Справа 22-735
Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко М.А.
Категорія 37
Доповідач Червинська М.Є.
РІШЕННЯ
іменем України
4 лютого 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої: Червинської М.Є. Суддів: Лісового О.О., Єлгазіної Л.П. При секретарі Кузмінковій Ю.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки від 24 червня 2008 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, усунення перешкод у здійсненні права власності, виселенні, відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання дійсним договору довічного утримання, про визнання права власності на квартиру,
встановив:
У червні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення. Посилався на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відповідачка без законних підстав проживає в зазначеній квартирі, просив позов задовольнити. В подальшому пред»явим позовні вимоги до ОСОБА_3 про виселення, та до подружжя ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, усунення перешкод з здійсненні права власності на квартиру. Посилався на те, що ОСОБА_6 розібрали кладку дверного пройому з вхідної двері, з»єднали квартиру НОМЕР_1 та належну їм квартиру 1/4 відмовляються привести квартиру у належний стан. Просив задовольнити позов та стягнути на відшкодування заподіяної відповідачами моральної шкоди 10000 гривень.
ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред»явили зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання дійсним договору довічного утримання, про визнання права власності на квартиру. Посилались на те, що власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_8 був їх сусідом, вони тривалий час надавали йому допомогу як особі похилого віку, ОСОБА_8 надав їм довіреність на приватизацію квартири, вони приватизували квартиру на його ім.»я, ОСОБА_8 склав заповіт на ім.»я відповідача ОСОБА_6 6 травня 2000 року ОСОБА_8 захворів, к ньому викликались лікарі, 7 травня 200 року він був госпіталізований до лікарні, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Вважають, що за станом здоров»я ОСОБА_8 на час укладення заповіту на ім.»я позивача 6 травня 2000 року не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, просили визнати недійсним заповіт на ім.»я позивача, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, визнати дійсним договір довічного утримання, який хоча і не був нотаріально посвідчений, але був фактично укладений між ними та ОСОБА_8. Просили задовольнити позовні вимоги, визнати за ними право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом.
Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_6 пред»являли позовні вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в подальшому відмовились від позову в цієї частині, ухвалою суду від 24 березня 2006 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди закрите. Ухвала набула законної сили, сторонами не оскаржена.
ОСОБА_4 пред»являла позовні вимоги до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру, в подальшому відмовилась від позову, ухвалою суду від 24 червня 2008 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру закрите.
Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки від 24 червня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_2 задоволені частково, дії відповідачів ОСОБА_2 визнані неправомірними, вони зобов»язані усунути порушення, зроблені в спірній квартирі, привести квартиру в первісне становище, розібрати кладку дверного пройому з вхідної двері, поставити вхідні двері в квартиру, закласти дверний пройом, який з»єднує квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в АДРЕСА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 виселені з квартири, з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті понесені витрати на сплаті судового збору 4, 25 гривень з кожного, за проведення експертизи по 442, 50 з кожного, за надання правової допомоги адвокатами по 250 з кожного та по 2000 гривень з кожного, в решті позову відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання дійсним договору довічного утримання, визнання права власності на квартиру, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що висновки суду щодо відмови в позові про відшкодування моральної шкоди не ґрунтуються на доказах по справі і не відповідають нормам матеріального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги, посилаючись на те, що суд неправильно вирішив спір, висновки суду не грунтуються на нормах матеріального права.
В судовому засіданні позивач, його представник просили задовольнити апеляційну скаргу позивача, апеляційну скаргу відповідачів відхилити, позивачі та ОСОБА_4 просили задовольнити їх апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідача, доводи позивача, його представника, відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7" пояснення ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, апеляційна скарга ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням по справі нового рішення з наступних підстав:
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про те, що спадкодавець при укладені заповіту був в такому стані, що не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, не доведені. Суд вважав, що заповіт за ім.»я позивача ОСОБА_1 відповідав справжньому волевиявленню спадкодавця, спадкодавець розумів значення своїх дій, міг керувати ними. Проте з такими висновками погодитись неможливо.
Встановлено, що 6 травня 2000 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу був посвідчений заповіт, відповідно до якого ОСОБА_8 все належне йому майно заповів на випадок своєї смерті ОСОБА_1.
