Справа №2-а-6980/10р.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2010 року м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Жарікової О.В.,
при секретарі судового засідання – Балацькій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква, в залі суду № 1 справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Маєвської Дар”ї Василівни про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з даним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду як адміністративного в порядку ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що державний виконавець, порушуючи ст.ст. 2, 30 та 50 Закону України "Про виконавче провадження" закінчила виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови від 29.06.2009 р., а тому просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 10959041 від 29.06.2009 року.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю, зазначив, що рішення по його справі винесено Білоцерківським міськрайонним судом Київської області законно, набрало чинності, а отже підлягає примусовому виконанню, а державний виконавець не бажає забезпечувати виконання з незрозумілих для позивача причин.
Відповідач в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена відповідно до ст. 38 Кодексу адміністративного судочинства України - телефоном, враховуючи встановлений законом, скорочений строк розгляду даної категорії справ. Причини неявки суду невідомі. Суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача, позивач не заперечує.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази суд дійшов до висновків, які мотивує наступним чином.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до виконавчого листа № 2-а-14979, що був виданий на ім’я позивача 30.12.2008 р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області державний виконавець повинна була забезпечити виконання відповідного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області про зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації провести перерахунок та виплату суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки на користь ОСОБА_1 в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 4435 грн..
Дане рішення на момент розгляду справи не виконане, а виконавче провадження 29.06.2009 року закінчене державним виконавцем, про що була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.
Виходячи із змісту оскаржуваної постанови, відповідач застосовувала ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої, якщо рішення суду неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 даного Закону, після чого виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ.
Суд не може погодитися з такою позицією відповідача та вважає, що норми даних статей Закону застосовані неправильно.
В ст. 46 Конституції України, закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і яке гарантується виплатою пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, і мають забезпечувати достатній рівень життя.
Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами забезпечення здійснення цього права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Оскільки рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, на підставі якого позивачу був виданий виконавчий лист набрало законної сили, то воно, відповідно до зазначеної норми Конституції, підлягає обов’язковому виконанню.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Суд вважає, що винесення відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження порушує загальноєвропейський принцип, встановлений ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", який зазначає, що "…кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру" . Тому факт невиконання рішення суду позбавляє громадянина можливості захисту та відновлення його порушених прав, що, на думку суду, є неприпустимим.
Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, із змісту постанови не випливає, що відповідач вчинила всі необхідні дії та здійснила всі необхідні заходи щодо забезпечення повного та своєчасного виконання рішення суду, як того вимагають норми ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження".
Вирішуючи даний спір, суд також взяв до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належним чином викликана відповідач до суду не з’явилася, доказів правомірності свого рішення не надала, чим порушила норму вказаної вище частини статті.
Враховуючи все вище наведене, суд вважає, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята з порушенням норм українського та міжнародного права, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим, суд не може задовольнити п. 2 позовних вимог позивача, оскільки відповідно до ст. 41 Закону України „Про виконавче провадження” якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Таким чином, відповідно до вимог вказаного закону державний виконавець, а не суд виносить постанову про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови суду, який визнає незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження.
На підставі Декрету КМ України “Про державне мито” позивач звільнений від сплати судового збору на користь держави .
На підставі вищезазначеного, керуючись ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", ст.ст. 19, 46, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 9, 38, 71, 181, Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 2, 5, 30 та 50 Закону України "Про виконавче провадження" суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Маєвської Д.В. про закінчення виконавчого провадження від 29.06.2009 р. за виконавчим провадженням ВП № 10959041 визнати протиправною та скасувати.
Від сплати судового збору позивача звільнити.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя Жарікова О.В.