Справа № 2- 2222/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2010 року                             Мелітопольський   міськрайонний суд  Запорізької області у  складі:

          головуючого – судді Горбачова Ю.В.

при секретарі – Шоренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_1   до Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі в Запорізькій області по справі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»,                                            

                                                                        В С Т А Н О В И В:

       Позивачка звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі в Запорізькій області в якому просить відновити пропущений строк на звернення до суду визнати  протиправним рішення  Управління  Пенсійного фонду  України  в м. Мелітополі  про  відмову  у призначенні їй підвищення до  пенсії відповідно  до ст.6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»  та зобов’язати  відповідача  нарахувати та  виплати їй недоплачену  щомісячну державну  соціальну допомогу з 01 січня 2006 року  до 01 березня 2010  року. Позивачка також просить суд зобов’язати відповідача прийняти рішення  про подальше  призначення  та  виплату їй  щомісячної державної соціальної  допомоги, обчислюючи її  з урахуванням  підвищення  у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до частини  1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування».  

При цьому позивачка посилається на те, що вона відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до категорії дітей війни і їй з 01 січня 2006 року щомісячно повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Їй соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2006-2007 роках взагалі не виплачувалась. 01 січня  2008  року  їй виплачується соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком.

 Щодо поновлення їй строку на звернення до суду з позовом за період з 01 січня 2006 року по час подання позову,  позивачка посилається на те, що вона  не знала про належні їй, як дитині війни, виплати. Її законні права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили. І тільки після висвітлення зазначених подій у пресі, у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України, позивачка дізналася про порушення її законних прав та інтересів.

До суду позивачка  не з'явилася, надавши  заяву  про розгляд справи за  її відсутності, на позові наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача до суду не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за  його відсутності, позов не визнає, пославшись в письмових запереченнях на те, що фінансування виплат соціальної допомоги дітям війни проводиться з державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. На 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку та виплати вищевказаної соціальної допомоги, не визначено який орган та з яких джерел повинен призначати 30% доплату до пенсії. З 01 січня 2008 року питання нарахування та виплати соціальної допомоги дітям війни законодавчо врегульовано і їм щомісячно проводиться доплата до пенсії. Крім того, відповідач  вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк для звернення до суду за  захистом  порушеного права .

Дослідивши матеріали справи, вважаю, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

  ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до вказаної категорії осіб, що підтверджується посвідченням  АД   НОМЕР_1.

Відповідно до ст.6 цього Закону позивачка має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

В 2006-2007 роках вищевказана соціальна допомога позивачці взагалі не виплачувалась, а з 01 січня  2008  року  їй виплачується соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком.

Представник відповідача обґрунтовано посилається на те, що позивачкою безпідставно пропущено строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права.  

         Позивачка не надала  доказів того, що вона пропустила строк позовної давності з поважних причин.  Не можна визнати поважною ту причину, що позивачку не повідомили про належні їй,  як дитині війни, виплати, та вона не знала про порушення свого права. Позивачка  мала можливість своєчасно  дізнатися про це із засобів масової інформації,  рішення Конституційного Суду України оприлюднюються. Крім того, вона мала можливість звернутися за консультацією до юристів.  

Тому  вважаю, що позовні вимоги слід розглядати по суті лише в межах трирічного строку, а  саме  з 23 березня 2007 року  по 01 березня 2010 року.  А в  поновленні пропущеного строку з 01 січня 2006 року   слід відмовити.  

       Є безпідставними посилання відповідача на те, що Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” встановлено інші розміри  надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються.  Оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007” від 19.12.2006 року №489-V, дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, на 2007 рік зупинено.

        Відповідно рішення Конституційного суду України № 6 – рп2007 від 09 липня 2007 року, визнані не конституційними  положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» п. 12 ст. 71, яким зупинено дію статті 6 закону України № 2195 ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни».

Положення Законів України про державний бюджет на відповідний рік, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення,

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на території України.

         У зв’язку з наведеним, оскільки відповідач до 09 липня 2007 року діяв  в  рамках  передбачених  законом,  суд  не  може  визнати  протиправними його дії  у  не нарахуванні  позивачці державної допомоги за  період з 23 березня 2007 року  по 08 липня  2007 року, т а  відмовляє у  задоволенні  позовних  вимог  за  цей  період. У  частині ж нарахування позивачці суми соціальної допомоги за період   з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року   суд  вважає  дії  відповідача  щодо не нарахування та  не виплати  позивачці державної  допомоги  як «дитині  війни» протиправними, а  позовні  вимоги такими, що  підлягають задоволенню.

  Згідно пп. 2 п. 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року №107-VI, ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, викладено в новій редакції згідно якої, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Частиною 4 статті 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року №3551-XII визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

         Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” щодо зміни розміру щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.  

    До набрання законної сили рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, підстави для перерахунку підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, за період з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року відсутні, оскільки зазначене рішення не має зворотної сили.

Таким  чином,  у період   з  01 січня  2008 року  по  21 травня 2008 року   дії  відповідача  щодо  виплати  позивачці  державної  допомоги  як «дитині  війни»  у  розмірі  10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,  суд вважає законними.

            Разом  з тим,  судом  встановлено, що з 22 травня 2008 року відповідач  продовжував виплачувати  позивачці,  як «дитині  війни», підвищення до пенсії  в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, а  тому  його дії  у  період з 22 травня 2008 року по  31 грудня 2008 року   є протиправними та  вимоги  позивачки  про зобов’язання  відповідача   нарахувати  та  виплатити їй  державну  допомогу у  розмірі  30% у  вказаний  період  є обґрунтованими,  законними та такими, що  підлягають задоволенню.

 При цьому, враховуючи пріоритет закону над підзаконним нормативним актом, суд не бере до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530, якою встановлені менші розміри підвищення до пенсії дітям війни, ніж передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З 01 січня 2009 року  по 01 березня 2010 року  зміст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювався і розмір підвищення до пенсії не коригувався ніякими законодавчими актами, тому  у  цей  період  відповідач  повинен перерахувати  та  виплатити  позивачці  соціальну  допомогу як «дитині  війни» відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції від 18.11.2004, чинній у 2009 та 2010 роках), згідно  якої особам, які  мають статус «дітей  війни», пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Доводи відповідача про відсутність коштів і порядку розрахунку підвищення до пенсії не є підставою для відмови у позовних вимогах та не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині зобов’язання  відповідача здійснити  позивачці  перерахунок  та  виплатити їй, як «дитині  війни»,  суми соціальної допомоги за періоди: - з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року ; -   з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, - з 01 січня 2009року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 01 березня 2010 року,   відповідно до ч.2 ст. 87 закону України «Про пенсійне забезпечення» у повному обсязі, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

 При нарахуванні суми соціальної допомоги позивачу слід приймати до уваги мінімальну пенсію за віком,  яка  визначена  відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування».

Згідно з п.2.2 п.п.6 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідач відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, нарахування та виплата позивачці соціальної державної допомоги є компетенцією управління Пенсійного фонду України в  м.Мелітополі Запорізької області.

Крім того,  розглянувши вимогу позивачки про зобов’язання відповідача прийняти рішення  про подальше призначення та виплату їй щомісячної державної соціальної  допомоги, обчислюючи  її  з урахуванням  підвищення  у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2010 року, суд вважає її безпідставною, оскільки  Управління Пенсійного фонду України у м.Мелітополі Запорізької області зобов’язано в своїй діяльності,  керуватися нормами діючого законодавства, в  тому  числі   Законом України “Про соціальний захист дітей війни”,  який передбачає право позивачки на отримання щомісячної соціальної допомоги  в  розмірі  30%  мінімальної пенсії за  віком, та  Законом України «Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне страхування», яким  визначений  розмір  мінімальної пенсії за віком.   В разі  порушення  цього  права  позивачки з боку відповідача,  в подальшому, вона  матиме право звернутися  до суду з відповідними  вимогами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, суд

В И Р І Ш И В:

В поновленні   строку на звернення до суду з позовом   ОСОБА_1  відмовити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1   щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у  періоди  з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31  грудня 2008 року,  з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року  та з 01  січня 2010 року по 01 березня 2010 року .

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1   недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31  грудня 2008 року, з 01  січня 2009 року  по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 01 березня 2010 року   у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  з урахуванням  раніше   виплаченої  суми   державної допомоги за  цей період.

В іншій частині позову відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський  міськрайонний  суд  шляхом  подачі  заяви  про апеляційне  оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та  апеляційної скарги протягом 20 днів після подання цієї заяви або подачі апеляційної скарги протягом 10 днів без попередньої заяви  про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано.  Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга у 20-денний строк після  подачі заяви до суду  не надійшла, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяУ