Справа № 22ц-1416/2009 Головуючий у 1 інстанції: Пещук Р.Й.
Категорія: 20 Доповідач в апел. інст: Монастирецький Д.І.
РІШЕННЯ
Іменем України
22 червня 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - Зубарєвої К.П.,
суддів: Монастирецького Д.І., Бакуса В.Я.,
при секретарі Терземан Б.В.,
з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Дмитришин Степан Костянтинович, про визнання недійсним правочину, -
встановила:
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 04 грудня 2008 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Дмитришин С.К., про визнання правочину недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд критично віднісся до його тверджень про те, що відповідач не сплатив йому повну суму коштів за укладений між ними договір, однак в матеріалах справи є пояснення свідків-працівників міліції ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які чітко дали показання суду про те, що під час виклику в міліцію для відповідних пояснень за його скаргою, ОСОБА_4 визнав, що він ще повинен повернути йому борг за придбану квартиру, і навіть виявив намір здійснити це безпосередньо в присутності свідків. Також суд не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_10.
Крім цього зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Суду були надані докази, що з 23.11.2007 року (дата зняття з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири) він - ОСОБА_2 фактично проживав і проживає в установі медичного закладу в м. Борислава. Однак позивач, на думку суду, свідомо відчужив належну йому квартиру та «виписався» з неї щоб надалі проживати в медичних установах м. Борислава, що не відповідає дійсності.
Просить рішення суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бориславського міського суду.
У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вважає її безпідставною, просить відхилити і залишити рішення без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що в грудні місяці 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири, укладеного між ним та ОСОБА_4 01.06.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Дмитришиним С.К., зареєстрований в Дрогобицькому ДК МБТІ та ЕО 26.06.2007 року за реєстраційним № 18910512.
Позивач зазначив, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 яка складається з однієї житлової кімнати та кухні, загальною площею 61, 4 кв.м..
У квітні місяці 2007 року він звернувся в ДКП ЖЕК № 1 м. Борислава з питань оформлення довідки «Діти війни», де познайомився з ОСОБА_11, працівником даного ЖЕКу, яка запропонувала продати квартиру для свого брата, який шукає помешкання, або укласти договір довічного утримання. Він - ОСОБА_2 сказав, що погодиться на будь-яку пропозицію, але на вигідних умовах, оскільки є людиною похилого віку і потребує стороннього догляду.
При зустрічі з відповідачем ОСОБА_4 він запропонував йому укласти договір з виділенням йому місця для проживання та сплатити суму еквівалентну 6 тис. доларів США, тобто 30 тис. грн., а після його смерті стати повноправним власником квартири, або купити у нього квартиру на суму еквівалентну 12 тис. доларів США, тобто 60 000 грн., щоб він зміг купити собі житло меншої площі і ще мати кошти на лікування. З такими пропозиціями ОСОБА_4 погодився.
З травня по червень місяць 2007 року він перебував на стаціонарному лікуванні у Бориславській ЦМЛ, однак з невідомих причин жодних записів в лікарні немає.
01 червня 2007 року відповідач ОСОБА_4 приїхав до нього в лікарню із своєю сестрою, забрав його і повіз у банк, де перерахував йому на його особовий рахунок 4 500 грн., а також дав 1800 грн. для оплати боргу за теплопостачання та водопостачання у квартирі. Решту суми, згідно домовленості, зобов»язався доплатити згодом. Після цього вони поїхали до нотаріуса, де все було підготовлено і він довірившись повністю ОСОБА_4 та його сестрі ОСОБА_11, розписався на договорі, не читаючи. Після цього його знову завезли до лікарні, де він перебував до середини червня 2007 року. Коли повернувся з лікарні додому то побачив, що його ліжко знаходиться на коридорі, а двері в кімнату та кухню зачинені. Відповідач ОСОБА_4 пояснив йому, що він є власником квартири, решту суму коштів доплачувати йому не збирається і щоб він збирав свої речі і йшов проживати у дім пристарілих Після цього він звернувся у Бориславський MB УМВСУ у Львівській області, де відповідач відмовився давати пояснення, лише показав договір-купівлі продажу спірної квартири та визнав, що недоплатив йому решти суми грошей за квартиру. При цьому зобов»язувався сплатити суму протягом двох-трьох днів, при умові зняття з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири, що він і зробив того ж дня, однак відповідач ОСОБА_4 вказану суму йому не доплатив і до цього часу.
Вважає, що договір купівлі-продажу квартири підписав будучи введеним в оману зі сторони відповідача ОСОБА_4. Внаслідок вказаних дій відповідача він позбавлений житла, вимушений проживати де прийдеться. Вважає, що ОСОБА_4 ошукав його, а тому договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним правочину, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 жодних доказів в судовому засіданні не подав, його доводи в задоволення позову ґрунтуються лише на його ж твердженнях, що він, буцімто, помилився щодо правової сторони правочину. Натомість, та обставина, що між сторонами укладався саме договір купівлі-продажу квартири стверджується, крім тверджень відповідача, поясненнями приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Дмитришина С.К., який чітко вказав, що договір купівлі-продажу квартири прочитаний та добровільно підписаний позивачем ОСОБА_2, чого він і сам не заперечує. А також, виходив з того, що твердження позивача про те, що відповідач не сплатив йому повну суму коштів за укладеним договором неправдиві, оскільки такі спростовуються змістом самого договору, в п. 2 якого зазначено, що продаж квартири здійснено за 30 000 грн., які сплачені покупцем продавцю готівкою до підписання договору, а в п. 7 зазначено, що сторони свідчать, що у тексті договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Матеріалами справи та поясненнями сторін, показаннями свідків встановлено, що між сторонами укладався договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 яка належала позивачу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вартість квартири згідно договору купівлі-продажу від 01 червня 2007 року визначена в сумі 30000 гривень.
Отже, зазначений договір є оплатним - при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньозобов»язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов»язків.
У відповідності до п. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Колегією суддів встановлено, що покупець квартири - відповідач ОСОБА_4 навмисно ввів в оману продавця - позивача ОСОБА_2 щодо обставин, які мають істотне значення, виходячи з наступного.
Даючи пояснення в суді першої інстанції 05 травня 2008 року позивач ОСОБА_2 зазначив, що він, будучи людиною похилого віку, хворим, потребуючим догляду, на початку 2007 року подав документи на оформлення в «Будинок пристарілих», однак там у кімнатах проживало по троє чоловік і він повернувся додому. Про це знала сестра відповідача ОСОБА_11, яка працює в ЖЕКу м. Борислава. Він брав у неї різні довідки і тому знав її добре та довіряв їй. Ще до укладення вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_11 запропонувала йому продати квартиру брату, який з сім»єю перейде до нього жити і будуть доглядати за ним. Він погодився на ці умови, зокрема продати йому квартиру за 8 тис. доларів США та що брат з сім»єю будуть за ним доглядати. 01 червня 2007 року ОСОБА_4 зі своєю сестрою ОСОБА_11 приїхали до нього в лікарню і забрали його до нотаріуса, де на пропозицію ОСОБА_11, яка запевнила його, що йому добре буде жити з її братом, все буде як домовились, не читаючи, оскільки погано бачить і був у хворобливому стані після болючих уколів, підписав його в місцях, де вони вказали.
Після цього ОСОБА_4 відвіз його в банк, де на його рахунок поклав 4500 грн. і дав на руки 1300 грн. на комунальні платежі та відвіз назад в лікарню. ОСОБА_11 сказала йому, що в даний час не мають таких грошей як домовились, але за дві неділі будуть мати і розрахуються з ним повністю. Однак цього не зробили і по нині.
Коли після лікування повернувся додому, то його речі були викинуті в коридор, а шафу з одягом та речами запхано у гараж, де все промокло і сплісніло. ОСОБА_4 неодноразово обіцяв йому, що віддасть йому решту грошей, а коли він звернувся з заявою на його дії в міліцію, погрожував, що жити йому не дасть.
29 липня 2008 року свідок ОСОБА_9, який працював у 2007 році начальником ВДІМ Бориславського MB ГУ МВС України у Львівській області, показав, що восени 2007 року до нього звернувся ОСОБА_2, який скаржився на те, що, будучи обманутим, продав квартиру ОСОБА_4, який не повертає йому гроші. При цьому дав телефон сестри відповідача, яку він викликав по телефону. Однак, замість ОСОБА_11 прийшов її брат - відповідач по справі ОСОБА_4, який сказав, що в даний час грошей не має, так як потратив на ремонт, але візьме кредит в банку і поверне ОСОБА_2 борг до кінця тижня. Однак пройшов тиждень, але ОСОБА_4 гроші позивачу не повернув, після чого він - ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_2 написати письмову заяву в міліцію, що він і зробив. Провести перевірку по заяві він доручив дільничному інспектору міліції Поєдинцеву С.М., якому ОСОБА_12 відмовився дати пояснення по суті заяви ОСОБА_2.
Вдруге ОСОБА_4 прийшов до нього на робоче місце з сестрою ОСОБА_11 і знову запевнили, що повернуть ОСОБА_2 борг через декілька днів. В цей час прийшов ОСОБА_2 і вони разом погоджували суму, яку мають повернути йому. На пропозицію дільничного інспектора Поєдинцева С.М. дати письмові пояснення по заяві ОСОБА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_11 відмовились, сказавши, що повернуть гроші і тоді напишуть пояснення.
Через декілька днів ОСОБА_4 і ОСОБА_11 знову прийшли до нього і повідомили, що принесли гроші, вимагаючи при цьому щоб гроші ОСОБА_2 отримав від них у його присутності та дав розписку про отримання 6 тис. доларів США, а решту 2 тис. доларів віддадуть пізніше. На це він - ОСОБА_9 відповів їм щоб поклали гроші ОСОБА_2 на рахунок в банку і тоді він піде у паспортний стіл виписатись з квартири. Однак, як йому стало відомо, ОСОБА_4 і ОСОБА_11 не повезли ОСОБА_2 в банк для перерахунку йому грошей, а завезли в паспортний стіл, де ОСОБА_2 було виписано з квартири. В цей же день ОСОБА_4 повідомив його - ОСОБА_9, що гроші ОСОБА_2 не буде повертати, хай той подає заяву в суд і яку суму визначить суд за квартиру, таку він і сплатить.
Аналогічні показання щодо визнання ОСОБА_4 боргу за квартиру перед ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу та запевняння ОСОБА_4 повернути борг в короткий термін, дали у суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 - дільничний інспектор міліції Бориславського MB 29.07.2008 року та працівник цієї ж міліції ОСОБА_13 30.10.2008 року.
Свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції 14 жовтня 2008 року показала, що працює начальником відділення Райффазен Банку Аваль. ОСОБА_2 є клієнтом їхнього банку. Зі слів бувшого працівника банку ОСОБА_16 їй відомо, що 01 червня 2007 року він оформляв вклади і в цей час до відділення банку зайшов ОСОБА_2 з молодим чоловіком, який оформив всі документи замість ОСОБА_2 і поклав на рахунок останнього 4500 гривень.
Даючи показання у суді першої інстанції свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ствердили: ОСОБА_17, що він був сусідом позивача. Коли появились нові люди у квартирі ОСОБА_2 то останній зайшов до нього і на запитання, що то за одні -можливо опікуни, він відповів ствердно, та сказав, що йому порадила їх одна жіночка, яка сказала, що то добрі люди і йому з ними буде добре;
ОСОБА_18, що він являвся сусідом ОСОБА_2. У вересні 2007 року він, проходячи повз жиле приміщення позивача, а саме квартиру АДРЕСА_1, почув крик останнього про допомогу. Коли підійшов до вікна, то побачив, що той лежить на підлозі роздягнений і просить відкрити йому квартиру, оскільки йому відняло ноги. У квартирі робився ремонт, ліжко позивача було на коридорі квартири, до приміщення кімнат його не допускали. ОСОБА_2 часто перебував у лікарні.
У колегії суддів немає підстав сумніватись у вказаних показаннях, оскільки зазначені свідки не є зацікавленими у даній справі.
29 липня 2008 року у суді першої інстанції приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Дмитришин С.К., який залучений до справи в якості третьої особи, відмовившись дати показання в якості свідка, пояснив, що 01 червня 2007 року сторони прийшли до нього посвідчити договір купівлі-продажу квартири. Визначивши ціну квартири у 30000 гривень, він -Дмитришин С.К. сказав їм іти і розрахуватися, після чого сторони пішли в банк.
Наведеними показаннями та поясненнями спростовуються пояснення відповідача ОСОБА_4 та його сестри ОСОБА_11 про те, що гроші в сумі 30000 гривень за квартиру були сплачені ОСОБА_2 в машині 01 червня 2007 року ще до того, як вони хотіли йти до нотаріуса укладати договір.
Такі твердження відповідача та його сестри не приймаються до уваги і з тих підстав, що саме цієї дати - 01.06.2007 року на банківський рахунок позивача було внесено 4500 грн., а не 30000 гривень, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 та довідкою Бориславського відділення Львівської обласної дирекції «Райффазен Банк Аваль» від 22.05.2008 року та ксерокопією ощадної книжки ОСОБА_2 (а.с. 10, 54).
У суді першої інстанції 5 травня 2008 року ОСОБА_4 ствердив, що на початку 2007 року він з сім»єю проживав на квартирі в м. Бориславі по вул. Коваліва і мав намір купити житло. Його сестра ОСОБА_11 сказала йому, що до неї на роботу заходив старший чоловік ОСОБА_2 і говорив, що хоче продати квартиру, так як виробляє документи в дім пристарілих, після чого вони з нею їздили дивитись на цю квартиру.
ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції спочатку заперечував, що їздив в банк з ОСОБА_2, однак пізніше, ствердив, що «напевно» їздив разом з ним, однак хіба що по питанню сплати державного мита.
Також в судовому засіданні Бориславського міського суду 29 липня 2008 року сестра відповідача ОСОБА_11 ствердила, що вона ходила з ОСОБА_2 у паспортний стіл з метою його виписки з спірної квартири та що була з братом ОСОБА_4 в міліції з приводу боргу перед позивачем за спірну квартиру.
У пункті 10 договору купівлі-продажу спірної квартири від 01.06.2007 року обумовлено, що продавець зобов»язується передати квартиру покупцям до 01 липня 2006 р. (першого липня дві тисячі сьомого року). Однак доведено в суді, що ОСОБА_2 проживав у спірній квартирі до 23 листопада 2007 року - часу його виписки з квартири (зняття з реєстрації) (а.с. 7-8, 6), що також доводить факт домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про те, що перший до укладення договору брав на себе зобов»язання спільно проживати з ОСОБА_2 та доглядати за ним.
Крім того, відмовним матеріалом № 311-0799 Бориславського MB ГУ МВСУ у Львівській області, ЖРЗПЗ № 1127 від 19.11.2007 року підтверджуються обставини, на які наголошував в суді ОСОБА_2, і зокрема, що: перед купівлею-продажем спірної квартири він погодив з ОСОБА_4 її ціну, а саме 6 тис. доларів США з умовою, що гроші за квартиру будуть перераховані йому на рахунок в банку «Аваль»; що йому буде виділено у цій квартирі місце для проживання і що за ним будуть доглядати; що 01 червня 2007 року ОСОБА_4 приїхав по нього в лікарню та що перерахував на його банківський рахунок 4500 грн. і запевнив, що решту грошей перерахує до кінця місяця; відвіз його до нотаріуса, де він підписав документи, після чого відвіз назад в лікарню; що після повернення з лікарні на квартиру виявив, що його речі - ліжко знаходиться в коридорі, а двері в кухню та кімнату зачинені; що ОСОБА_4 сказав йому щоби він забирався в «Дім пристарілих» і після цього він віддасть йому решту грошей.
Твердження відповідача та його сестри ОСОБА_11 про те, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири він - ОСОБА_4 не брав на себе зобов»язань спільно проживати з ОСОБА_2 та доглядати за ним, та що він - ОСОБА_4 сплатив йому 30000 грн. 01 червня 2007 року у автомобілі до того, як йти до нотаріуса укладати договір, колегія суддів розцінює як намагання ввести суд в оману з метою протиправного набуття прав на чуже - ОСОБА_2 майно. Безпідставність таких тверджень доказана матеріалами справи, поясненнями Осташа
М.М. та показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_17 та ОСОБА_18.
Проте, суд першої інстанції зазначених письмових доказів до уваги не прийняв, а показання свідків взагалі лишив поза увагою.
Таким чином, посилання у рішенні суду, як на підставу відмови у позові ОСОБА_2, на те, що продаж квартири здійснено за 30 000 грн., які сплачені покупцем продавцю готівкою до підписання договору, суперечать вимогам закону.
Наведене свідчить, що ОСОБА_19 навмисно ввів ОСОБА_2 в оману до, та після укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, щодо обставин - прав та своїх обов»язків, і ці обставини мають істотне значення, а тому договір купівлі-продажу слід визнати недійсним з поновленням сторін у попередньому становищі (двостороння реституція).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 179, 212, 213 ЦПК України, невірно застосував вищенаведені норми ЦК України, а тому рішення суду першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню, як ухвалене з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково, задовольнивши частково його апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 2, 3, 4 п.3 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, ст. ст. 230, 216 ЦК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 грудня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення яким:
позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири номер 2 (два) в будинку номер 5 (п»ять) по вулиці Сосюри у місті Бориславі Львівської області, укладений першого червня дві тисячі сьомого року між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Дмитришиним Степаном Костянтиновичем, зареєстрований в реєстрі за номером 328.
Сторони повернути у попереднє становище.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 177 гривень 12 копійок оплачених судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави 153 гривні судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.