ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2010 рокуСправа № 2а-1234/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
при секретарі судового засідання Кириченко О.О.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Манюка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі про визнання недійсним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі (далі – УПФ України в Іваничівському районі) про визнання неправомірним та скасування рішення начальника УПФ України в Іваничівському районі №62 від 09.04.2010 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 170 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.04.2010 року позивачем отримано рішення начальника УПФ України в Іваничівському районі №62 від 09.04.2010 року про застосування фінансових санкцій в розмірі 170 грн. за ненадання розрахунку суми страхових внесків за 2009 рік. Дане рішення вважає таким, що прийняте з порушенням чинного законодавства, оскільки вона як підприємець не є суб’єктом правопорушення, так як не має найманих працівників та перебуває на спрощеній системі оподаткування, тобто є застрахованою особою, а тому не може нести відповідальність за статтями 17, 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що в оскаржуваному рішенні не зазначено за порушення якого нормативно-правового акту накладено фінансову санкцію, а рішення прийняте без її участі, без врахування її пояснень щодо подання розрахунку саме 06.04.2010 року, а не до 01 квітня, як на те вказує відповідач. Відповідно до законодавства рішення про застосування фінансових санкцій приймається на підставі акту, однак з актом щодо суті правопорушення вона не була ознайомлена. Також зазначила, що являється інвалідом І-ї групи. На вимогу УПФ України в Іваничівському позивач після прибуття з лікарні 06.04.2010 року здала розрахунок страхових внесків. Просить суд визнати протиправним та скасувати рішення УПФ України в Іваничівському районі № 62 від 09.04.2010 року.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Вважає, що позивач не зобов’язана подавати звітність. Переконаний, що перевірка УПФ України в Іваничівському районі була проведена з порушенням вимог законодавства, так як проводилась у відсутності позивача. Підтвердив, що в позивача в 2009 році працювала одна наймана особа. Просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача Манюк М.М. позов не визнав, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки управління діяло в межах діючого законодавства. По суті пояснив, що згідно із статтею 14 цього ж Закону страхувальниками є, зокрема, роботодавці фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок)), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту). Зважаючи на це, вважає, що позивач будучи суб’єктом підприємницької діяльності, що обрав особливий спосіб оподаткування (єдиний податок) згідно з нормами вищезгаданого Закону наділений статусом страхувальника та платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Також, додав, що позивач будучи фізичною особою – підприємцем наділеною правом укладати трудові договори з найманими працівниками, 09.10.2009 року зареєструвала такий договір з найманим працівником ОСОБА_4, який 31.12.2009 року було розірвано. А у Порядку №7-6 передбачено, що страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року подає до пенсійного фонду комплект документів первинної звітності про застрахованих осіб за попередній рік. Однак, позивач, всупереч цим нормам, подав таку звітність лише 06.04.2010 року. У зв’язку з цим, на підставі статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до підприємця ОСОБА_3 рішенням начальника УПФ України в Іваничівському районі застосована штрафна санкція в розмірі 170 грн., яке направлялось на адресу позивача. Підтвердив, що позивач з заявою до УПФ України в Іваничівському районі про перенесення строку подання звіту на більш пізніший термін у зв’язку із зверненням на лікування, не зверталась. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) , дії чи бездіяльності.
З преамбули Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-IV) вбачається, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У статті 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках передбачених цим Законом, а бо в частині, що не суперечить цьому Закону.
Твердження позивача у позовній заяві та представника позивача в судовому засідання про те, що якщо у підприємця немає найманих працівників, то він є Застрахованою особою, а не Страхувальником, внаслідок чого статті 17 та 106 Закону України № 1058-IV до підприємців, які не мають найманих працівників, відношення не мають, оскільки ці статті передбачають обов’язки та відповідальність страхувальників, а не застрахованих осіб, судом до уваги не приймається виходячи з наступного.
Статтею 11 Закону України № 1058-IV передбачений перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і, зокрема, пунктом 3 цієї статті визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 5 статті 14 Закону України № 1058-IV страхувальниками є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Статтею 15 Закону України № 1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.
Разом з тим, в пункті 4 частини 8 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України № 1058-IV прямо передбачено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
З дослідженого судом свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця серії В01 №055955 вбачається, що позивач ОСОБА_3 з 04.06.2007 року Іваничівською районною державною адміністрацією Волинської області зареєстрована як фізична особа – підприємець.
Крім того, судом встановлено, що й не заперечується представником позивача в судовому засіданні, позивач, будучи фізичною особою – підприємцем 09.10.2009 року уклала трудовий договір з громадянином ОСОБА_4 на виконання обов’язків водія, який з 31.12.2009 року звільнений. Даний договір було досліджено судом в судовому засіданні.
Проаналізувавши вищенаведене, суд вважає, що позивач, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є страхувальником, а тому користується всіма правами та обов’язками, передбаченими статтею 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і несе відповідальність за правопорушення у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування згідно зі статтею 106 цього Закону.
Не заслуговує на увагу суду посилання позивача й на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням встановленого порядку з врахуванням наступного.
Відповідно до частини 6 статті 21 Закону України № 1058-IV, відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 10, 12 - 15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу. Відомості про застрахованих осіб, зазначених у пунктах 3 і 4 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду безпосередньо цими особами, про осіб, зазначених у пункті 11 статті 11 цього Закону, - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, - Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Форми документів, порядок та строки їх подання встановлюються правлінням Пенсійного фонду.
