Справа № 22- ц - 3999/2006р. Головуючий 1-ї інстанції: Дроздова Н.В.
Категорія: відшкодування шкоди. Доповідач : Кокоша В.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 року. Судова колегія судової палати у
цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Котелевець А.В., суддів - Кокоші В.В., Кіпенко І.С., при секретарі - Набока О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника „ААЗ Трейдінг Ко" м. Києва на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 до підприємства „ААЗ Трейдінг Ко" м. Київ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2004 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 23 листопада 2003 року вона придбала в касі автостанції м. Ізюм Харківської області квиток на проїзд до м. Києва автобусом підприємства „ ААЗ Трейдінг Ко" рейсовим сполученням „ Луганськ - Київ".
При посадці в автобус брат її чоловіка ОСОБА_2, поставив за вказівкою одного з водіїв її дорожню сумку з речами вагою до 30 кг. в багажний відсік автобуса.
Після прибуття автобуса до м. Києва 24 листопада 2003 року вона виявила, що її ручна поклажа відсутня.
Про зникнення ручної поклажі вона повідомила водіїв автобуса, подала заяву по факту її крадіжки до Голосіївського РУ ГУ МВС України м. Києва
та звернулася з заявою до перевізника „ААЗ Трейдінг Ко" про відшкодування вартості втраченого майна.
Листом підприємства „ ААЗ Трейдінг Ко" від 13 квітня 2004 року їй відмовлено у задоволенні претензії про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 12253 грн., виниклої у зв'язку із втратою перевізником ручної поклажі.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача спричинену їй майнову шкоду в сумі 6253 грн. та моральну шкоду в сумі 6000 грн.
Представник відповідача позов не визнав.
Вважав, що на виконання договору перевезення пасажира, укладеного між „ААЗ Трейдінг Ко" та ОСОБА_1 23 листопада 2003 року, підприємство виконало взяті на себе договором зобов'язання та перевезло ОСОБА_1 з м. Ізюм Харківської області до м. Києва.
При укладенні зазначеного договору, підприємство „ААЗ Трейдінг Ко" не брало на себе обов'язків по збереженню і доставці багажу ОСОБА_1 до міста Києва, оскільки вона не здавала багаж водіям автобуса та не вносила плату за його перевезення.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2005 року позов задоволено частково.
З підприємства Автолюкс „ААЗ Трейдінг Ко" стягнуто на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 6253 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн. та на користь держави мито в сумі 71 грн. 03 коп.
В апеляційній скарзі представник „ААЗ Трейдінг Ко", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до того ж суду.
В своїх запереченнях на скаргу ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу представника „ААЗ Трейдінг Ко" та залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно постановлене у відповідності з діючим законодавством.
Судова колегія, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач „ААЗ Трейдінг Ко" при перевезенні автобусом підприємства ручної поклажі пасажирки ОСОБА_1, не забезпечив належного збереження та доставку поклажі до пункту призначення , що спричинило позивачці майнову та моральну шкоду.
Проте, погодитися з таким рішенням суду не можна, оскільки воно ухвалено судом з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
До правовідносин, що виникли між сторонами по справі суд застосував норми Цивільного Кодексу України 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 4 „Прикінцевих та Перехідних положень" цього Кодексу, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Згідно пункту 9 положень, до договорів , які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Таким чином, застосування норм Цивільного Кодексу 2003 року до умов договору, який був укладений між сторонами і який був виконаний до 1 січня 2004 року, є безпідставним, оскільки зазначений договір не продовжував діяти після 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини 2 ст. 358 ЦК України ( в редакції 1963 року) за договором перевозки пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу.
Як вбачається з матеріалів справи та стверджується належними доказами, 23 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та підприємством перевізником „ААЗ Трейдінг Ко" був укладений договір перевозки пасажира.
За цим договором підприємство „ААЗ Трейдінг Ко" зобов'язалося перевезти ОСОБА_1 автобусом з м. Ізюм Харківської області до м. Києва, а остання зобов'язалася сплатити встановлену за проїзд плату.
Наявність укладення договору, стверджується наданою суду ОСОБА_1 копією проїзного квитка. (а. с. 62).
В день прибуття автобуса до м. Києва 24 листопада 2003 року ОСОБА_1 виявила відсутність її ручної поклажі.
Цього ж дня вона подала заяву до Голосіївського РУ ГУ МВС України м. Києва за фактом крадіжки її майна та звернулася до підприємства „ААЗ Трейдінг Ко" про відшкодування перевізником вартості втраченого майна, (а. с. 7-Ю).
Постановою слідчого С.В Голосіївського РУ ГУ МВС України м. Києва від 3 березня 2004 року провадження по кримінальній справі за ст. 185 ч. 4 КК України зупинено у зв'язку з не встановленням особи, що вчинила злочин. ( а. с. 21, 105, 106).
Листом підприємства „ ААЗ Трейдінг Ко" від 13 квітня 2004 року претензія ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 12253 грн., виниклої у зв'язку із втратою перевізником її багажу залишена без задоволення. ( а. с. 22-23, 27 ).
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Заперечуючи проти заявленого позову представник „ ААЗ Трейдінг Ко" посилався на те, що під час перевезення ОСОБА_1 з м. Ізюм Харківської області до м. Києва, остання не здавала водію автобуса ОСОБА_3 належний їй багаж та ручну поклажу і не сплачувала їх перевезення до місця призначення відповідно з встановленими тарифами.
У відповідності до пунктів 26, 27 „ Правил надання послуг пасажирським автомобільним транспортом" затверджених постановою КМ України від 18 лютого 1997 року за № 176 з наступними змінами та доповненнями , пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, перевезення багажу та має право на безоплатне провезення з собою ручної поклажі.
Позивачка не надала суду доказів , щодо укладення з пасажирським перевізником договору перевезення її багажу.
Доказів того, що 23 листопада 2003 року позивачка ОСОБА_1 придбала в касі автостанції квиток на перевезення багажу автобусом підприємства „ ААЗ Трейдінг Ко" з м. Ізюм Харківської області до м. Києва та здала належним чином багаж водію автобуса для перевезення, матеріали цивільної справи не містять.
Не надані такі докази позивачкою і суді апеляційної інстанції.
З огляду на це, підстав для задоволення позову ОСОБА_1, щодо
відшкодування відповідачем майнової та моральної шкоди немає.
Посилання позивачки ОСОБА_1 на те, що брат її чоловіка ОСОБА_2 здав її ручну поклажу для перевезення водію автобуса відповідача шляхом розміщення поклажі в багажному відсіку , не може бути прийнято судом до уваги, так як відповідно до пункту 31 ,Правил надання послуг пасажирським автомобільним транспортом" в обов'язки пасажирського перевізника не входить прийняття та збереження ручної поклажі пасажирів.
Посилання свідка ОСОБА_2 на те, що він в присутності водія поставив дорожню сумку ОСОБА_1 в багажний відсік автобуса для перевезення, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України належним допустимим доказам, щодо укладення договору перевезення багажу пасажира є квиток на перевезення багажу.
Позивачка ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи та на підставі п. 18 а. 4 Декрету КМ України від 21 січня 1993 року „ Про державне мито" (з відповідними змінами та доповненнями) звільнена від оплати судових витрат при зверненні з позовом до суду.
Оскільки, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог то зазначені судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.
Керуючись ч. 2 ст. 59, ст. 303, 304 , п.2 ч. 1 ст. 307, п. 3,4 ч. 1 та ч. 2, З ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. 316, 319 ЦПК України, ст. ст. 358, 360, 362 п. 1 ч. 1 ст. 363, 365, 366 ЦК України в редакції 1963 року судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу підприємства „ААЗ Трейдінг Ко" задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2005 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до підприємства „ААЗ Трейдінг Ко" м. Києва про відшкодування майнової шкоди в сумі 6253 грн. та моральної шкоди в сумі 6000 грн. відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.