ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2010 р. № 20/132
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВолік І.М.
Капацин Н.В.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс"
на рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2009 р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р.
у справі № 20/132
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс"
доПриватного підприємця ОСОБА_4
простягнення 5 901,09 грн.
за участю представників:
позивача: не з’явився
відповідача: не з’явився
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма (надалі –"ТОВ") "Камаз-Транс-Сервіс" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємця (надалі –"ПП") ОСОБА_4 про стягнення 5 901,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем послуг з міжнародного перевезення вантажів та наявністю підстав для застосування ст.ст. 530, 533, 909, 920 ЦК України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.09.2009 р. (суддя Василишин А.Р.) в задоволення позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю відповідальності відповідача згідно Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. (Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р.; надалі –"Конвенція"), нормами якої регулюються спірні правовідносини.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. (судді Кузь В.Л., Юркевич М.В., Городечна М.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Камаз-Транс-Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2009 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм ст.ст. 920, 929 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 3, 4, 9, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.10.2008 р. ТОВ "Камаз-Транс-Сервіс" від ПП ОСОБА_4 прийнято заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом (надалі –"Заявка") з Італії в Україну (від AIDA SRL, VIA BRESCIA, 26, 25020, PAVONE MELLA до України, м. Запоріжжя, згідно CMR).
Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ст.11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.
Частина 2 статті 205 ЦК України передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи зазначені норми законодавства, судами правомірно зазначено про виникнення між сторонами правовідносин з перевезення вантажу.
При цьому, у випадку, коли за договором автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, правовідносини за таким договором регулюються Конвенцією (ст. 1 Конвенції).
Враховуючи дані правові норми, а також положення ст. 9 Конституції України, колегія суддів погоджується з висновком судів про застосування норм Конвенції при вирішенні даної справи.
Судами встановлено, що у відповідності до Заявки датою завантаження встановлено 30.10.2008 р. Сторонами також погоджено здійснення доставки протягом 4-5 днів з дня завантаження.
Позивач здійснив міжнародне перевезення вантажу за Заявкою відповідача, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR; надалі –"Накладна") № 14.
Згідно п-п.) п. 1 ст. 6 Конвенції, в накладній має зазначаить вага вантажу брутто або виражена в інших одиницях виміру вага вантажу.
Суди з’ясували, що у відповідності до п. 11 Накладної, вага вантажу брутто склала 18 590 кілограмів.
Під час здійснення перевезення, відповідними контролюючими органами Угорщини та України виявлено перевантаження автомобіля вище допустимих норм, внаслідок чого на відповідача накладено штраф у розмірі 300 000,00 форинтів та стягнуто 5 590,48 грн. плати за проїзд по дорогах України з перевищенням вагових параметрів (оплата за спецдозвіл на проїзд великовагового транспорту).
У відповідності до норм ст.ст. 32-34, 43 ГПК України судами встановлено, що дані суми були сплачені працівником позивача, що здійснював перевезення.
Згідно ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не визначено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
06.11.2008 р. позивачем виставлено відповідачу рахунок № 55808 на сплату за перевантаження при здійснені перевезення по заявці в сумі 2 000,00 Євро. Даний рахунок оплачено відповідачем частково в розмірі 14 500,00 грн. (еквівалент на момент сплати 1 450,00 Євро).
Колегія суддів зазначає, що посилання ТОВ "Камаз-Транс-Сервіс" у позовній заяві та касаційній скарзі на порушення відповідачем норм ст. 920 ЦК України, не відповідає встановленим судами обставинам справи.
Так, судами встановлено виникнення між сторонами відносин з перевезення вантажу. За договором перевезення вантажу, у відповідності до ст. 908 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно, оплата штрафів, понесених позивачем під час перевезення вантажу, не відноситься до зобов’язань відповідача за договором, а заявлена до стягнення сума не може бути кваліфікована, як заборгованість.
Щодо посилання ТОВ "Камаз-Транс-Сервіс" в касаційній скарзі на те, що заявлені до стягнення 5 901,09 грн. є збитками, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до п-п. а) п. 1 ст. 7 Конвенції, відправник несе відповідальність за витрати перевізника та збитки, що понесені ним внаслідок неточностей або недостатніх вказівок, зазначених у п-п. b), d), e), f), g), h) та j) п. 1 ст. 6 Конвенції.
Втім, як мотивовано зазначено судами, відповідач не є відправником вантажу, а відтак не несе відповідальності за завдані перевізнику збитки.
Крім того, норми ст.ст. 610, 623 ЦК України визначають, що відшкодування збитків є правовим наслідком порушення зобов’язання, визначеного договором або законом.
При цьому, необхідною умовою для стягнення збитків в порядку ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вина).
В той же час, судами правомірно зазначено про недоведеність позивачем вини відповідача. Відповідно, відсутні підстави для задоволення позову.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: –визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 – 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2009 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. у справі № 20/132 залишити без змін.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді: Н. Капацин
О. Кролевець