2-а-5/2007р. ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2007 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючої судді Лизенко І.В.,
при секретарі Паршиковій Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, третя особа апеляційний суд Луганської області, про зобов'язання до призначення пенсії, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що з 1967 року по 1982 рік працював підземним гірноробочим на шахті, а з 20.06.1982 року працює у судових органах Луганської області у посаді судді. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р., ст. ст. 9, 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.08.2003р., має право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 50-річного віку, а саме з 31 січня 1999 року. Обов'язок по оформленню та направленню документів для призначення пенсії покладений на працедавця, а саме апеляційний суд Луганської області, у якому він на той час працював та продовжує працювати. Оскільки йому виплачується грошова допомога у розмірі довічного утримання судді у відставці згідно Указу Президента України від 10.07.1995 року №584/95, йому було роз'яснено спеціалістами з кадрової роботи апеляційного суду, що він не має права на отримання одночасно пенсії та такої грошової допомоги, тому він не звертався до відповідача з заявою про призначення пенсії до 17.11.2005 року. У серпні 2005 року дізнався, що йому неправомірно не призначена пенсія на пільгових умовах, так як він та працедавець помилялися з приводу неможливості одночасного отримання пенсії та грошової допомоги. Після звернення до відповідача 17.11.2005 року йому таку пенсію було призначено. Просив суд зобов'язати відповідача призначити йому пенсію з 30 січня 1999 року по 17 листопада 2005 року відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», допустити негайне виконання постанови.
У доповненнях до позову позивач просив суд задовольнити позовні вимоги, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та 50 народних депутатів України відносно відповідності Конституції України положень абзацу третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та офіційно тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якого щомісячне довічне утримання судді направлене на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у можливості заробляти додаткові матеріальні блага, джерелом фінансування довічного утримання судді є Державний бюджет України, а не кошти Пенсійного фонду України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює питання відносно права громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг та не може змінювати умови та порядок виплати щомісячного довічного утримання суддів, врегульованого Законом України «Про статус суддів», а тому у цій частині є неконституційним.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, підтвердив викладене у позові та у доповненнях до позову, доповнивши, що чинне на час виникнення права на отримання пенсії законодавство не давало йому можливості звернутися за призначенням пенсії. Лише після прийняття рішення Конституційним Судом України у 2005 році він дізнався про
порушення його права на отримання пенсії та у передбачений КАС України строк звернувся до суду. З заявою про призначення пенсії звернувся до відповідача 17.11.2005 року. До цього часу з такою заявою до відповідача або третьої особи не звертався. Вважає, що вини третьої особи у не призначенні пенсії немає, оскільки законодавством на той час це було заборонено. Позовні вимоги до апеляційного суду не заявляє. Просив суд зобов'язати відповідача призначити йому пенсію з 30 січня 1999 року по 17 листопада 2005 року відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах 17 листопада 2005 року, з цього часу йому була призначена пенсія. На підставі рішення комісії виплата пенсії була припинена, а за рішенням суду відновлена. До 17.11.2005 року позивач з заявою про призначення пенсії не звертався, тому підстави для призначення йому пенсії з 31 січня 1999 року відсутні, так як відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач зобов'язаний при виникненні права на пенсію звернутися з відповідною заявою.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, у письмових поясненнях просив розглянути справу за його відсутності, не заперечував проти задоволення позову, оскільки через недосконалість законодавства, а не з вини апеляційного суду Луганської області, позивач не звертався за призначенням пенсії з 31.01.1999 року по 17.11.2005 року.
Судом досліджені наступні докази: квитанція про сплату судового збору, копія паспорту позивача, відповідь відповідача, відповідь від 16.03.2006р., довідка про розмір пенсії, письмові заперечення відповідача, постанова Лисичанського міського суду від 03.05.2006р., що набрала чинності в частині визнання дій відповідача неправомірними, зобов'язання продовжити виплату призначеної з 17.11.2005р. пенсії, письмові пояснення третьої особи.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Позивач працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області, що не заперечується сторонами.
Позивач з 31 січня 1999 року має право на отримання пенсії на пільгових умовах, що підтверджується постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 03 травня 2005 року, що набрала чинності 28 серпня 2006 року в частині визнання дій відповідача по припиненню виплати пенсії неправомірними, зобов'язання продовжити виплату призначеної з 17.11.2005р. пенсії (а.с.37-39).
Позивач не звертався до відповідача особисто або через працедавця з заявою про призначення пенсії до 17 листопада 2005 року, що не заперечується сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що діяв на час виникнення права на отримання пенсії, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності; б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Відповідно до ч.І ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», чинного на цей час, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі якщо при відстрочці
часу призначення пенсії за віком не здійснюється підвищення розміру пенсії за неповний рік страхового стажу, пенсія, обчислена відповідно до частини першої статті 29 цього Закону, призначається з дня, що настає за останнім днем повного року відстрочки часу виходу на пенсію, який враховано до страхового стажу, а в разі його відсутності - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку; 2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
У даному випадку позивач звернувся за пенсією 17.11.2005р., тобто більш ніж через три місяці після досягнення пенсійного віку на пільгових умовах, тому згідно з зазначеними вище нормами відповідач невправі призначити йому пенсію з дня досягнення пенсійного віку.
Таким чином, вина відповідача у непризначенні позивачу пенсії з 31 січня 1999 року до 17 листопада 2005 року відсутня.
Оскільки пенсійним законодавством чітко встановлений строк призначення пенсії - з дня звернення за пенсією, таке звернення позивача відсутнє за період з 31 січня 1999 року по 17 листопада 2005 року, то суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.
На підставі викладеного, ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», керуючись ст. ст. 2,11, 159-163 КАС України, суд, -
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, третя особа апеляційний суд Луганської області, про визнання дій протиправними, зобов'язання до призначення пенсії відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня складення постанови у повному обсязі або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.