ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

08.06.10 р.                                                                                    Справа № 37/163                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД”, м. Волноваха, ідентифікаційний код 13501821

про: стягнення збитків у сумі 196704грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – ОСОБА_2 (за довіреністю б/н від 10.07.2009р.);

від Відповідача – Лонська Ю.В. (за довіреністю б/н від 01.09.2008р.);

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України  судове засідання відкладалось з 24.06.2009р. на 14.07.2009р., з 14.07.2009р. на 30.07.2009р., у судовому засіданні 30.07.2009р. оголошено перерву до 01.09.2009р. з подальшим відкладанням на 10.09.2009р., 10.09.2009р. провадження у справі було зупинено, а 27.05.2010р. поновлено із призначенням на 08.06.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1, м. Маріуполь (далі – Позивач)  звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД”, м. Волноваха (далі – Відповідач) про стягнення збитків в сумі 196704 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неповернення Відповідачем займаної ним автостоянки, що зумовило неможливість виконання Позивачем зобов’язань за попереднім договором, укладеним із Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4, і, як наслідок, сплату пені за виставленою претензією  та неотримання прибутку, у сукупному розмірі яких і полягають завдані Позивачем збитки.   

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає: договір №11-М послуг автостоянки від 01.07.2005р. та акт приймання-передачі за ним; листи № 168/12/04-А від 04.12.2007р., №199 від 05.02.2008р., №200-А від 19.02.2008р., №201-А від 24.04.2008р.; акти від 30.07.2008р., від 04.08.2008р., від 27.12.2008р., фотографії; позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо – комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД” про повернення грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином; попередній договір оренди від 27.03.2008р., квитанція до прибуткового касового ордеру від 22.04.2009р.; свідоцтво про державну реєстрацію у якості підприємця.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України та ст.ст. 174, 175, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із супровідним листом від 22.06.2009р. Позивачем надані оригінали наявних документів, а також – додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.43 – 100).  

30.07.2009р. Позивач надав витребувану судом довідку ДПІ відносно своїх банківських рахунків (а.с.139 т.1), а 07.06.2010р. – пояснення (а.с.12 т.2), якими, з урахуванням результатів нового розгляду справи №20/84, наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення збитків.

Відповідач надав відзив від 27.07.2008р. (а.с.а.с.124-126 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: відсутність перешкод у Позивача укласти основний договір згідно зобов’язань за попереднім договором, а отже – і відсутність упущеної вигоди; із попереднього договору не вбачається, що об’єктом основного договору оренди має бути саме та огорожа та сітка, які раніше були передані у володіння Відповідача за актом приймання-передачі від 01.07.2005р.; невжиття Позивачем жодних заходів, направлених на належне виконання зобов’язання за попереднім договором і недопущення його порушення; ненастання у Відповідача зобов’язання з повернення Позивачеві майна, отриманого за договором послуг автостоянки № 11-М від 01.07.2005р., нікчемність якого встановлена в межах розгляду справи №20/84.  

Відповідачем також надані додаткові документи (а.с.а.с.112-118, 127 – 137 т.1, а.с.а.с.13-24 т.2) для залучення до матеріалів справи як на виконання вимог ухвали суду, так і для додаткового обґрунтування своєї позиції, у тому числі – доповнення до відзиву від 08.06.2010р., в яких у якості додаткових аргументів зазначено, що передання майна як обов’язок Позивача не може виникати за попереднім договором; Позивач не мав перешкод в укладання основного договору; попередній договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладений задля завдання шкоди Відповідачу.

Крім того, у судовому засідання 08.06.2010р. Відповідачем були заявлені клопотання (а.с.а.с.25-32) про витребування у Позивача, фізичної особи-підприємця та Державної податкової інспекції м. Дзержинська визначених документів та відомостей про здійснення фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 платежу в сумі 52704грн. в якості пені за попереднім договором оренди від 27.03.2008р. та відображення цієї розрахункової операції в облікових документах її учасників.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово. При цьому, представник Позивача заперечив проти задоволення клопотань Відповідача про витребування доказів.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.  