В заповіті зазначено, що в зв»язку із хворобою ОСОБА_8 заповіт посвідчено в квартирі 16 АДРЕСА_1 о НОМЕР_1 годині 50 хвилин (а. с. 5 т. 1 ).
З матеріалів справи вбачається, що 6 травня 2000 року в день посвідчення заповіту о 10 годині 15 хвилин до ОСОБА_8 була викликана швидка медична допомога, яка прибула до ОСОБА_8 о 10 годині 30 хвилин і повернулась о 12 годині 20 хвилин. В судовому засіданні з пояснень сторін, свідків вбачається, що ОСОБА_8 6 травня 2000 року був в непритомному стані, знайдений лежачим на підлозі, в зв»язку з чим була викликана швидка допомога. ОСОБА_8 була надана медична допомога, в зв»язку з тим, що стан спадкодавця погіршувався 7 травня 2000 року він був госпіталізований до лікарні, ІНФОРМАЦІЯ_1 в лікарні помер.
Відповідно до даних та висновків комесійної судово-медичної експертизи від 27.12.2005 року :
«У ОСОБА_8 при жизни имелись следующие заболевания: Дисциркуляторная (гипертоническая, атеросклеротическая) энцефалопатия 11-111 степени, гипертоническая болезнь 111 стадии, универсальный атеросклероз 111 степени с преимущественным поражением сосудов головного мозга и сердца. 6.05.2000 года согласно карте вызова скорой медицинской помощи № 10 (время выезда- 10.30, возвращение -12.20) и материалов дела у ОСОБА_8 развился тяжелый церебральный гипертонический криз, нейровегетативная форма, во время которого наблюдались дрожание конечностей, тремор
кистей, тошнота, позывы на рвоту, нарушение координации, повышение артериального давления до 220U20 мм.рт.ст., нарушение координации, возможно вплоть до преходящих нарушений сознания (больной был найден лежащим на полу). При паталогоанатомическом исследовании были обнаружены кисты головного мозга (следствие ранее перенесенных нарушений мозгового кровообращения), ишемический инсульт правой теменной доли головного мозга (как следствие нарушения мозгового кровообращения), первичный рак печени с метастазами в печень и надпочечники, который вызывает общую интоксикацию организма с токсической энцефалопатией. Таким образом, можно говорить о том, что 6.05.2000 года у ОСОБА_8 имел место тяжелый церебральный гипертонический криз, нейровегетативная форма на фоне тяжелой прогрессирующей патологии головного мозга, сердечно-сосудистой системы, раковой интоксикации, приведший к развитию ишемического инсульта 7.05.2000 года.
Представленная медицинская документация не содержит сведений о психическом состоянии ОСОБА_8 и адекватности его поведения 6.05.2000 года. Однако, в связи с резким ухудшением физического и психического состояния ОСОБА_8 в виде нарушения сознания с момента поступления в стационар 7.05.2000 года и до момента наступления смерти НОМЕР_2.05.2000 года, можно говорить о том, что в указанный период он не мог понимать значение своих действий и руководить ими. В связи с вышеизложенным, можно предположить, что и 6.05.2000 года состояние ОСОБА_8 не позволяло в полной мере понимать характер своих действий и руководить ими».
Експертиза проведена зав.відділом комісійних судмедекспертиз, експертом вищої категорії, зав.кафедрою психіатрії ДонДМУ, доктором медичних наук, невропатологом ДОКТМО, судмедекпертом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначений висновок експертизи, посилався нате, що висновок щодо стану спадкодавця 6.05.2000 року зроблений з припущенням. Проте з тексту експертизи, висновків не випливає, що експерти зробили свій висновок з припущенням, експертами вжитий термін « можливо припустити», але в контексті всього заключения випливає, що експерти дійшли до висновку, що 6.05.2000 року спадкодавець не міг в повній мірі розуміти своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз»яснено, що правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).
Відмовляючи в позові про визнання заповіту недійсним за підстав ст. 55 ЦК УРСР, суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначене заключения комплексної експертизи, а прийняв до уваги висновки судово-психіатричної експертизи та додаткової експертизи, проведеної судово-психіатричною експертною комісією у складі трьох експертів-психіатрів.
Відповідно до зазначеного заключения, експерти дійшли до висновку, що ОСОБА_8 за життя будь-яким хронічним психічним захворюванням не страдав, а тому експерти прийшли до висновку, що ОСОБА_8 розумів свої дії та міг керувати ними на час укладення заповіту на ім.»я позивача.
