Справа № 22ц-1451/09 Головуючий в 1 інстанції: Ванчак Л.А.

Категорія : 21 Доповідач : Богонюк М.Я.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2009 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.

при секретарі: Підлужній К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Перша Дрогобицька нотаріальна контора про визнання договору дарування квартири недійсним.

Поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1, посвідченого 15 березня 1996 року Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та пропуском строку звернення до суду.

Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з»ясованих обставинах, що мають значення для справи. Стверджує, що позивачем не було доведено поважності причини пропуску звернення до суду. Крім того, суд визнавши недійсним договір дарування, зсилався на ст. ст. 145, 146 КпМС України ( в редакції 1992 року). Однак положення даних статтей не передбачають визнання недійсним правочину. Такий може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками передбаченими законом. ЦК УРСР ( чинний на час укладення спірного правочину) прямо не передбачає можливість визнання недійсною угоди, укладеною між підопічним і піклувальником без отримання згоди органу опіки та піклування.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта, який підтримав скаргу, позивачки та її представника, які заперечили скаргу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 48 ЦК України (редакції 1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

У відповідності до ч.1 ст. 57 ЦК України (редакції 1963 р.) угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Як роз»яснив у п.2 Постанови «Про судову практику в судах про визнання угод недійсними» №3 від 28 квітня 1978 року з наступними змінами та доповненнями Пленум ВС України, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно ст. 145 КпШС України (редакції 1992 року) опікун не вправі без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник давати згоду на їх укладення , якщо вони виходять за межі побутових.

Статтею 146 КпШС України (редакції 1992 року) передбачено, що опікун і піклувальник, їх дружини та близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або ведення судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника ті їх близькими родичами.

Ст. ст. 71, 80 ЦК України ( в редакції 1963 року) визначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, права якої порушено ( позовна давність) встановлюється в три роки. Якщо суд визнає побіжною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням виконкому Дрогобицької міської ради, від 22 квітня 1993 року за № 116, ОСОБА_1 було призначено піклувальником над ОСОБА_2, як за одинокою бабусею похилого віку, яка потребувала стороннього догляду.

15 березня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 в м . Дрогобич Львівської області.

Задовільняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що такий був укладений в порушення вимог ст. ст. 145, 146 КпШС України, між піклувальником та підопічним, а тому підлягає визнання недійсним.

Однак з таким висновком суду в повному обсязі погодитись не можна.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2, від 27 травня 2008 року (а.с. 102-105) позивач зверталася в суд з позовом про визнання недійсним договору дарування з підстав невідповідності такого вимогам закону та укладеного внаслідок обману ( хоча помилково посилалась на ст. 56 ЦК України ( в редакції 1963 року). Суд прийшов до висновку, що угода не відповідає вимогам закону, однак при цьому не зіслався на ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року)- надійність угоди яка не відповідає вимогам закону.

Поновлюючи ОСОБА_2 строк на звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування був укладений внаслідок обману зі сторони обдарованого, оскільки про існування даного договору позивачка довідалася лише в серпні 2006 року, коли звернулася в КП «Берегиня» із заявою про видачу їй дубліката свідоцтва про право власності на квартиру.

Однак, в рішенні суд не покликається на ст. 57 ЦК України ( в редакції 1963 року).

Безпідставним є покликання апелянта на те, що позивачка сама добровільно уклала договір дарування з ОСОБА_1 і при цьму волевиявлення її було вільним, оскільки беззаперечно встановлено, що при укладенні спірного договору, квартира, яка

була предметом дарування обдарованому не передавалась, позивачка на протязі більше 10 років проживала в ній, проводила ремонти, утримувала її, сплачувала квартплату та комунальні послуги. Відповідач протягом всього цього часу в квартирі не проживав, даною квартирою не цікавився.

Вищенаведене свідчить про те, що позивачка не мала наміру та не відчужувала з власної волі спірну квартиру, яка є її єдиним житлом.

Судо вірно встановлені фактичні обставини справи і суд прийшов до правильного висновку про визнання недійсним договору дарування квартири.

Однак, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з винесенням в мотивувальну частину рішення покликання на ст. ст. 48, 57 ЦК України ( в редакції 1963 року) з вищенаведених обставин.

А тому, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 3, 309 , 314 ч.1, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2008 року - змінити, внісши в мотивувальну частину рішення покликання на ст. ст. 48, 57 ЦК України (в редакції 1963 року).

В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.