Справа № 2а-1983/10/2570
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Падій В.В.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
за участю представника прокуратури Вториха В.Є.,
представника позивача Пасеки В.Є.,
представника відповідача Полегешко Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні суду адміністративний позов військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 0870 до державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення - рішення, -
В С Т А Н О В И В :
21.04.2010 року військовий прокурор Чернігівського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі військової частини А 0870 з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі – ДПІ у м. Чернігові) про визнання дій ДПІ у м. Чернігові в частині зобов’язання військової частини А 0870 подати розрахунок сум податку з власників транспортних засобів на 2010 рік неправомірними та скасування податкового повідомлення – рішення від 29 березня 2010 року № 0004221730/0 про накладення штрафних санкцій в сумі 170 грн. Свої вимоги мотивує тим, що ДПІ у м. Чернігові було проведено перевірку своєчасності подання розрахунку по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів військовою частиною А 0870, за результатами якої було складено акт перевірки від 24.03.2010 року № 96/17-318, яким встановлено факт неподання розрахунку податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. На підставі акту перевірки ДПІ у м. Чернігові 29.03.2010 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0004221730/0, згідно якого на відповідача накладено штрафні санкції на загальну суму 170 грн. Військова частина вважає, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення прийняте всупереч вимог ст.1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, оскільки військова частина А0870 не має у власності автомобілів та інших транспортних засобів. А також вважає, що військові частини А0870 звільнена від сплати усіх видів податку на підставі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України».
В судовому засіданні представник прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні, позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі та пояснив, що визначення „власні транспорті засоби" застосоване в ст.1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” поширюється також і на перебування у платника податку транспортних засобів на праві господарського відання та на праві оперативного управління.
Право оперативного управління, згідно ст.137 Господарського кодексу України - це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах встановлених цим Кодексом, іншими Законами, а також власником майна. Як вбачаться з вищенаведеного, наявна конкуренція загальної та спеціальної норм права. І застосуванню щодо пільг з оподаткування підлягають норми Закону України «Про систему оподаткування» та відповідно Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів». Бюджетні військові частини Міністерства Оборони України, в тому числі військова частина А 0870 на балансі якої знаходяться транспортні засоби і які є об’єктом оподаткування є платниками податку з власників транспортних засобів на загальних засадах. Жоден з законів України про оподаткування не містить норми, яка б звільняла військові частини від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у м. Чернігові проведена перевірка своєчасності подання розрахунку по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів військової частини А 0870, на підставі якої складено акт перевірки від 24.03.2010 року № 96/17-318, яким встановлено факт неподання розрахунку податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що визначено як порушення вимог Закону України від 11.12.1991 року № 1963 – XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (далі – Закон № 1963 – XII).
На підставі акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення № від 29.03.2010 року № 0004221730/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання в розмірі 170 грн. за порушення Закону № 1963 – XII.
Відповідно до ст.1 Закону № 1963 – XII, платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 Закону № 1963 – XII є об'єктами оподаткування.
Вимогами ст.4 Закону № 1963 – XII визначено вичерпний перелік осіб та підприємств, які мають пільги щодо податку. Вказаний закон не надає військовим частинам жодних пільг щодо сплати зазначених податків.
У зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства» від 16.07.1999 року, установи та організації Міністерства оборони України виключено з переліку пільгових установ і організацій, що звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.14 Закону України від 25.06.1991 року № 1251- XII «Про систему оподаткування» (далі – Закон №1251- XII), до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) як податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України № 1251- XII, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Згідно преамбули Закону України від 06.12.1991 року № 1934- XII «Про Збройні Сили України» (далі – Закон №1934- XII) цей Закон визначає функції, склад Збройних сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними.
Відповідно до ст. 14 Закону № 1934- XII, Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 1251- XII, встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до Закону № 1251- XII, інших законів України про оподаткування.
Оскільки, Закон № 1934- XII не є актом податкового законодавства, то відповідно до вимог ст.1 Закону № 1251- XII пільги визначені у ст.14 Закону У№ 1934- XII не можуть поширюватися на відповідача.
Враховуючи те, що Закон № 1251- XII є спеціальним Законом про оподаткування та виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної норми, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.
Оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному ст.4 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» поняття «власності транспортних засобів» наряду з правом власності на транспортні засоби, на думку суду, означає також їх перебування у платника податку на праві господарського відання та на праві оперативного управління.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.6 Закону України №1963 – XII, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону. Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України.
Як вбачається з листа начальника Північного територіального управління Військової служби правопорядку від 01.02.2008 року № 438 та технічного талону транспортного засобу, наявних в матеріалах справи, у військовій частині А 0870 на праві оперативного управління знаходяться транспортні засоби, які обліковуються на бухгалтерському обліку військової частини. Військова частина є користувачем транспортних засобів, зазначених у вказаних документах.
Даний факт не заперечується і позивачем.
А тому, суд дійшов висновку, що військова частина А1815 зобов’язана подавати до податкового органу розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Факт неподання зазначеного розрахунку сторонами також не оспорюється.
Відповідно до п.п.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181- III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій.
Проаналізувавши вищезазначені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку про правомірність визначення позивачу податковим повідомленням-рішенням від 29.03.2010 року № 0004221730/0 податкового зобов’язання в сумі 170 грн. за порушення Закону № 1963 – XII, та відсутність підстав для визнання дій відповідача неправомірними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, позовні вимоги військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 0870 до державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення - рішення задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні позовних вимог військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 0870 до державної податкової інспекції у м. Чернігові, відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, а якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то з дня отримання нею копії постанови, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата складання та підписання повного тексту постанови – 22.06.2010 року
< Поле для вводу тексту >
Суддя Падій В.В.