АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2010 р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Єрьоміна А.В.,
суддів –Троїцької Л.Л., Фальчука В.П.,
при секретарі – Руденко М.В., з участю адвокатів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду у Одеській області від 10 листопада 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності,-
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2006 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за нею права власності за заповітом на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1; визнання за відповідачками права власності в порядку спадкування по 1/6 частині за кожною та припинення їхнього права на ці частки; визнання за нею права власності на будинок.
Зазначала, що їй на праві власності належить 1/2 частина спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13 лютого 2002 року після смерті її чоловіка - ОСОБА_6
Крім того, вона має право власності за заповітом на 1/6 його частину після смерті ОСОБА_7, яка успадкувала цю частку після смерті сина - ОСОБА_8; разом із нею спадкоємцями по 1/6 частці кожна є відповідачки.
Оскільки частка кожної з відповідачок є незначною, будинок поділу не підлягає, спільне володіння й користування ним разом із відповідачками є неможливим, вони забезпечені житлом, ОСОБА_5 з підстав ст. 365 ЦК України просила припинити їхнє право на ці частки.
У квітні 2008 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/6 частину спірного будинку за кожним зі спадкоємців. Посилаючись на те, що мають намір об'єднати свої частки, заперечують проти припинення їхнього права власності на них.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2008 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на будинок АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_9 кожній по 11 794 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що рішення суду постановлено в порушення вимог матеріального та процесуального законодавства, без урахування постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 р.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано було та ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 за кожною. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частини вказаного будинку.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2009 року рішення апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року скасовано , справа направлена на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення – скасуванню з постановленням нового рішення з наступних підстав.
Згідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення 1-ої інстанції не відповідає цим вимогам.
Будівля № 9 по вул. Горького в місті Ізмаїлі Одеської області належала ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/2 частині.
Пунктом 5 р ішення виконкому Ізмаїльської міської ради за № 497 від 23 листопада 1989 року ОСОБА_6 наданий дозвіл на проведення капітального ремонту своєї частини будівлі з добудовою та збільшенням житлової площі, що, зокрема, стосується права власності на вказану веранду літ. «а».
Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 2002 року і довідки БТІ за ОСОБА_5 зареєстрована 1/2 частина будівлі АДРЕСА_1, прийнята нею в порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, 1/2 частину вищезгаданої будівлі ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_8, якій помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті ОСОБА_8 спадкоємцями були його мати - ОСОБА_7, а також відповідачі у справі - дочка - ОСОБА_11, дружина - ОСОБА_3 (кожна на 1/6 частину спірного житлового будівництва). ОСОБА_3 і ОСОБА_12 звернулися в Ізмаїльськую державну нотаріальну контору із заявою про вступ до спадку, але свідоцтва про право на спадщину не отримали.
ОСОБА_10 в державну нотаріальну контору не зверталася, але фактично вступила в управління спадковим майном, оскільки продовжувала проживати в будівлі АДРЕСА_1, була прописана. 17 квітня 2001 року ОСОБА_10 склала заповіт, яким заповідала все майно, що належить ій ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 померла.
Таким чином, матеріалами справи та вищевказаними доказами підтверджується право власності за ОСОБА_5 на 2/3 частини, а за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 1/6 частині будівлі АДРЕСА_1, що сторонами не оспорюється та відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не підлягає додатковому доказуванню.
За висновком судової будівельно-технічної єкспертизи №44/08 від 29 серпня 2008 року будівля складається з: літер А - будинок жилий, глинобит ний, площею 52,3 кв.м., літер Б - сарай, літер В - вбиральня, літер Г - гараж, літер Е - вхід у підвал. Будинок складається з трьох житлових суміжних кімнат . Веранда літ „а” , яка добудована ОСОБА_6, є його власністю та відповідно до вимог ст.357 ЦК України не підлягає розподілу в якості спадкової маси . Висновком експерта, інвентариризаційної вартістю спірного майна на час розгляду спору визначений розмір 70765 грн. (а.с.81-94).
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників,
якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на
частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем
вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проце також вказано і в постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».
Беручи до уваги, що підтвержується право власності за ОСОБА_5 на 2/3 частини, а за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 1/6 частині будівлі АДРЕСА_1, колегія суддів визнає за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожною на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_5 - право власності на 2/3 частини вказаного будинку
З матеріалів справи і пояснень відповідачів за первісним позовом вбачається, що при розгляді справи в суді 1-ої інстанції вони заявляли про право на спадкове майно по 1/6 частин і намір об'єднати свої частки. Згідно з наданою апеляційному суду копії договору дарування від 1 липня 2009 року відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 об'єднали свої частки, що склало 1/3 частина від спадкового житлового будівництва і подарували вказану частину ОСОБА_13 (а.с.182). Вказаний договір в установленному законом порядку никім не оскаржувався.
За таких обставин судова колегія вважає, що ідеальна частка кожного відповідача буде складатися з 1/6 частини будинку, вартістю 11794 грн., при інвентаризаційній вартості усього будинку 70765 грн., і частка кожного відповідача не може вважатися незначною.
Крім того, позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду попередньо не внесенно.
До того ж в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачі забезпечені житлом.
Крім того, стягнення судом на користь кожної з відповідачок по 11794 грн. не відповідає грошовій компенсації за належну їм частку за дійсною вартістю будинку, яка судом не визначена на час розгляду справи, а також не відповідає вимогам п.12 постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності», згідно якої вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності-за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
На підставі ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України, а також беручи до уваги, що судом 1-ої інстанції порушені норми матеріального права, предбачені ст. 365 ч.2 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним рішення суду 1-ої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309 , ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду у Одеській області від 10 листопада 2008 року скасувати.
Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожною на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області:
підпис А.В. Єрьомін
підпис Л.Л.Троїцька
підпис В.П. Фальчук
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду
Одкської області А.В. Єрьомін