Справа №11а-2125 2006 р. Головуючий у 1 інстанції Акуленко В.В. Доповідач Самойленко А.І.
УХВАЛА
Іменем України
18 липня 2006 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Самойленко А.І. суддів Яременка А.Ф., Свіягіної І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за
апеляціями потерпілої - засудженої ОСОБА_1, засудженої ОСОБА_2
на вирок Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 травня 2006
року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженку і мешканку м.Сніжне Донецької області, не судиму
засуджено за ст. 125 ч.І КК України до штрафу у сумі 510 гривень;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, уродженку АДРЕСА_1
Пинського району Брестської області, мешканку м.Сніжне Донецької області, не судиму засуджено за ст. 125 ч.2 КК України до арешту на 1 місяць;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, уродженця
АДРЕСА_2 Ленінського району
Північноказахстанської області, мешканця м.Сніжне Донецької області, не судимого виправдано за ст.ст.27 ч.4 і 125 ч.2 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 600 гривень, зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 250 гривень.
ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона 22 липня 2005 року під час сварки з ОСОБА_2, яка виникла на грунті особистих неприязних стосунків між ними, в процесі обопільної бійки між ними умисно завдала ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_2 визнано винною у тому, що вона у цей же час, за цих же обставин умисно завдала ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здров'я останньої.
ОСОБА_3 визнано невинуватим у підбурюванні ОСОБА_2 до умисного завдання легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1. В апеляціях:
потерпіла - засуджена ОСОБА_1 просить скасувати вирок в частині засудження її за ст. 125 ч.І КК України, а також - в частині виправдання ОСОБА_3 за ст.27 ч.4 і 125 ч.2 КК України, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на необґрунтованість вироку в цій частині через неправильну і однобічну оцінку доказів у справі судом першої інстанції;
засуджена ОСОБА_2 просить скасувати вирок в частині засудження її за ст. 125 ч.2 КК україни, а справу щодо неї закрити через відсутність у її діях складу злочину. В обгрунтування доводів апеляції посилається на те, що вона не била ОСОБА_1 по голові, а захищала себе і ОСОБА_3 від дій насильницьких дій ОСОБА_1, відштовхуючи останню. Крім цього, посилається на надмірну суворість призначеного їй покарання, яке призначено їй без урахування її віку, стану здоров'я та інших обставин справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що апеляція потерпілої - засудженої ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляція засудженої ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, грунтуються на сукупності доказів у справі, які були досліджені судом.
Як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснили, що між ними виникла сварка, а потім і бійка, в процесі якої згідно показань ОСОБА_1 ОСОБА_2 побила її, а згідно показань ОСОБА_2 ОСОБА_1 побила її. Ці твердження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про побиття кожної з них іншої узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз, згідно яких ОСОБА_2 було завдано легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_1 - легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здров'я останньої. Ці тілесні ушкодження могли бути отримані ними за обставин, на які вони посилались.
При цьому, суд першої інстанції дав оцінку у сукупності з іншими доказами у справі показанням ОСОБА_1 і свідка Алімова про те, що вона не била ОСОБА_2, а також показанням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не била ОСОБА_1, а лише відштовхувала останню, захищаючись від насильницьких дій останньої. З урахуванням висновків судово-медичних експертиз, відносин між вказаними особами, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що вищезазначені твердження кожної із сторін і вказаних свідків направленні на уникнення відповідальності кожної з них за свої дії.
Доводи апеляції засудженої ОСОБА_2 про те, що вона діяла у стані необхідної оборони, захищаючись від дій ОСОБА_1, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки наявними у справі доказами, в тому числі показаннями самої ОСОБА_2 встановлено, що бійці між нею і ОСОБА_1 передувала обопільна сварка між ними, тобто, завданню тілесних ушкоджень передували неправомірні дії кожної, із сторін. За таких обставин, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 першою ударила ОСОБА_2, відповідне побиття ОСОБА_2 ОСОБА_1 не може розцінюватись як дії в стані необхідної оборони.
Тому висновки суду про доведеність вини як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 в умисному заподіянні тілесних ушкоджень одна одній відповідної, вказаної у вироку тяжкості, є обгрунтованими, а доводи апеляцій про невинуватість кожної з них суперечать наявним у справі доказам. Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ст. 125 ч.І і 125 ч.2 КК України відповідно, як
умисне завдання легких тілесних ушкоджень і як умисне завдання легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілої.
Не можуть бути визнані обгрунтованими і доводи апеляції засудженої-потерпілої ОСОБА_1 про незаконність виправдання судом ОСОБА_3 за ст.27 ч.4 і 125 ч.2 КК України.
Виправданий ОСОБА_3 заперечував вчинення ним будь-яких дій, направлених на підбурювання ОСОБА_2 до побиття ОСОБА_1. Показання останньої про те, що ОСОБА_3 висловився про її нетверезий стан і кивнув головою в сторону свідка ОСОБА_4 не можуть бути визнані достатнім доказом вини ОСОБА_3 у підбурюванні ОСОБА_2 до завдання їй тілесних ушкоджень, оскільки в такому випадку ОСОБА_3 кивнув головою не ОСОБА_2, а ОСОБА_4, який не обвинувачується у вчиненні злочину щодо ОСОБА_1. Такі дії ОСОБА_3 самі по собі не можуть визнаватись підбурюванням до вчинення злочину, а оцінка цих дій ОСОБА_3 ОСОБА_1 як підбурювання до вчинення злочину є лише її припущенням. Інших доказів вини ОСОБА_3 ОСОБА_1 не надано, через що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_3 і виправдав його.
Разом з тим, враховуючи те, що ОСОБА_2 раніше не судима, є людиною пенсійного віку, яка позитивно характеризується за місцем проживання, апеляційний суд вважає, що призначення їй покарання у виді арешту є надмірно суворим і відповідно до положень ст.69 КК України вважає за можливе визнати наведені обставини такими, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави для переходу до іншого, більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції ст. 125 ч.2 КК України.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Вирок Сніжнянського міського суду Донецької області від 10 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляцію потерпілої - засудженої ОСОБА_1 - без задоволення.
Цей же вирок щодо ОСОБА_2 змінити і за ст. 125 ч.2 із застосуванням ст.69 КК України призначити їй покарання у виді штрафу у сумі 600 гривень, частково задовольнивши апеляцію засудженої.
В решті цей вирок щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.