Суд, прийнявши до уваги зазначений висновок та висновок у додатковій експертизі, не звернув увагу на те, що експерти-психіатри виходили тільки з того, чи були за життя у спадкодавця будь-які психічні захворювання, в той час як в даному випадку значення має стан спадкодавця на момент укладення заповіту, і дані про вільне волевиявлення спадкодавця на розпорядження своїм майном із усвідомленням значення своїх дій.
Оскільки у висновку експертизи, яка проведена Комісійним бюро судово-медичних експертиз, за участю експертів-психіатрів, доктора медичних наук, завідуючого кафедрою психіатрії медичного університету та інших експертів, зазначений стан, в якому перебував спадкодавець на момент укладення заповіту, та вказано, що є підстави для висновку, що спадкодавець за станом свого здоров»я 6 травня 2000 року не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги вказане експертне заключения.
Висновок комісійної експертизи узгоджується з іншими доказами по справі: показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших, даних швидкої медичної допомоги, даних історії хвороби спадкодавця, а також узгоджується з фактичними обставинами справи. Тому на підставі ст. 55 ЦК УРСР заповіт від 6 травня 2000 року, за яким ОСОБА_8 заповів все належне йому майно ОСОБА_1, слід визнати недійсним.
На підставі вказаного заповіту від 6 травня 2000 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 4 грудня 2000 року державним нотаріусом П»ятої Макіївської державної нотаріальної контори, яке також слід визнати недійсним.
Встановлено, що 22 березня 2000 року спадкодавець ОСОБА_8 уклав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно на випадок його смерті він заповів ОСОБА_6 ( а. с. 17 т. 1).
Оскільки послідуючий заповіт спадкодавця визнається недійсним на підставі ст. 55 ЦК УРСР, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом задоволенню не підлягають, оскільки будь-які права та законні інтереси ОСОБА_2 вказаним заповітом не зачеплені, оскільки вона не є спадкоємцем за заповітом.
В судовому засіданні встановлено, що подружжя ОСОБА_6 проживають в спірній квартирі, проживали в неї впродовж шестимісячного строку для прийняття спадщини, що в судовому засіданні не спростовувалось, ОСОБА_6 оскаржуваним рішенням виселені із спірної квартири.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкодавець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Оскільки спадкоємець за заповітом ОСОБА_6 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, він вважається таким, що прийняв спадщину. За правилами розділу У11 «Спадкове право» Цивільного кодексу УРСР 1963 року апеляційний суд визнає за
спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру в порядку спадкування.
В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування слід відмовити, оскільки ОСОБА_2 не є спадкоємцем за заповітом.
Підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання дійсним договору довічного утримання немає. Встановлено, що за життя спадкодавця подружжя ОСОБА_6 надавали йому допомогу, оскільки ОСОБА_8 хворів, був особою похилого віку. Такі обставини доведене в судовому засіданні, ніким не спростовуються. Статтею 426 ЦК УРСР передбачено, що договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений. ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договір довічного утримання у встановленому законом порядку не укладали.
Підстав для визнання такого договору дійсним немає, оскільки відповідачі не довели, що за життя ОСОБА_8 ухилявся від нотаріального оформлення угоди, визнання угоди дійсною після смерті сторони неможливе, що випливає з вимог ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року.
В частині позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди прийнята відмова від позову, провадження у справі закрите ухвалою суду від 24 березня 2006 року, тому суд безпідставно знов розглядував позовні вимоги ОСОБА_2 в цієї частині.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, усунення перешкод у здійсненні права власності, виселенні, відшкодування моральної шкоди слід відмовити, оскільки заповіт на ім.»я ОСОБА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнані недійсними, тому підстав для задоволення його позову до ОСОБА_2 немає.
Керуючись ст. ст. 307, п. 3, 4, ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки від 24 червня 2008 року скасувати.
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання дійсним договору довічного утримання, визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Визнати недійсним заповіт від 6 травня 2000 року, за яким ОСОБА_8 заповів все належне йому майно ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1052.
Визнати недійсним свідоцтво право на спадщину за заповітом, яке видане 4 грудня 2000 року державним нотаріусом П»ятої Макіївської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 3-1052 на ім.»я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_8.
Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом.
В решті частині позову відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання дійсним договору довічного утримання, про визнання права власності на квартиру відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.