УХВАЛА

Іменем України

14 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області

в складі:

головуючого - судді Жизневської А.В.

суддів: Малахової Н.М., Широкової Л.В.

при секретарі судового

засідання Котлярчук Т.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку, визнання заповіту частково недійсним, визнання реєстрації права власності недійсним, -

встановила:

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 22.04.2009 р. відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати вказане рішення, ухваливши нове про задоволення їх позову. Вважають, що суд не дав належної оцінки представленим ними доказам. Зазначають, що суд безпідставно не задовольнив їх клопотання про призначення експертиз. Відмовивши у задоволені позову про визнання права власності на частку у майні подружжя за померлою ОСОБА_5, суд порушив вимоги ст.ст.69, 70, 72 СК України, ст.ст. 1226, 1261, 1268 ЦК України.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за рішенням виконкому Черняхівської селищної Ради від 24.01.1967 р. ОСОБА_6 виділено земельну ділянку під забудову індивідуального житлового будинку розміром 700 кв.м (а.сп.93).

Справа №22ц/1601 Головуючий у суді 1-ї інстанції Моніч Б.С.

Категорія 5 Суддя-доповідач Жизневська А.В.

За актом, затвердженим рішенням виконкому Черняхівської селищної Ради № 23 від 22.04.1994 p., прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом жилий будинок індивідуального забудовника ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 (а.сп.13-14). А 11.05.1994 р. на його ім'я видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок з надвірними будівлями та спорудами №1294 (а.сп.96).

Судом встановлено, що в період з 1989 по 1994 р. в будинку АДРЕСА_1 проводилася перебудова, оскільки дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_3 разом із сім'єю переїхали проживати до батьків. Також останні допомагали батькам робити ремонт. Про вказане не заперечують сторони.

Оскільки спірний будинок було прийнято в експлуатацію 22.04.1994 p., свідоцтво про право власності на будинок отримано ОСОБА_6 11.05.1994 р., то суд вірно визначив, що спірні правовідносини регулюються Законом України від 07.02.1991 р. №697-ХІІ „Про власність" (далі-Закон №697-XII).

Відповідно до ст.12 вказаного Закону у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах.

Оскільки згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону №697-ХП земельна ділянка під будівництво жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Згідно зі ст.ст. 16 і 17 Закону №697-ХИ таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період шлюбу.

За роз'ясненнями постанови Пленуму ВСУ „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04.10.1991 р. №7, із послідуючими змінами, інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК України обов'язок.

Позивачами не надано суду доказів на підтвердження укладення із ОСОБА_6 угоди про створення спільної власності та розміру вкладених ними коштів. В ході апеляційного розгляду вони пояснили, що це була допомога батькам і вони не могли укладати угоди. А домовленість була усна і батько склав на дочку заповіт на 1/2 частину будинку.

З огляду на викладене, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання за позивачами права власності на 1/2 частину домоволодіння.

Суд правильно відмовив у задоволені позову про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що заповіт підписано не ОСОБА_6, а іншою особою. Почеркознавчою експертизою, яку проведено в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підтверджено, що підпис на оспорюваному заповіті від 21.05.2007 року виконано ОСОБА_6

Обґрунтовано, також, суд відмовив і у задоволені вимог про визнання права власності на 1/4 спірного будинку за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 та на 1/12 частину спірного будинку після її смерті за ОСОБА_3 Оскільки спірний будинок було побудовано підчас зареєстрованого шлюбу ОСОБА_5 і він був їх спільною сумісною власністю, тому ОСОБА_5 мала належати 1/2 частина будинку. Проте, ОСОБА_3 такі вимоги щодо 1/2 частини не заявляла, а суд у відповідності до положень ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених позовних вимог. Безпідставним, також, є звернення ОСОБА_3 з вимогами про визнання права власності у порядку спадкування на 1/12 частину спадкового будинку, так як Цивільним Кодексом в редакції 2004 року визначено позасудовий порядок набуття права власності на майно у порядку спадкування, а ОСОБА_5 померла після набрання чинності вказаним Кодексом. ОСОБА_3 не надала суду доказів, що їй було відмовлено в оформлені її спадкових прав через нотаріальну контору.

При постановленні рішення суд помилково зазначив про відмову у задоволені позову і за пропуском строку позовної давності і за безпідставністю, оскільки одне виключає інше. Відмова за спливом строку позовної давності може мати місце у разі, коли позов є обгрунтованим і може бути задоволений, якби не пропуск цього строку. Однак, це не вплинуло на правильність прийнятого рішення про відмову у задоволені позову за безпідставністю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на правильність рішення не впливають, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 квітня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.