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2005р. між Позивачем (Володілець) та Відповідачем (Клієнт)  укладено договір №11-М послуг автостоянки (а.с.а.с. 9-11 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 1.2., 6.1. якого Володілець надає Клієнту послуги автостоянки загальною площею на 50 машиномісць, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з метою здійснення останнім своєї статутної діяльності, а саме – розміщення виставкової площадки для зберігання автомобілів, їх передпродажної підготовки, для розміщення приміщень для персоналу і збереження запасних частин і видаткових матеріалів, строком до 31.12.2009р.

За змістом п.2.1. означеного договору, здача-приймання об’єкту оформлюється актом, в якому відображається технічний стан об’єкту на момент передачі Клієнту.

Об’єкт, у тому числі – естакада, огорожа, ворота та покриття – був переданий Клієнту, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі автостоянки (а.с.12 т.1).

Як вбачається із договору дарування від 31.12.2004р. (а.с.80 т.1) та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.а.с.81,82 т.1) майно, яке було передано Відповідачу за вказаним вище актом приймання-передачі, як складова частина  комплексу належить Позивачу на праві власності.

В перебігу взаємовідносин за договором №11-М послуг автостоянки Позивачем у листах № 168/12/04-А від 04.12.2007р., №199 від 05.02.2008р., №200-А від 19.02.2008р., №201-А від 24.04.2008р. (а.с.а.с.13-16 т.1) висувалися претензії відносно систематичних порушень при користуванні територією автостоянки та зазначалося про необхідність нотаріального посвідчення договору та його державну  реєстрацію, погашення заборгованості, узгодження питання відносно суборенди стоянки, її звільнення та компенсації всіх завданих збитків тощо.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.10.2008р. у справі №20/84 (а.с.а.с.92-100 т.1), прийнятим за результатами розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД” (а.с.а.с.31-34 т.1), стягнуто з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД” зокрема 104174,34грн., отриманих за нікчемним договором послуг автостоянки №11-М від 01.07.2005р.

За результатами апеляційного перегляду Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.12.2004р. (а.с.а.с.134-137 т.1) рішення у справі №30/84 залишено без змін, але в подальшому за результатами касаційного перегляду вказані судові акти були скасовані поставною Вищого господарського суду України від 21.07.2009р. (а.с.а.с.149-151 т.1), а справу було направлено на новий розгляд.

В актах від 30.07.2008р., 04.08.2008р. та 27.12.2008р. (а.с.а.с.17, 26, 29 т.1), складеними Позивачем за участю сторонніх громадян, зазначено про перебування автомобілів Відповідача на австоянці ОСОБА_1 і відмову співробітників першого звільнити територію. До означених актів Позивачем надані фотографії (а.с.а.с.18-26, 27,28, 30 т.1) з зображенням розташованих на певній території автомобілів та вивісок Відповідача, проте встановити їх відношення до об’єкту, отриманого останнім за договором №11-М послуг автостоянки, не вбачається за можливе.

Відповідно до укладеного між Позивачем та Маріупольською міської радою договору оренди земельної ділянки від 31.10.2008р. з додатками (а.с.а.с.83-91 т.1), земельна ділянка, на якій розташована передана Відповідачеві автостоянка, набута Позивачем в оренду до 30.09.2018р.

27.03.2008р. між Позивачем (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендар) укладений попередній договір оренди (а.с.а.с.70-73 т.1), згідно п.1.1. якого сторони взяли на себе зобов’язання укласти договір оренди нерухомого майна (основний договір) протягом строку і на умовах, визначених цим попереднім договором.

Зокрема, п. 1.2. визначений наступний об’єкт оренди, відносно якого укладається попередній договір: приналежне Орендодавцю на праві приватної власності нерухоме майно – комплекс не житлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності із технічним паспортом від 10.11.2004р., у тому числі: літ. А-1 склад площею 372,5 кв.м., літ. Б – адміністративна будівля площею 22,4 кв.м., літ. б – тамбур площею 1,4 кв.м., літ. І – крильце площею 1 кв.м., літ. В – уборна площею 1 кв.м., літ. Г – естакада площею 24,3 кв.м., літ. О,П, Р,С, Н – контейнери загальною площею 72 кв.м., літ. Д – контейнер площею 14, 7 кв.м., літ. И – контейнер площею 18 кв.м., літ. К – контейнер площею 14, 4 кв.м., літ. Л – контейнер площею 14, 4 кв.м., літ. М – контейнер площею 14,4 кв.м., літ. Е – навіс площею 30,6 кв.м., літ. Ж – навіс площею 55 кв.м., літ. З – навіс площею26, 2 кв.м., літ.№ 1 – огорожа метал/сітка.

