Справа № 11 а-1976 2006 р.

Головуючий у 1 інстанції Завгородній Є.П.

Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

11 липня 2006 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Самойленко А.І.

суддів Яременка А.Ф., Черкашина М.В.

з участю прокурора Красної К.О. засудженого ОСОБА_1 розглянув   у   відкритому  судовому  засіданні   в  місті  Донецьку   справу   за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Гірницького районного суду м.Макіївки Донецької області від 20 жовтня 2005 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця і мешканця м.Макіївки Донецької області засуджено за ст.ст. 186 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі, за ст.297 КК України - на 3 роки позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, апеляції щодо якого не подані. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 1300 гривень на відшкодування матеріальної шкоди. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні таких злочинів. 30 січня 2004 року ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з особою, справа щодо якої закрита у зв'язку зі смертю, групою осіб, у приміщенні кухні в квартирі  АДРЕСА_1  в  м.Макіївка  відкрито заволоділи  золотою  обручкою  вартістю  350  гривень,  знявши  її з  пальця потерпілого ОСОБА_4

15 січня 2005 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою групою осіб, в місці поховання ОСОБА_5 на цвинтарі "Козачий" в м.Макіївці збили з огорожі могили чавунну секцію вартістю 650 гривень, викрали її і здали на пункт прийому металобрухту.

22 січня 2005 року вони ж знову прийшли у вказане місце і знову викрали з цієї могили чавунну секцію вартістю 650 гривень.

В апеляції прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1 і постановити свій вирок, яким визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч.2 КК України і призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна засудженого, за ст.297 КК України призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі, а за сукупністю злочинів

призначити ОСОБА_1 у покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі. В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_4 в судовому засіданні, який змінив свої показання, не дослідив показання потерпілого на досудовому слідстві, не дав належної оцінки показанням ОСОБА_1 на досудовому слідстві, в яких він визнавав, що приєднався до дій ОСОБА_6, який бив ОСОБА_4, внаслідок чого безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 зі ст. 187 ч.2 на ст. 186 ч.2 КК України.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала апеляцію, засудженого ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення апеляції прокурора, апеляційний суд вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Доводи апеляції про те, що суд першої інстанції не дослідив показання потерпілого ОСОБА_4, які той давав під час досудового слідства, не дав цим показанням, як і показанням засудженого ОСОБА_1 під час досудового слідства належної оцінки, не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з протоколу судового засідання суд оголошував показання потерпілого під час досудового слідства і з'ясовував причини їх зміни (т.1 а.с.242). Будучи допитаним під час досудового слідства потерпілий ОСОБА_4 пояснював, що через наявність у нього захворювання і вживання спиртних напоїв у день вчинення злочину, він погано пам'ятає події. Наскільки він пам'ятав події, його у спальній кімнаті квартири ОСОБА_7 били троє молодих хлопців, які вимагали при цьому передачі їм грошей. Хтось із цих хлопців зняв у нього з пальця золоту обручку. Коли він вийшов із квартири, його на вулиці знову побили ці хлопці, нічого не вимагаючи при цьому (т.1 а.с. 19-20).

Однак ці показання потерпілого про обставини вчинення злочину суперечили іншим доказам у справі.

Засуджений ОСОБА_1 у своїх показаннях під час досудового слідства пояснював, що у спальню квартири ОСОБА_7 спочатку зайшли ОСОБА_2 і ОСОБА_6, і з їх слів ОСОБА_6 декілька раз ударив ОСОБА_4 за те, що останній вдарив ОСОБА_6. При цьому, ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_2 у цьому приміщенні не вимагали грошей у потерпілого. Після цього у приміщенні кухні він, тобто ОСОБА_1, запропонував ОСОБА_4 дати їм грошей для придбання спиртного і залагодження конфлікту між ними. Оскільки грошей у ОСОБА_4 не було, останній передав їм в якості застави свою золоту обручку.

Аналогічні показання під час досудового слідства давали ОСОБА_6 і ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_8 під час досудового слідства пояснювала, що вона бачила, як у приміщенні кухні ОСОБА_1 і ОСОБА_6 зняли обручку з руки ОСОБА_4. При цьому ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_1 не били ОСОБА_4.

Органи досудового слідства не взяли до уваги показання потерпілого ОСОБА_4 в тій частині, що потерпілого в квартирі били троє осіб і дійшли висновку, що фізичне насильство до потерпілого застосовували двоє - ОСОБА_6 і ОСОБА_1.

Таким чином, органи досудового слідства визнали неправдивими показання потерпілого в цій частині, визнавши правдивими показання ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 будь-якої участі у діях щодо потерпілого не брав.

Однак, при цьому органи досудового слідства не навели в обвинувальному висновку мотивів того, з яких причин вони не взяли до уваги показання вищевказаних осіб про те, що ОСОБА_6 вдарив потерпілого без присутності ОСОБА_1 і не з мотивів заволодіння майном потерпілого, що заволодіння обручкою мало місце в іншому приміщенні і без застосування насильства до потерпілого.

Таким чином, під час досудового слідства достовірних доказів того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 попередньо домовились вчинити розбійний напад на ОСОБА_4, що насильство, небезпечне для здоров'я потерпілого, було застосовано ними обома і з метою заволодіння майном потерпілого, не встановлено.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 змінив свої показання і підтвердив показання ОСОБА_1 про те, що у спальні його вдарив лише ОСОБА_6, що ОСОБА_1 при цьому не був присутній і що обручку у нього зняли ОСОБА_6 і ОСОБА_1 уже на кухні, коли ОСОБА_1 утримував його руку, а ОСОБА_6 знімав обручку.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що у справі не встановлено достовірних доказів, які б підтверджували спільний умисел ОСОБА_1 і ОСОБА_6 на застосування насильства, небезпечного для здоров'я потерпілого з метою заволодіння майном ОСОБА_4 і їх попередню змову на вчинення розбійного нападу. Оскільки наявними у справі доказами доведена участь ОСОБА_1 у відкритому викраданні обручки потерпілого спільно з ОСОБА_6 із застосування насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом за ст. 186 ч.2 КК України.

Міра покарання засудженому призначена відповідно до вимог ст.65 КК України.

Тому доводи апеляції прокурора про неправильну оцінку судом першої інстанції доказів у справі, що участь ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу доведена і що його дії повинні бути кваліфіковані за ст. 187 ч.2 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, через що не можуть бути визнані обгрунтованими.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Вирок Гірницького районного суду м.Макіївки Донецької області від 20 жовтня 2005 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.