ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 26 травня 2010 р.                                                                                               № 2а-4396/10/1370  

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді                                                              Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                      Новосад В.М.

з участю представників:

від позивача –  Савченко П.В.;

від відповідача – Кондра О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові матеріали адміністративної справи Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі м.Львова до Приватного підприємства (надалі ПП) «Констракшн Груп»про продовження строку застосування умовного адміністративного арешту активів, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Галицькому районі м.Львова звернулася до адміністративного суду із позовом про продовження строку застосування умовного адміністративного арешту активів ПП «Продакшн Груп».

Підставами позову є те, що керівником підприємства відмовлено працівнику органу державної податкової служби в наданні документів для перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги подання підтримав, просить їх задоволити з вищевикладених мотивів.

У своїх запереченнях відповідач вважає, що позивач безпідставно звернувся до суду з вимогою про продовження строку застосування адміністративного арешту активів оскільки у підприємства відсутній податковий борг. Також, зазначає позивач, в органу державної податкової служби були відсутні законні підстави для проведення позапланової виїзної перевірки та неналежним чином оформлено акт про недопуск до перевірки. Окрім того, продовжує позивач, згідно чинного законодавства позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі рішення суду, а обов’язковою умовою для продовження строку адміністративного арешту є загроза знищення або зникнення активів платника податків.

Представник відповідач в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

 У відповідності до вимог підп.9.1.1 п.9.1 ст.9 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-III , адміністративний арешт активів платника податків (далі - арешт активів) є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

В матеріалах справи наявне рішення про застосування адміністративного арешту активів платника податків від 21.05.2009 року, згідно якого застосовано умовний адміністративний арешт активів платника податків –відповідача.

Адміністративний арешт активів може бути застосовано за наявності обставин визначених підпунктом 9.1.2 згаданого пункту цього Закону, зокрема, і за обставин, коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

У відповідності до підп.9.3.3 п.9.3 ст.9 згаданого Закону,  арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником). Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), - у цьому випадку такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли такі активи є такими, що швидко псуються, - протягом граничного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою, встановленою статтею 10 цього Закону. Керівник відповідного податкового органу (його заступник) має право звернутися до суду (арбітражного суду) з поданням про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням, а суд (арбітражний суд) повинен прийняти відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання зазначеного звернення.  

В матеріалах справи наявний наказ начальника ДПІ у Галицькому районі м.Львова від 06.05.2010 року за №307 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності відображення в податковій декларації з податку на додану вартість показників податкових зобов’язань та податкового кредиту ПП «Констракшн Груп», з якого вбачається, що підставою для проведення перевірки є п.3 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року за №509-XII (з наступними змінами та доповненнями).

Як передбачено наведеним пунктом Закону, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Враховуючи вимоги вищенаведеної норми закону, обов’язковими обставинами для проведення позапланової виїзної перевірки, є наявність недостовірних даних, що містяться в податковій декларації, а також, факт не надання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Судом ухвалою від 25.05.2010 року вимагалось від позивача представити докази в підтвердження обставин виявлення недостовірних даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, та докази в підтвердження надіслання платнику податків обов’язкового письмового запиту.

Однак, позивачем не було представлено в судове засідання необхідних доказів, які б підтверджували законність підстав для проведення виїзної планової перевірки відповідача.

Посилання відповідача на те, що для проведення позаплановї виїзної перевірки необхідне рішення суду, судом до уваги не береться, оскільки таке рішення, в даному випадку, не є необхідною умовою для проведення позапланової перевірки, а працівники органу державної податкової служби діяли з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Окрім того, як передбачено п.5.4 Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.09.2001 року за №386 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.10.2001 року за №865/6056 (з наступними змінами та доповненнями), у разі виникнення обставини недопуску до перевірки слід установити факт відмови платника податку від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, зафіксувати його Актом відмови, який складається оперативним працівником податкової міліції за місцезнаходженням такого платника податку, підписується працівником податкової інспекції, який повинен проводити перевірку, та понятими особами, а в разі незнайдення платника податку обов'язково скласти акт про факт його незнайдення.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акту про недопуск до перевірки за№46 від 07.05.2010 року, такий складений не оперативним працівником податкової міліції та не підписаний понятими особами, а тому, у відповідності до вимог ч.4 ст.70 КАС України, не може вважатись допустимим доказом на пітвердження факту недопуску працівників позивача до проведення перевірки.

Також, суд не може залишити поза увагою той факт, що у відповідності до підп.9.1.1 п.9.1 ст.9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, адміністративний арешт активів платника податків є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

А відтак, у відповідності до вимог згаданої норми, суд повинен встановити наявність податкового боргу у відповідача, який підлягає забезпеченню шляхом застосування адміністративного арешту.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В даному випадку, органом державної податкової служби не представлено доказів в підтвердження наявності у відповідача податкового боргу, в забезпечення можливості погашення якого застосовується згаданий виключний спосіб.

Окрім того, позивачем не представлено доказів на підтвердження обставин, що дають підстави вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням, які також є обов’язковою умовою для продовження строку застосування арешту активів платника податків згідно підп.9.3.3 п.9.3 ст.9 згаданого Закону.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв’язку з його безпідставністю та необгрунтованістю.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі зі сторін не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1.          В задоволенні позову відмовити.

2.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

3. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 травня 2010 року.

                    Суддя                                                                     В.Я.Мартинюк