Пунктом 6 постанови Правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 року №26-1 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 34.11.2009 року за №1136/17152 встановлено, що: 1) розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків, звіт про нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, звіт про нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за осіб, які проходять строкову військову службу, розрахунок суми внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із сум грошового забезпечення, що підлягають сплаті, за звітні періоди 2009 року подаються у строки та за формами, встановленими Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за N 64/8663 (у редакції, що діяла до 01.01.2010); 2) відомості про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (первинна звітність до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду), за 2009 рік подаються у строки та за формою, встановленими Порядком формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 N 7-6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2004 за N 1000/9599; 3) облік застрахованих осіб та персоніфікований облік відомостей про суми заробітної плати (доходу) та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за періоди до 1 січня 2010 року ведеться з застосуванням постанови правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 N 7-6 "Про Порядок формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.08.2004 за N 1000/9599.
Відповідно до підпункту 9.3.5 пункту 9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством до органів Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 17 цієї Інструкції. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення, складений у довільній формі.
З оглянутої виписки №7326 вбачається, що позивач з 19.03.2010 року по 02.04.2010 року перебувала на лікуванні у Волинській обласній клінічній лікарні.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач з заявою до УПФ України в Іваничівському районі про перенесення строку подання звіту на більш пізніший термін у зв’язку зі зверненням у лікувальний заклад, не зверталась.
Судом встановлено, що 07.04.2010 року начальником відділу персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж ОСОБА_5 складено акт перевірки з питань несвоєчасності подачі звітності підприємцем ОСОБА_3 в УПФ України в Іваничівському районі, який досліджено судом. З цього акту вбачається, що він був складений з відома підприємця ОСОБА_3 та в присутності її представника ОСОБА_1, який останнім був підписаний без внесення у нього зауважень. Актом встановлено, що підприємцем ОСОБА_3 порушено вимоги Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду від 19.12.2003 року №21-1, яким передбачено подачу звіту за базовий звітний період не пізніше 1 квітня року наступного за звітним. Один примірним акту 07 квітня 2010 року отримав представник підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_1, який був присутнім при проведенні перевірки.
Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду від 19.12.2003 року №21-1 платниками страхових внесків є страхувальники, зокрема, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок). Разом з тим, підпункт 2.1.5 пункту 2.1 статті 3 цієї Інструкції передбачає, що платниками страхових внесків є також страхувальники, зокрема, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності.
Згідно з пунктом 8 статті 19 ГК України усі суб’єкти господарювання зобов’язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Підпункт 11.12. пункту 11 вищенаведеної Інструкції передбачає, що платники, зазначені в підпункті 2.1.3, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) пункту 2.1 цієї Інструкції, подають до органу Пенсійного фонду до 1 квітня, наступного за звітним роком річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків за формою згідно з додатком 26 цієї Інструкції. За підсумками року платники, зазначені в підпункті 2.1.5 пункту 2.1 цієї Інструкції, надають органу Пенсійного фонду за місцем проживання розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за звітний рік до 1 квітня наступного за звітним роком за формою згідно з додатком 33 цієї Інструкції.
З оглянутих в судовому засіданні звітів форми №6 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» вбачається, що відповідний звіт позивач подала 07 квітня 2010 року.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач порушила норми Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду від 19.12.2003 року №21-1, якою визначено конкретний строк подання звітності страхувальником.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції, зокрема, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частина 13 статті 106 Закону України № 1058-IV передбачає, що про нарахування пені та накладенні штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафів зупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судом рішення в разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладення фінансових санкцій пов'язано з її виникненням або несвоєчасною сплатою.
Так, УПФ України в Іваничівському районі 09 квітня 2010 року прийняло рішення №62 про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством.
Із супровідного листа УПФ України в Іваничівському районі від 09.04.2010 року за вихідним №711/05-18 та повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що оскаржуване рішення було направлено позивачу. Проте, як вбачається з довідки Укрпошти, яка прикріплена до конверту в якому направлялось оскаржуване рішення вбачається, що воно повернуло відповідачу без вручення, оскільки позивач за зазначеною адресою не проживає. Судом встановлено, що й не заперечується представником позивача, оскаржуване рішення позивачем отримано 17.04.2010 року.
Посилання позивача на те, що вона являється інвалідом І-ї групи як на підставу задоволення позову, судом до уваги не приймається, оскільки ні Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено пільг для інвалідів, які займаються підприємницькою діяльністю в частині неподання звітності до Пенсійного фонду.
Крім того, посилання позивача на звернення у лікувальний заклад на лікування у період закінчення строку подання звітності не може вважатись достатньою підставою для неподання у період з січня по березень 2010 року передбаченої законодавством звітності за 2009 рік. Разом з цим, суд приймає до уваги, що позивач із заявою до УПФ України в Іваничівському районі про перенесення строку подання звіту на більш пізніший термін у зв’язку із зверненням на лікування, не зверталась.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 3 статті 2 КАС України, надаючи оцінку діям та рішенням суб'єкта владних повноважень, які є предметом оскарження, суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов’язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій.
На підставі викладеного, суд вважає, що оскаржуване рішення винесено правомірно, і з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв’язку відмовляє позивачеві у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 17, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 5, 11, 14, 15, 21, 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пункту 6 постанови Правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 року №26-1 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 34.11.2009 року за №1136/17152, пунктів 2.1, 9.3, 11.12 Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за N 64/8663, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі про визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Іваничівському районі № 62 від 09 квітня 2010 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 170 (сто сімдесят) гривень, відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається представником позивача, відповідачем протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі з 12 червня 2010 року, а позивачем – з дня отримання нею постанови суду. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий С.Ф. Костюкевич