Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Вавшка В.С., Колоса С.С.,
при секретарі Топольській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Міністерства фінансів України, Міністерства праці і соціальної політики України, Державного казначейства України та Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
за апеляційними скаргами Міністерства фінансів України та Державного казначейства України на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 березня 2009 року,
у с т а н о в и л а :
Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом в грудні 2008 року.
Зазначали, що їм, як учасникам бойових дій та інвалідам війни не у повному розмірі виплатили у 2008 році разову грошову допомогу до 5 травня.
У зв’язку із цим просили визнати дії відповідача протиправними та стягнути недоплачені кошти на користь кожного із них.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 березня 2009 року вказані позови об’єднано в одне провадження (а.с. 25).
У ході розгляду справи представник позивачів просив стягнути зазначені грошові кошти на користь позивачів з Міністерства фінансів України, оскільки відповідальність за такий стан по виплаті разової допомоги учасникам та інвалідам війни лежить на Міністерстві фінансів України.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 березня 2010 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства фінансів України, Міністерства праці і соціальної політики України, Державного казначейства України та Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради.
Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_5 – 2095 грн., ОСОБА_6 – 2095 грн., ОСОБА_7 – 3448 грн., ОСОБА_8 – 3017 грн. недоплачених сум разової грошової допомоги за 2008 рік.
У апеляційних скаргах Міністерство фінансів України та Державне казначейство України, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду та постановити нове рішення, яким позивачам у задоволенні їх вимог відмовити.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи із наступного.
Виходячи із Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаними із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року №1681- VI, апеляційні скарги на постанови судів у адміністративних справах розглядаються загальними апеляційними судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України з перевіркою дотриманням судом першої інстанції положень КАС України.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є учасниками бойових дій, а ОСОБА_7 – учасником бойових дій та інвалідом 2-ї групи, ОСОБА_8 – учасником бойових дій та інвалідом 3-ї групи, що підтверджується відповідними посвідченнями.
Встановлено правильно, що відповідно до вимог ст.ст. 12,13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни має виплачуватися разова грошова допомога у розмірі : учасникам бойових дій – п’яти мінімальних пенсій за віком; інвалідам війни 2-ї групи – вісім мінімальних пенсій за віком; інвалідам війни 3-ї групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Згідно ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» розмір мінімальної пенсії за віком на час виплати позивачам разової грошової допомоги становив 481 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивачі мали отримувати щорічно одноразову грошову допомогу у зазначених вище розмірах до 5 травня, виходячи із розрахунку п’яти, семи, восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Такі разові щорічні допомоги позивачам виплачені у 2008 році не з вказаних вище розмірів мінімальних пенсій за віком, а у менших розмірах.
Задовольняючи позов суд виходив із вказаних вище положень ст.ст. 12,13 цього Закону, його положень ч.3 ст.2, за якими нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом є недійсними.
Виходячи із встановлених обставин та враховуючи положення ст. 22 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 суд задовольнив позов.
Проте з висновками суду погодитись не можна, оскільки до таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, оскільки не застосував ті норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Так, згідно ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
На час виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, чинними були нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та закон України про Державний бюджет України на 2008 рік ) які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розміри щорічної допомоги до 5 травня.
Відповідач здійснюючи відповідні нарахування разової грошової допомоги позивачам до 5 травня дотримувався тих актів законодавства, які діяли на той час, тобто відповідач діяв у межах цих актів, а тому не порушував прав позивачів, що узгоджується з положеннями ст. 19 Конституції України.
Нарахування та виплата позивачам разової грошової допомоги саме у таких розмірах у 2008 році не викликана протиправними діями ГУПСЗН Вінницької міської ради.
Як вбачається із аналізу актів законодавства, що регулюють спірні правовідносини, порушення прав відповідача викликано неузгодженістю та суперечливістю актів законодавства держави, зокрема суперечливістю актів законодавства законодавчої та виконавчої влади.
Така неузгодженість та суперечливість, зокрема постанов уряду та законів прийнятих Верховною Радою України щодо врегулювання спірних правовідносин, якщо це потягло порушення прав позивачів, завдало матеріальної чи моральної шкоди, може бути підставою для звернення із позовом про відшкодування шкоди в порядку визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України.
Крім того, оскаржуваним судовим рішенням незаконно і необґрунтовано стягнуто з Міністерства фінансів України грошові суми на користь позивачів за їх позовами. Вказане міністерство є самостійною юридичною особою, яка використовує свої кошти для організаційної та господарської діяльності. На його рахунках не розміщені грошові кошти для цілей виплати разових грошових допомог до 5 травня учасникам війни та інвалідам війни, відповідно до ст.ст. 12,13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Задовольняючи позов до Міністерства фінансів України суд у порушення норм процесуального права не вирішив вимоги до Міністерства праці і соціальної політики України, Державного казначейства України та Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради, які є відповідачами у цій справі. Не зазначив суд також і у чому полягає протиправність саме їх дій за встановлених судом обставин справи.
Отже, суд першої інстанції неправильно витлумачив та застосував норми матеріального права, що потягло неправильне вирішення справи, що відповідно до правил п.4 ч.1, ч.2 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
Постанову суду слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог позивачам слід відмовити через їх безпідставність.
На підставі викладеного, керуючись п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ” від 18 лютого 2010 року №1681- VI, ст. 15, ст. 303, п.3 ч.1 ст. 307, ст.313, ч.2 ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Державного казначейства України задовольнити .
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 березня 2009 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Міністерства фінансів України, Міністерства праці і соціальної політики України, Державного казначейства України та Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та стягнення коштів – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис / В.С. Вавшко
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: