справа № 22-6849

Головуючий в 1 інстанції - Величко Т.О.

Доповідач - Білич І.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2009 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Білич І.М.

суддів: Євтушенко О.І., Коротуна В.М.

при секретарі: Тороп Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про зміну місця проживання дитини.

встановила:

У січні 2009 року позивач звернулася до суду з позовом про зміну місця проживання дитини. Посилаючись на те , що з відповідачем по справі вони перебували у зареєстрованому шлюбі , від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу за рішенням суду місце проживання дитини було визначено разом з батьком. Відповідач по справі постійно чинив перешкоди , змінював місце перебування дитини. Тому вона була вимушена звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкування з дитиною. Однак , навіть після судового рішення , що було постановлено на її користь відповідач по справі продовжує створювати перешкоди у її спілкуванні з сином.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2009 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, де ставила питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених вимог. Посилаючись на те , що рішення суду прийнято з грубим порушенням норм матеріального права, однобічно та упереджено. Воно порушує не лише права матері, а й права дитини на належне батьківське виховання.

У судовому засіданні апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу , просили суд її задовольнити.

Відповідач по справі , представник відповідача , а також представник третьої особи не визнали подану апеляційну скаргу , заперечували проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено , що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з липня 1999 року по грудень 2001 року. Від шлюбу мають дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2.

За рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2002 року було визначено місце проживання неповнолітньої дитини , а саме з батьком - ОСОБА_2 ( відповідачем по справі).

Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 лютого 2008 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заявлених вимог про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дитиною . Задоволено зустрічний позов, позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2008 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 .02.2008 року було скасовано та постановлено нове.За яким ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав з попередженням останньої про необхідність зміни ставлення до виховання неповнолітнього сина, надана можливість спілкуватися з сином без присутності батька у 1-шу та 3-тю суботу кожного місяця. А також покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказувала на те , що відповідач не виконує рішення апеляційного суду , продовжує створювати перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову , районний суд дослідивши надані до суду докази прийшов до висновку що передача дитини для проживання з позивачем є передчасним, оскільки дитина внаслідок обставин що склалися не знає свою біологічну матір , не має бажання зустрічатися з нею та спілкуватися. Тому задоволення позову в даний час, при відносинах що склалися між сторонами та їх дитиною суперечитиме бажанням та інтересам неповнолітнього. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Розглядаючи спір , судова колегія вважає , що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.

Як вбачається із матеріалів справи саме за заявою ОСОБА_1 поданої до органу опіки та піклування, про сприяння вирішення питання виконання рішення апеляційного суду , останнім було прийнято рішення за яким доручено психологу центру соціальних служб бути присутнім під час зустрічей матері з дитиною та зазначено про доцільність проведення таких зустрічей у приміщенні цього ж центру.

Будучи ознайомленою з рішенням органу опіки та піклування, та не оспорюючи його , позивач по справі самостійно почала визначати місця зустрічі з сином , шляхом направлення відповідних телеграм, та складенням актів про невиконання відповідачем рішення суду.

У той же час на призначені зустрічі з сином за участю психолога 19.04.2008 та 17.05.2008 року до центру не з'явилася. Попередньо про неможливість явки працівників не попереджувала. Внаслідок чого дитина у подальшому відмовилася від зустрічі з матір'ю.( 95с.)

За змістом ст. 159 СК України , у разі ухилення від виконання рішення суду особою , з якою проживає дитина , суд за заявою того з батьків , хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Однак , позивачем у ході судового розгляду не було надано доказів того , що відповідач ухиляється від виконання рішення суду. На думку колегії суддів , дії самої позивачки свідчать про небажання вирішити проблему спілкування з неповнолітнім сином за допомогою дотримання необхідних рекомендацій прийнятих органом опіки та піклування а також з урахуванням висновків психологів, за допомогою яких можливе встановлення спілкування дитини яка до семи років не знала свою біологічну матір внаслідок обставин які склалися .

Вирішення даної проблеми позивачем самостійно обраними шляхами позитивного результату не дало. Що свідчить про те, що саме позивач відмовляється виконувати рішення яке було прийнято судом у інтересах неповнолітньої дитини, також позивачем не надано доказів зміни свого ставлення до виховання неповнолітнього сина виходячи з фактів встановлених рішенням суду.

Посилання апеляційної скарги на те , що районний суд своїм рішенням сприяє аморальним вчинкам відповідача , а тому позивач не має змоги здійснювати свій батьківський обов'язок , а також вказування на неупереджене ставлення опікунського органу до даної проблеми та корумпованості психологів при дачі відповідних висновків не ґрунтується на матеріалах справи . Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому її слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців