Справа № 22ц-4683/10 Головуючий у 1 інст. Руднєва О.Т.
Категорія 5 Доповідач Будулуца М.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого – судді Курило В.П.
суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.,
при секретарі Сироті Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду від 10 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дзержинської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину будинку та усунення перешкод у його користуванні , -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Дзержинського міського суду від 10 грудня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину жилого будинку та усунення перешкод у його користуванні відмовлено.
На рішення суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі.
В обґрунтування доводів скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Вважає, що суд мав застосувати до спірних правовідносин ст.70 та ч.2 ст.74 СК України, які передбачають можливість визнання права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, та розмір частки кожного з них при поділі майна є рівними, і безпідставно відмовив в задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину жилого будинку, який був побудований разом з відповідачем та введений в експлуатацію 26 квітня 1990 року під час перебування в фактичних шлюбних стосунках. Також посилається на ті обставини, що вона і відповідач перебудували жилий будинок, внаслідок чого збільшилась жила площа, провели до будівлі газ та самовільно побудували сарай «с» та тамбур під літерою «а».
Суд не врахував, що в побудову вона вкладала свою пенсію, особисті кошти від продажу житлового будинку, які вона отримала в якості спадщини, та приймала участь у будівництві спірного жилого будинку особисто.
Суд необґрунтовано відмовив в іншій частині позову, висновки щодо позову про усунення перешкод в користуванні жилим будинком не мотивував.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову останньої.
Відповідач ОСОБА_2 до апеляційного суду не з’явився, але про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.
Відповідач - Дзержинська міська рада в письмовому повідомленні просила розглянути справу без участі їх представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд, з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статті 311ч.1п.5 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Суд першої інстанції встановив і виходив з того, що з 1985 року сторони знаходились у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім’єю, а 30 червня 1990 року зареєстрували шлюб (а. с. 11).
Рішенням виконкому Дзержинської міської Ради народних депутатів від 17 січня 1990 року ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 була надана земельна дільниця площею 600 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку, площею 23 кв. м та інших господарських будівель (а. с.20). Акт від 26 квітня 1990 року про введення будинку до експлуатації був затверджений виконкомом Дзержинської міської Ради народних депутатів (а. с. 23) та зареєстрований на відповідача.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що оскільки сторони з 1985 року до 30 червня 1990 року знаходились у фактичних шлюбних відносинах, а будинок збудовано відповідачем та введено в експлуатацію до реєстрації шлюбу, то дія норми ст. 74 СК України не застосовується до спірних правовідносин, які виникли до введення в дію Сімейного кодексу України (1 січня 2004 року).
Втім, суд не врахував, що хоча позивачка і посилалась на вказану норму СК України, але зазначала, що вже в період проживання в зареєстрованому шлюбі вони добудували будинок, збудували надвірні будови, провели газ, зробили прибудови, збільшилась площа будинку на 5,6 кв. м, побудований сарай „С”, тамбур „а-1”, інвентаризаційна оцінка будівлі станом на 16 січня 2009 року складає 112 848 грн.
Відповідно до вимог п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя ” від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (стаття 60,69 СК, ч.3ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь –які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати(виключені із обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Заявляючи позов про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння, позивачка одночасно просила усунути перешкоди в його користуванні, але суд не мотивував висновки щодо позову в цій частині, як це передбачено ст. ст.213-214 ЦПК України, а лише зазначив, що норма ст. 74 СК України не поширюється на спірні правовідносини.
Таким чином, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції фактично не розглянув, а відмовляючи в позові щодо визнання права власності на Ѕ частину будинку, при вирішенні справи послався лише на ст. 74 СК України та зазначив, що вказана норма не розповсюджується на спірні правовідносини.
Відповідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, суд мав також уточнити позовні вимоги ОСОБА_1, оскільки вона за текстом позовної заяви між іншим ставила питання про визнання права власності на самочинне будівництво – Ѕ частину самовільно побудованих в період шлюбу сараю та тамбура, позначених в технічному паспорті під літерами „с” та „а”.
Оскільки при вирішенні справи суд не розглянув всі вимоги в повному обсязі і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 303, 311, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського міського суду від 10 грудня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча Судді