РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006р. м. Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.
суддів: Соколовського В.М.; Ясеновенко Л.В.
секретаря Пилипчук Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 24 травня 2006 р. з участю: відповідача-ОСОБА_2; позивача-ОСОБА_3,-
встановила:
Рішенням Надвірнянського районного суду від 24.05.2006 року позов ОСОБА_3 задоволено: ОСОБА_2 зобов"язано відновити і встановити межові знаки згідно ухвали суду від 19.09.2002 року у АДРЕСА_1.
Місцевий суд дійшов до висновку про те, що відповідачка всупереч ухвали Надвірнянського міського суду від 19.09.2002 року про затвердження мирової угоди, не повертає ОСОБА_3 самовільно захопленої земельної ділянки площею 5,2 кв.м.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що місцевий суд, постановляючи рішення, залишив без уваги обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення спору. Апелянт зазначила, що умови мирової угоди від 19.09.2002 р. не були виконані ні нею, ні ОСОБА_3, оскільки межі і розмір їх приватизованих ділянок можуть бути змінені тільки сільською радою і відділом земельних ресурсів. ОСОБА_2 заперечила висновок суду про порушення нею межових знаків позивача, вважаючи його необгрунтованим і недоведеним. Крім того, вона вказує, що позивач не являється власником ділянки, яка межує з її присадибою. У зв"язку із викладеним ОСОБА_2, вважаючи оскаржене рішення некзаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_3.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримала.
ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила, пояснивши, що вона являється співвласником спірної ділянки, оскільки перебувала в шлюбі з ОСОБА_3, якому у 1999 році було видано державний акт про право приватної власності на присадибну ділянку. Тому вважає, що вона правомірно вимагає повернення відповідачкою спірної землі і відновлення межових знаків.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Рішення, постановлене по даній справі, не відповідає вимогам ст.ст. 213; 214 ЦПК України, оскільки місцевим судом неповно з"ясовано: обставини, що мають значення для справи, спірні правовідносини сторін; не визначено норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Апеляційним судом з"ясовано, що між сторонами протягом тривалого часу існує спір про користування землею площею 5,2 кв.м., розташованою по межі їх присадибних ділянок.
Справа №22-ц-953/2006р. Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.
Категорія 31 Доповідач Девляшевський В.А.
Спір про цю ділянку між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у 2001 році був предметом розгляду судових інстанцій України. Згідно рішення Надвірнянського районного суду від 03.04.2001 року, яке залишено без змін Апеляційним судом Івано-Франківської області та Верховним Судом України, ОСОБА_2 зобов"язана була повернути спірну ділянку площею 5,2 кв.м, землі ОСОБА_3 Вона погодилась на це, що відображено в ухвалі суду від 19.09.2002 р. про затвердження мирової угоди (копія а.с. 12).
З матеріалів справи вбачається, що тільки 23.06.2005 року згадана ухвала була примусово виконана державним виконавцем (копія акту від 23.06.2006 року-а.с. 73). Тоді ОСОБА_3 була повернута ділянка площею 5,2 кв.м., і вона встановила по визначеній межі стовпчики.
Однак, встановлено, що в той же день ОСОБА_2 вийняла і викинула чотири межових знака, встановлених позивачкою, самовільно зайнявши згадану ділянку площею 5,2 кв.м. Цієї обставини ОСОБА_2 не заперечувала в засіданні апеляційного суду. Даний факт підтверджується письмовим поясненням ОСОБА_2, наданими органу внутрішніх справ (а.с. 4).
З наведеного випливає, що між сторонами повторно виник спір про користування ділянкою площею 5,2 кв.м., а не існує тільки спір з приводу відновлення межових знаків, як вважав суд 1-інстанції.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що вони є обгрунтованими і доведеними не тільки документальними доказами, зокрема, копіями судових рішень; актами і протоколами районного відділу земельних ресурсів, актами комісії сільської ради, державного виконавця, іншими письмовими доказами, а й поясненнями самих сторін. Тому позов ОСОБА_3 підлягає до задоволення. Твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 не вправі вимагати повернення землі, не може бути прийняте до уваги, оскільки суперечить ч.2 ст. 89 Земельного Кодексу України, якою визначено підстави виникнення спільної сумісної власності на землю.
Приймаючи до уваги те, що місцевий суд, постановляючи рішення, допустив істотне порушення норм процесуального і матеріального права, воно не може бути залишено в силі. По даній справі є передбачені законом підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 152; 153 Земельного Кодексу України; ст.ст. 307 ч.1; 309; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Надвірнянського районного суду від 24 травня 2006 року по даній справі скасувати.
Позов ОСОБА_3 задовольнити: зобов"язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 самовільно захоплену присадибну землю площею 5,2 кв.м, у АДРЕСА_1 та відновити межові знаки між їх присадибними ділянками по зазначеній адресі.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 12 (дванадцять) грн. 75 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий: В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Соколовський
Л.В. Ясеновенко