ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2010 р. № 33/297
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівШевчук С.Р.
Демидової А.М.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуАкціонерного банку "Експрес-банк"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р.
у справі № 33/297
за позовомДержавного авіапідприємства "Львівські авіалінії"
доАкціонерного банку "Експрес-банк"
за участю Прокуратури міста Києва
за участю третьої особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавна авіаційна адміністрація
провизнання недійсним іпотечного договору
за участю представників:
прокуратури: Савицька О.В.
позивача: Стоян В.В.
відповідача: Мацко Т.В., Тодосієнко В.М.
третьої особи: Свіжук О.І.
встановив:
Державне авіапідприємство (надалі –"ДАП") "Львівські авіалінії" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного банку "Експрес-банк" (надалі –"Банк") про визнання недійсним іпотечного договору.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням спірного договору без згоди органу, уповноваженого здійснювати управління майном ДАП "Львівські авіалінії", та невідповідністю даного договору нормам ст.ст. 203, 576 ЦК України, ст.ст. 74, 75 ГК України, ст.ст. 6, 14 Закону України "Про іпотеку" (надалі – "Закон"), а відтак наявністю підстав для застосування норм ст. 215 ЦК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.09.2009 р. (суддя Мудрий С.М.) в позові відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ч. 4 ст. 267 ЦК України та спливом позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р. (судді Корсак В.А., Коршун Н.М., Авдеєв П.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено;
Визнано недійсним укладений 14.07.2004 р. між ДАП "Львівські авіалінії" та Банком в особі керуючого Львівською філією АБ "Експрес-банк" Джуса Р.М. іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрований за № 1172;
стягнуто судові витрати.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сплив позовної давності не унеможливлює розгляд справи по суті. Судом зазначено про наявність підстав для застосування норм ст.ст. 203, 215, 575 ЦК України, ст.ст. 6, 14 Закону України "Про іпотеку".
Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2009 р.
Касаційна скарга мотивована порушенням норм ст. 268 ЦК України щодо позовної давності, а також незастосуванням судом ст.ст. 92, 241 ЦК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2004 р. між ДАП "Львівські авіалінії" (іпотекодавець) та Банком в особі керуючого Львівською філією Акціонерного банку "Експрес-банк" Джуса Р.М. (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1172 (надалі –"Договір").
Згідно п. 1.1. Договору іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору № КДВ-97/2004 від 20.05.2004 р., укладеного між Банком та ДАП "Львівські авіалінії" (надалі –"Кредитний договір), відповідно до якого іпотекодержатель, при виконанні іпотекодавцем певних його умов, надає іпотекодавцю кредит у сумі 1 000 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 12,0 відсотків річних, на визначених Кредитним договором умовах, а також сплати штрафу та пені, у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором та дійсним договором з урахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті, строком остаточного погашення 19.05.2005 р.
Відповідно до п. 1.3. Договору предметом іпотеки є літак пасажирський ЯК-42 та ЯК-42Д.
Згідно ст. 14 Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання.
Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом, згідно ст. 576 ЦК України.
Так, згідно норм ст.ст. 4, 6 Закону передача в іпотеку майна державної власності здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з відсутності погодження передачі майна в іпотеку органом, уповноваженого управляти майном позивача, а відтак і невідповідності Договору іпотеки нормам ст. 203 ЦК України.
Втім, на думку колегії суддів даний висновок суду є передчасним, виходячи з наступного.
Так, судами встановлено, що за Договором відповідачу в іпотеку передано наступне майно:
- літак пасажирський ЯК-42, серійний № 4520422202039, 1982 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42317 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 06.07.1999 р.);
- літак пасажирський ЯК-42Д, серійний № 4520422116588, 1991 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42403 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 18.04.2000 р.).
Стаття 43 ГПК України містить імперативну норму, згідно якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Належність і допустимість доказів визначається ст. 34 ГПК України, згідно якої господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Втім, з матеріалів справи та оскаржуваної постанови не вбачається, що судом витребовувались реєстраційні посвідчення на заставлене майно або іншим чином досліджувалась приналежність цього майна до майна позивача та його знаходження в державній власності.
Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що згідно Статуту ДАП "Львівські авіалінії" засновано на державній формі власності. Майно авіапідприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання (п. 4.2. Статуту).
Пунктом 6.1.3. Статуту визначено, що продавати і передавати іншим авіапідприємствам, організаціям, установам і громадянам, набувати і одержувати у них, здавати і брати в оренду, лізинг, надавати і отримувати безкоштовно в тимчасове користування будинки, споруди, транспортні засоби, інвентар, сировину, рухоме і нерухоме майно та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу позивач може лише за погодженням з відповідним органом –розпорядником майна.
Отже, як мотивовано зазначено судами, на передачу в іпотеку майна позивача потрібна згода органу, уповноваженого здійснювати управління майном ДАП "Львівські авіалінії".
Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач, будучи державним підприємством, на час укладення спірного договору підпорядковувалось Державній адміністрації авіаційного транспорту України Міністерства транспорту України, та мало право розпоряджатися закріпленим за ним на праві господарського відання майном з обмеженням правомочності.
Даний висновок суду ґрунтується на положеннях Статуту позивача, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 06.03.1998 р. та зареєстрованим 20.05.1998 р. головою реєстраційної палати Департаменту економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому.
Чинним на момент затвердження Статуту позивача Положенням про Міністерство транспорту України (Указ Президента України № 1186/95 від 27.12.1995 р.; надалі –"Положення") передбачено, що на Мінтранс покладено здійснення керівництва підприємствами транспорту (абз. 4 п. 1 Положення), а також функцій з управління майном підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності та належать до сфери управління Міністерства (п-п. 7 п. 4 Положення). При цьому виконання покладених на Міністерство функцій здійснюється ним через органи, що входять до його системи.
Одним з основних завдань органів системи Мінтрансу, згідно Положення, є здійснення функцій з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності та закріплене за підприємствами, в частині затвердження статутів (положень) підприємств, контролю за їх додержанням та прийняття рішень у зв'язку з порушенням цих статутів (положень), укладання і розірвання контрактів з керівниками підприємств, за переліком, визначеним Міністерством, здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна (абз. 5 п. 5 Положення).
Одним з органів системи Мінтрансу Положення визначає Департамент авіаційного транспорту України, на базі якого згідно Указу Президента № 531/97 від 11.06.1997 р. утворено Державну авіаційну адміністрацію України (Укравіація).
Враховуючи положення абз. 5 п. 5 Положення та обмеженість функцій органів системи Мінтрансу в частині управління майном загальнодержавної власності, закріпленим за підприємствами, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є визначення органу, погодження якого є необхідним для укладення спірного Договору.
Втім, судами повноваження третьої особи щодо майна, переданого за спірним Договором, не досліджені, а відтак колегія суддів дійшла висновку, що судами органу, уповноваженого управляти майном позивача на момент укладення Договору, не визначено. Відповідно немає підстав для визнання спірних судових актів як таких, що прийняті як із дотриманням норм ст. 43 ГПК України, так і ст. 27 ГПК України.
Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: –визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв’язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Акціонерного банку "Експрес-банк" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.09.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р. у справі № 33/297 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. Шевчук
судді: А. Демидова
О. Кролевець