Метою оренди сторони у п. 1.3. попереднього договору вказали здійснення Орендарем підприємницької діяльності з оптової та роздрібної торгівлі непродовольчими товарами з використанням об’єкту оренди у якості офісу, складу та торгівельної точки.

Згідно п. 1.5. попереднього договору основний договір оренди майна сторони зобов’язуються укласти в строк до 01.05.2008р.

Положеннями розділу 2 попереднього договору сторонами зокрема визначені:

-          строк основного договору оренди – 1 рік без права викупу та автоматичного продовження;

-          розмір щомісячної орендної плати за користування всім комплексом не житлових приміщень, визначених у п. 1.2. договору – у сумі 12000грн., та загальна ціна договору як сукупність всіх орендних платежів – у сумі 144000грн.

Згідно умов п.п.3.1., 6.1.1. попереднього договору набуття Орендарем об’єкту в оренду за основним договором опосередковується складанням відповідного акту приймання-передачі.

Пунктом 7.2. сторони встановили відповідальність за невиконання умов цього попереднього договору в частині дотримання строків укладання основного договору, у вигляді пені в розмірі 0,2% від загальної ціни основного договору за кожен календарний день прострочення, але не більше ніж за 6 місяців, та відшкодування збитків, які сплачує сторона, з вини якої не відбулося або було прострочено укладання основного договору, незалежно від причин прострочення.

В квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с.74) відображено перерахування Позивачем на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 пені за попереднім договором оренди від 27.03.2008р. у сумі 52704грн.

За вказаних обставин Позивач наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві від 27.07.2008р. (а.с.а.с.124-126 т.1) та доповненнях до відзиву від 08.06.2010р. (а.с.а.с.13-17 т.2)

Провадження у справі зупинялося у зв’язку із новим розглядом справи №20/84, за результатами якого рішенням Господарського суду Донецької області від 01.04.2010р. (а.с.а.с.2-4 т.2), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (а.с.а.с.5-8 т.2), відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД” до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення 108945,85грн., а також відмовлено у задоволені зустрічного позову останньої до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД” про стягнення суми основного боргу у розмірі 9900грн., індексу інфляції у розмірі 188грн., 3% річних у розмірі 46грн., пені у розмірі 561грн. та розірванні договору №11-М від 01.07.2005р. При цьому судом встановлено, що договір №11-М від 01.07.2005р. є нікчемним за приписами ст. 220 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 215 цього Кодексу його недійсність встановлена законом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до відшкодування збитків у вигляді сплаченої пені і упущеної вигоди, завданих внаслідок неповернення Відповідачем майна, яке привело до невиконання зобов’язань за попереднім договором.  

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов’язків), у тому числі – щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків  є зобов’язання, які виникають з договорів та інших правочинів.  Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

При цьому, виходячи із змісту ст.623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків як спосіб судового захисту є обов’язком боржника, який прострочив виконання зобов’язання перед кредитором. В свою чергу, у правовідносинах із збереження майна без достатньої правової підстави, посиланням на які Позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги, управнена на отримання майна сторона не має статусу кредитора (а є потерпілою особою) по відношенню до зобов’язаної (набувача, який не є боржником), притаманного для договірних зобов’язань, що безпосередньо вбачається із змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України. Дійсно, оскільки прострочення виконання зобов’язання як причина збитків передбачає існування строків його (зобов’язання) належного виконання, а отже – і застосування положень ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України та  ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України,  які закріплюють вимоги щодо виконання зобов’язань, у тому числі – за строком, цілком логічним є висновок суду про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобов’язання вважатиметься належним (не простроченим). Наразі положення  ч. 1  ст. 1212 Цивільного кодексу України, якими обґрунтовує свою позицію Заявник позову щодо факту порушення зобов’язань Відповідачем з повернення майна, встановлюючи обов’язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена. За висновком суду, невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави  та однозначно вказує на приписи законодавця з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов’язань об’єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, що, виключає і можливість прострочення цього обов’язку, а отже – і утворення підстав для стягнення збитків.

