Справа № 22- 935- 2010 р. Головуючий у 1-й інст. – Доля В.А.
Категорія № 41 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2010 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Ковалевича С.П., Шеремет А.М.
При секретарі - Омельчук А.М.
З участю представника - адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 30 березня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Управління житлово - комунального господарства виконкому Рівненської міської ради про визнання частково недійсним наказу Фонду державного комунального майна Рівненської міської ради від 6.10.1999 р. № 279 про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказану квартиру від 6.10.1999 р. та визнання позивачки та відповідачів такими, що втратили право власності на квартиру.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 30 березня 2010 р. в позові ОСОБА_2 відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивачка вважає його незаконним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Судом встановлено, що ОСОБА_4 з письмовою заявою про передачу спірної квартири у спільну власність до органу приватизації не зверталась, що є підставою для задоволенні її позовних вимог. Також суд встановив, що ОСОБА_5 з 1998 р. по 2007 р. фактично проживала без реєстрації у с. Дядьковичи разом зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 1996 р. народження та ОСОБА_7 1999 р. народження, хоча необхідною умовою для приватизації квартири є постійне проживання на час приватизації всіх осіб. Відмовляючи у позові за пропуском строку позовної давності , суд не взяв до уваги, що відповідачі не зверталися із заявою до суду про це. Окрім того, оскільки ОСОБА_4 пояснила в судовому засіданні 15.02.2010 р. про те, що вона не писала письмову заяву на приватизацію квартири, перебіг строку позовної давності починається з цієї дати. Просить рішення скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду 1-ї інстанції і ухвалення нового рішення в справі є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка та відповідачі в справі : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками п»ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 6.10.1999 р. ( а.с. 8).
На час приватизації вказаної квартири всі вказані особи були у ній зареєстровані .
Згідно зі ст. 8 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 5 Положення « Про порядок передачі квартир у власність громадянам, передача займаних квартир ( будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають у цій квартирі ( будинку, кімнаті у гуртожитку) у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири ( будинку, кімнати у гуртожитку).
Як зазначає ОСОБА_2 у своїй позовній заяві від 19.10.2009 р. , влітку 2009 р. у неї виникли сумніви стосовно належності ОСОБА_4 підпису на заяві до органу приватизації, а отримавши копію цієї заяви з КП РМБТІ, вона переконалася у цьому візуально. Окрім того, ОСОБА_4 з 1994 р., а ОСОБА_5 з неповнолітньою дитиною - з 1996 р., тобто, на час приватизації , постійно проживали за іншими адресами. Оскільки вона лише влітку 2009 р. дізналася про те, що ОСОБА_4 не писала заяву про приватизацію спірного житла , просила суд поновити пропущений з поважної причини строк позовної давності , посилаючись на ст. 73 ЦПК України, та задовольнити її позов.
Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечувала, що на заяві про передачу у приватну власність спірного житла її підпис відсутній.
У зв»язку з наведеним колегія суддів вважає, що видання наказу та видання свідоцтва про право власності органом приватизації було здійснено без письмової згоди ОСОБА_4, тобто, з порушенням вищезазначеної норми Закону.
Згідно вимог ст. 71 ЦК України ( 1963 р. ), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин , загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність) встановлюється три роки.
Згідно зі ст. 75 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Ч. 2 ст. 80 ЦК України, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Окрім того, ОСОБА_2 знала, що ОСОБА_4 з 1994 р. проживала за іншою адресою, однак, була вказана поряд з іншими відповідачами у заяві від 1999 р. та в подальшому – у свідоцтві про право власності на житло, але протягом десяти років не оспорювала право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру .
З аналогічних мотивів не заслуговують на увагу і посилання позивачки на те, що на час приватизації спірної квартири, ОСОБА_5 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 1996 р. народження з 1998 р. фактично проживали у с. Дядьковичи, оскільки ні позивачка, ані інші співвласники житла , яким було відомо про вказані обставини, не заперечували щодо цього та не мали будь-яких претензій з цього приводу.
Таким чином судом встановлено, що про вказані порушення позивачці було достовірно відомо з 1999 р., оскільки вона особисто подавала заяву на приватизацію квартири разом із документами усіх , зазначених у ній осіб та отримала 6.10.1999 р. свідоцтво про право власності на житло, однак з 6.10.1999 р. по 19.10.2009 р. не оспорювала право власності будь-кого з відповідачів на вказану квартиру.
Оскільки за захистом порушеного права остання звернулась з пропуском строку позовної давності , поважних причин пропуску цього строку не навела і судом їх не встановлено, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління житлово - комунального господарства виконкому Рівненської міської ради , ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_6 слід відмовити за пропуском без поважних причин строку позовної давності .
Що стосується пред»явлених ОСОБА_2 позовних вимог до ОСОБА_3 , то позивачкою взагалі не наведено будь-яких обставин щодо порушення останнім її прав у даному випадку та не надано доказів щодо цього, а тому в позові ОСОБА_2 в цій частині слід відмовити за безпідставністю ,
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ст. 71, 75, 80 ЦК України ( 1963 р. ) , колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 30 березня 2010 р. – скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління житло-комунального господарства виконкому Рівненської міської ради про визнання частково недійсним наказу Фонду державно – комунального майна Рівненської міської ради від 6.10.1999 р. № 279 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 6.10.1999 р. , зареєстроване КП Рівненське МБТІ 8.10.1999 р. , видане на ім»я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та визнання позивачки та відповідачів такими, що втратили право власності на квартиру – відмовити .
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий Судді