Справа № 2- 381 \10 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 червня 2010 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді : Гордєйчик Т.Ф.
при секретарі : Вербицькому І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Алушті справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, Державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим, Малоріченська сільська Рада, Відділ Держкомзему у м. Алушта Автономної Республіки Крим про визнання права власності на частку майна , придбаного у шлюбі , поділ земельної ділянки та визнання недійсними і відміну державних актів на право загальної сумісної власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва на право спадкування за законом , -
В С Т А Н О В И В :
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, залишилася спадщина у вигляді рухомого та нерухомого майна, а саме: земельна ділянка загальною площею 0, 24 га, що розташована по АДРЕСА_1 де позивачка значиться зареєстрованою , автомобіль, телевізор, пивний апарат та об’єкт незакінченого будівництва – недобудований житловий будинок приблизною площею 250 квадратних метрів.
Позивачка на протязі судового розгляду справи неодноразово зверталася до суду із заявами про уточнення позовних вимог і 23.03. 2010 року в черговий раз надала в порядку ст. 31 ЦПК України уточнену позовну заяву, в якій в остаточній редакції своїх вимог просила визнати за неї право приватної власності на 1/ 2 частину земельної ділянки площею 0, 24 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих споруд та будівель ( присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також признати недійсним та відмінити Державні акти серії ЯД № 601226, ЯД № 601224, ЯД № 601225 на право загальної сумісної власності ОСОБА_2. ОСОБА_3 ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку і провести поділ цієї земельної ділянки та виділити їй у натурі частку земельної ділянки , яка зазначена жовтим кольором у відповідності до 2 варіанту поділу, вказаному у додатку № 4 до висновку експерта № 911 від 02.07. 2009 року Кримського науково – дослідного інституту судових експертиз; визнати за неї право приватної власності на 1/ 2 частку будівельних матеріалів , розташованих на вказаній земельній ділянці вартістю 61631 гривня; визнати за неї право власності на Ѕ частку телевізора марки «Самсунг» вартістю 1000 гривен; 1/ 2 частку пивного апарату вартістю 2000 гривень; 1/ 2 частку автомобілю НОМЕР_1 1992 року випуску вартістю 10 500 гривень.
Просила також визнати недійсними свідоцтва про право на спадкування за законом , видане Державною нотаріальною конторою м. Алушти 12. 04. 2007 року ОСОБА_2 за № 2-250 та № 2- 522; виданого 12.04. 2007 року ОСОБА_3 за № 2- 524 та № 2- 526; виданого 12.04. 2007 року ОСОБА_4 за № 2- 528 та № 2- 530; - визнати недійсним та відмінити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу , виданого 27.04. 2007 року РЕВ 2 – го МРВ м. Ялти Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим на ім’я ОСОБА_2 із відміткою про співвласників ОСОБА_3 ОСОБА_4 на автомобіль НОМЕР_1 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_3 та зобов’язати Головне Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим зняти з обліку вказаний транспортний засіб.
Відповідно до ухвали суду від 31.05. 2010 року провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсним та відміну свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу , виданого 27.04. 2007 року РЕВ 2 – го МРВ м. Ялти Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим на ім’я ОСОБА_2 із відміткою про співвласників ОСОБА_3 ОСОБА_4 на автомобіль НОМЕР_1 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_3 та зобов’язання Головного Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим зняти з обліку вказаний транспортний засіб було закрито ( т.2; а.с. 102-103).
У судовому засіданні позивачка решту позовних вимог підтримала у відповідності до наведеного.
Відповідач ОСОБА_2, діючий в своїх інтересах та за довіреністю в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, позов не визнав з тих підстав, що колишня дружина його померлого батька ОСОБА_5 відповідачка ОСОБА_1 не довела судові своїх вимог.