Враховуючи означені приписи норм законодавства та позицію Вищого господарського суду України, сформульовану   в абз. 2 п. 1, абз. 1-3 п. 2 Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215, а також положення ст. 611 Цивільного кодексу України, суд наголошує, що обов’язковою умовою застосування такого способу судового захисту як відшкодування (стягнення) збитків є наявність договірних зобов’язань між сторонами, в межах яких боржником і було допущене порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, вчинення певною особою порушень прав та інтересів іншої особи за межами (за відсутністю) правовідносин, визначених договором, за наявністю інших складових елементів, може бути лише підставою для висування вимог про стягнення майнової шкоди, застосування якого (стягнення) є іншим способом судового захисту із відповідним нормативно-правовим регулюванням.

З огляду на встановлений чинним рішенням Господарського суду Донецької області від 01.04.2010р. у справі №20/84 факт нікчемності підписаного між Позивачем та Відповідачем договору №11-М послуг автостоянки від 01.07.2005р. та відсутності в матеріалах справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів перебування Позивача та Відповідача у договірних відносинах, за якими перший мав би статус кредитора, а другий – боржника щодо обов’язку із повернення (передачі) певного майна, включеного до об’єкту оренди за умовами попереднього договору від 27.03.2008р. між Позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, відсутні правові підстави для висновку про можливість порушення Відповідачем договірних зобов’язань перед Позивачем в частині повернення відповідного майна.

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин  є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється. При цьому, недійсний правочин не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У світлі наведених висновків, що у повній мірі кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, викладеної  в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, договір №11-М послуг автостоянки від 01.07.2005р. з моменту його укладання не є  належною підставою для набуття  його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, а отже – кореспондуючих статусів кредитора та боржника.

Суд наголошує, що факт нікчемності, а отже – і відсутності як правоутворюючого  чинника – договору  №11-М послуг автостоянки від 01.07.2005р. є преюдиціальним у розумінні ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України і не може бути спростований або підданий сумніву за умов чинності рішення Господарського суду Донецької області від 01.04.2010р. по справі №20/84.

Відсутність договірних правовідносин унеможливлює існування факту порушення зобов’язань у таких відсутніх правовідносинах, і як – наслідок існування суб’єктивного права на відшкодування збитків за таке порушення. Між тим, згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України відсутність порушення унеможливлює застосування відповідного способу судового захисту, а отже – і задоволення вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у повному обсягу, кваліфікуючи цю вимогу як неналежний в контексті встановлених на підставі наявних в матеріалах справи доказів взаємовідносин сторін спосіб судового захисту. Водночас, суд зауважує, що викладене не перешкоджає Позивачу звернутися у загальному порядку із вимогою до  господарського суду про застосування інших способів судового захисту прав та інтересів у відносинах, не пов’язаних із поточним існуванням договірних зобов’язань з Відповідачем.

У світлі означених висновків суд відмовляє у задоволенні заявлених Відповідачем клопотань (а.с.а.с.25-32 т.2) про витребування доказів, адже Відповідачем не тільки не приведено достатнього обґрунтування обов’язковості існування витребуваних у  ОСОБА_1 та ОСОБА_4 облікових документів у світлі їх статусу підприємців (спрощена система оподаткування), але й не доведено неможливості у розумінні ст. 38 Господарського процесуального кодексу України надання відповідних документів самим Відповідачем (останній навіть не здійснював спроб отримати такі документи). Крім того, зміст означених документів (у разі наявності) жодною мірою не вплине на неналежність обраного способу судового захисту.

За таких обставин судом не розглядаються і не оцінюються аргументи заперечень Відповідача, які фактично спрямовані на обґрунтування недоведеності наявності певних елементів доказування підстав для стягнення збитків, неприйнятність застосування яких у якості способу судового захисту в цьому випадку встановлена судом.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на  Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4,  4-2 - 4-6,  33 – 35, 43, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до  Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційний центр „ОПТИМА, ЛТД”, м. Волноваха (ідентифікаційний код 13501821) про стягнення збитків у сумі 196704грн. у повному обсягу.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 08.06.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя