Справа № 22-5504/2009 року

 Головуючий першої інстанції Гладишенко І.В.

Категорія 05

Доповідач: Осипчук О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Висоцької B.C.

Суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М.

При секретарі: Шатун Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, відділ цивільної міграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 7 травня 2009 року, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила усунути перешкоди в здійсненні нею права власності будинком, виселити відповідачів з належного їй на праві власності будинку і зобов'язати відділення цивільної паспортної та міграційної служби Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області зняти відповідача ОСОБА_2 з реєстраційного обліку. При цьому позивачка посилалася на те, що їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, в якому разом з нею та чоловіком проживає їх син зі своєю дружиною ОСОБА_3, яка в будинку не зареєстрована. З відповідачами проживати в одному будинку неможливо, оскільки вони постійно вчиняють скандали, принижують її гідність, висловлюються нецензурною лайкою. Після проведеного в будинку ремонту відповідачі зіпсували в своїй кімнаті гіпсокартон, пошкодили двері. Протягом 2008 року син двічі спричиняв їй тілесні ушкодження.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 7 травня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності на домоволодіння АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з домоволодіння АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Зобов’язано відділ цивільної міграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

З вказаним судовим рішенням не погодився відповідач ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на те, що жодна обставина, які є передумовою застосування ст. 116 ЖК України, не була доведена щодо нього, як члена сім*ї власника будинку. Враховуючи його психічне ставлення до дій можна говорити про необережне в силу фізичних та психологічних вад руйнування жилого приміщення, а не умисне. Заходи запобігання та громадського впливу до нього також не застосовувалися. Не заперечує про наявність неодноразових сварок та конфліктів в сім*ї, в тому числі були звернення з боку позивачки і до міліції, але суд не встановив причини цих сварок, які фактично виникають внаслідок зловживання батьком спиртними напоями. Крім того, його стан здоров’я та інвалідність не дозволяють йому проживати окремо.

В апеляційному суді позивачка, її представник ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_4 заперечували проти скарги, просили рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з*явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В апеляційному суді позивачка подала заяву про відмову від позову до відповідачки ОСОБА_3, відмова прийнята судом і постановлено ухвалу про закриття провадження по справі в цій частині.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду-скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 23.03.2002 року належить позивачці ОСОБА_1 Згідно домової книги в даному будинку зареєстровані подружжя ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_2 Відповідачка ОСОБА_3 проживає в будинку як дружина ОСОБА_2 без реєстрації. Відповідно до матеріалів Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області № 1072 та № 4132 ОСОБА_1 неодноразово зверталася до міліції з приводу нанесення їй сином тілесних ушкоджень. Матеріалами перевірок органів внутрішніх справ встановлено наявність між сторонами стійких неприязних стосунків через сумісне проживання в одному домоволодінні. Відповідачі попереджалися позивачкою та її чоловіком про виселення з будинку через неможливість спільного проживання, але від підпису відмовилися, про що засвідчили підписами сусіди по вулиці.

Задовольняючи позов, суд керувався вимогами ст.ст. 116, 151, 157 ЖК України та ст. 391 ЦК України і виходив з того, що відповідачі безпідставно та систематично руйнують житлове приміщення, псують майно позивачки та її чоловіка, систематично порушують правила співжиття, своєю протиправною поведінкою роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Між тим, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони обумовлені неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім*ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, виселення з підстав систематичного руйнування чи псування жилого приміщення та систематичного порушення правил співжиття може мати місце лише при наявності вини відповідача і наявності з його боку протиправних систематичних дій. Оскільки виселення громадян із жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення є крайнім заходом, то суд може винести рішення про виселення тільки після того, як до особи, яка допустила вищевказані неправомірні дії, вже застосовувалися заходи попередження та громадського впливу, які виявилися безрезультатними.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті при зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Отже, вирішуючи питання про виселення суд зобов’язаний враховувати будь -які заходи попередження та громадського впливу, які застосовані уповноваженим на те органом чи громадською організацією в межах її компетенції.

Між тим, матеріали справи не містять встановлених законом заходів попередження відповідача ОСОБА_2 щодо його неправомірних дій стосовно позивачки. Наявні в матеріалах справи постанови органів внутрішніх справ про відмову в порушені кримінальної справи за ст. 296 КК України відносно ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.6 КПК України не можуть розглядатися як заходи попередження про антигромадську поведінку відповідача. З цих же підстав суд не може прийняти до уваги посилання представника позивачки на доведеність винних дій відповідача показаннями свідка, оскільки ст. 116 ЖК України вказує на можливість виселення при наявності обов'язкових підстав, а саме вжиття заходів попередження уповноваженими на те органами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми ст. 116 ЖК України, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.

Доводи апеляційної скарги приймаються до уваги, оскільки дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, яке призвело до помилкового судового рішення.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 7 травня 2009 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, відділ цивільної міграції та реєстрації фізичних осіб Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.