У судовому засіданні і в наданих запереченнях на позов зазначив, що земельна ділянка, на яку претендує відповідачка , отримана батьком у приватну власність в порядку приватизації , а тому у відповідності до діючого на момент укладення і розірвання шлюбу Декрету Кабінету Міністрів України № 15 від 26. 12. 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», який утратив законну силу на підставі Закону України від 14. 09. 2006 року «Про визнання утративши ми силу деяких законодавчих актів» , являється його приватною власністю , а тому не може бути загальною сумісною власністю подружжя. З цих підстав не погоджується із вимогами позивачки щодо поділу спірної земельної ділянки та визнання Державних актів на право загальної сумісної власності відповідачів на цю земельну ділянку недійсними.
Щодо вимоги відповідачки про визнання права власності на 1/ 2 частку будівельних матеріалів , застосованих для відділки житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 то не погоджується із ними з тих підстав, що у відповідності до висновків проведеної у справі судової експертизи будівництво жилого будинку розпочато у 1990 році, а закінчено у 1996 році, тобто за 4 роки до укладення шлюбу відповідачки із його батьком. Таким чином, ніякої участі у будівництві відповідачка не приймала. До того ж, приймаючи до уваги цільове призначення будівельних та матеріалів, використаних для відділки, неможливо визнати на них право власності окремо від житлового будинку , оскільки останні являються його складовою частиною.
Що стосується вимог про визнання права власності на 1/ 2 частку телевізора «Самсунг», пивного апарату, автомобілю, то зазначені об’єкти майна не можливо поділити без утрати їх цільового призначення, оскільки вони являються неділимими .
Вимоги відповідачки про визнання свідоцтв про право на спадкування за законом не засновані на законі, оскільки відповідачка не надала жодних доказів тому, що вони суперечать вимогам діючого законодавства. Звернув увагу суду на те, що відповідачка надає суду неправдиві показання щодо факту сумісного проживання із ОСОБА_5 на момент його смерті, оскільки з ним на день смерті проживала його мати ОСОБА_9 .
Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі заявлених вимог.
Представник Державної нотаріальної контори та Відділу Держкомзему у м. Алушта Автономної Республіки Крим до суду не з’явилися, просили розглянути справу за їх відсутністю. Представник Відділу Держкомзему у своїй письмовій заяві вказала, що не погоджується із вимогами позивачки щодо визнання недійсними Державних актів на право загальної сумісної власності відповідачів ОСОБА_9 на земельну ділянку, оскільки вони видані із дотриманням норм діючого законодавства ( т.2; а.с.94).
Представник Малоріченської сільської Ради до суду не з’явився, заперечень на позов не надав.
Так, матеріалами справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували свій шлюб 24. 11. 2000 року у Малоріченській сільській Раді , про що свідчить актовий запис за № 17 ( т.1; а.с. 7).
У відповідності до рішення Алуштинського міського суду від 28. 02. 2005 року шлюб було розірвано (т.1; а.с. 7).
На підставі даного судового рішення 19 квітня 2005 року ОСОБА_5 отримав у Відділі реєстрації актів цивільного стану Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 ( т.2; а.с.26).
У відповідності до ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України , діючого на момент розірвання вказаного шлюбу, шлюб вважається припиненим у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_5 від 29. 11. 2006 року ( т.1; а.с. 6).
Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 0, 2400 гектарів, розташованої у АДРЕСА_1 та автомобілю марки «ВАЗ – 2107, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, яку прийняли його рідні діти від першого шлюбу – відповідачі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 466/06 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 , яка була витребувана судом в ході судового слідства ( т.1; а.с. 32-72). Кожен із вказаних відповідачів отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/ 3 частку зазначеного спадкового майна.
Питання про визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя та його виключення із спадкової маси позивачкою не ставилося, між тим просить визнати надані свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, оскільки вважає, що спадкове майно являється їхньою із померлим ОСОБА_5 сумісно нажитим майном подружжя, з чим суд не може погодитися з наступних підстав.
Так, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0, 2400 гектарів, яка розташована у АДРЕСА_1 , була надана ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку , господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) і належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ № 077913, виданого 12 березня 2003 року Малоріченською сільською Радою на підставі рішення № 7/ 29 7 сесії 24 скликання Малоріченської сільської Ради від 19 грудня 2002 року, про що зроблено запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 27.
Таким чином, ОСОБА_5 отримав вказану земельну ділянку у приватну власність безоплатно, шляхом приватизації ( т.1; а.с. 75).
У відповідності до п. 18- 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04. 2004 року із відповідними змінами «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю , а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
За таких підстав вимоги позивачки про визнання за неї права власності на частку даної земельної ділянки, проведення її поділу , а також визнання недійсними та відміну Державних актів на право власності на цю земельну ділянку, а зв’язку з цим і свідоцтв про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку не засновані на законі.
Посилки позивачки на те, що оформленням цієї земельної ділянки займалася саме вона, а не її колишній чоловік ОСОБА_5, правового значення для вирішення зазначених нею позовних вимог щодо спірної земельної ділянки не мають.
Не може суд погодитися також із вимогою позивачки про визнання права власності на 1/ 2 частку автомобілю «ВАЗ- 2107» 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, а також права власності на 1/ 2 частку телевізора «Самсунг» і пивного апарату як сумісно нажитого у шлюбі майна подружжя.
Так, встановлено, що зазначений автомобіль належав спадкодавцеві ОСОБА_5 на підставі тимчасового реєстраційного талонуНОМЕР_6 , виданого МРЕВ м. Ялта 02.08. 2006 року ( т.1; а.с. 57), що вказує на те, що спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_5 після розірвання шлюбу із позивачкою, а тому не може являтися спільним сумісним майном подружжя. Будь – яких інших доказів про придбання цього автомобілю у період шлюбу судові не надано.
Щодо телевізору та пивного апарату, то в наданих матеріалах позову взагалі відсутні докази наявності такого майна, часу його придбання та вартості. Не надано таких доказів позивачкою і під час розгляду справи в суді.
За таких обставин відсутні правові підстави для задоволенню позову в цій частині.
Щодо вимог позивачки про визнання права власності на 1/ 2 частку будівельних матеріалів, застосованих для відділки житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 то суд вважає за можливе їх задовольнити з наступних підстав.
Так, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 у судовому засіданні підтвердили, що за період сумісного проживання у шлюбі за зазначеною адресою позивачка разом із її чоловіком ОСОБА_5 проводили будівництво житлового будинку, купували будівельні матеріали, проводили його відділку.
Ці показання свідків не суперечать висновкам проведеної у справі судової будівельно – технічної експертизи № 911 від 02.07. 2009 року, де зазначені проведені за період сумісного проживання подружжя ОСОБА_5 будівельні роботи. Встановлено також, що будівництво проводилося господарським способом , без залучення підрядних організацій . Вартість використаних матеріалів складає 61 631 гривня ( т.1; а.с. 148-162).
Оскільки будинок не зданий в експлуатацію та являється незакінченим будівництвом об’єктом нерухомого майна, то до позивачки переходить право власності лише на будівельні матеріали, що не суперечить закону. При цьому суд погоджується з тим, що за неї можливо визнати право власності саме на 1/ 2 частину цих будівельних матеріалів, оскільки придбалися та використовувалися вони під час її сумісного подружнього життя із померлим ОСОБА_5 Із 18.06. 2004 року і на даний час вона значиться зареєстрованою за даною адресою .
Твердження відповідача та його представника про те, що не можливо визнати за позивачкою право власності на будівельні матеріали, оскільки вони являються частиною неділимої речі, не засновані на законі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214 -215 ЦПК України, ст.ст. 328, 392 ЦК України, ст. ст. 71, 114 ч. 2 Сімейного Кодексу України, п. 18- 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04. 2004 року із відповідними змінами «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/ 2 частку будівельних матеріалів , застосованих для відділки житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_1
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Алуштинський міський суд шляхом подачі в 10 – денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги , з подачею її копії до Апеляційного суду АРК або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя Алуштинського міського суду Гордєйчик Т.Ф.