справа № 2-692/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2010 року Залізничний районний суд міста Львова
в складі :
головуючого-судді Ліуша А.І.
при секретарі Здинянчину В.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
в с т а н о в и в :
позивач звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя покликаючись на те, що вони перебували у шлюбних відносинах з відповідачем з 1988 року. Під час шлюбу у них народився син, який на даний час є повнолітнім. За час спільного проживання, в квітні 2008 року, вони придбали легковий автомобіль «Таврія», д.н. НОМЕР_1, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 Даний автомобіль, згідно ст. 60 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності. Крім того, за договором банківського вкладу (депозиту) на ім’я відповідача ними було внесено грошові кошти у Львівське міське відділення «Приватбанку», яке розташоване за адресою: м.Львів, вул. Наукова 96-Б. Ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім’я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. В даний час відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства вважає, що автомобіль та грошовий вклад є тільки його власністю і чинить їй перешкоди в користуванні даною спільною сумісною власністю. Просить виділити ОСОБА_2 легковий автомобіль «Таврія», д.н. НОМЕР_1 та зобов’язати ОСОБА_2 сплатити їй грошову компенсацію за Ѕ частини вартості автомобіля. Виділити їй Ѕ частину грошового вкладу, який знаходиться у Львівському міському відділенні «Приватбанку» та покласти на відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, та додатково пояснили, що відповідач при укладенні даного договору банківського вкладу вказав своє місце проживання АДРЕСА_1, а потім внісши у договір відповідні зміни вказав адресу місця проживання АДРЕСА_2. Спільне проживання сторін також стверджує та обставина, що 21.03.2005 року вона надала нотаріально засвідчену згоду на придбання відповідачем АДРЕСА_3, просять позов задоволити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили та пояснили, що з червня 2001 року і по даний час сторони фактично разом не проживають і не підтримують сімейних відносин про що свідчить те що 15.08.2000 року відповідач звернувся в Залізничний районний суд м.Львова з позовною заявою про розірвання шлюбу. 06.11.2001 року винесено рішення, яким йому відмовлено в позові до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу за безпідставністю вимог. В апеляційному порядку дане рішення відповідач не оскаржував, оскільки знаходився за кордоном. З червня 2001 року він припинив відносини з позивачем та переїхав проживати до своїх батьків, тим самим остаточно припинив сімейні відносини. В серпні 2001 року він, на тривалий виїхав за кордон на заробітки. На територію України він повернувся восени 2006 року. В березні 2007 року він придбав автомобіль ЗАЗ 110206, д.н. НОМЕР_1 за ціною 5000 грн. 00 коп. 20.06.2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір, за яким банк прийняв грошові кошти в сумі 6740,00 EUR на термін 6 місяців включно. 22.12.2008 року даний договір був розірваний. З червня 2001 року сторони проживають, сімейних відносин не підтримують. В період з серпня 2001 року і по осінь 2006 року відповідач перебував за кордоном. Після приїзду в Україну та по даний час проживає з батьками пенсіонерами, які потребують догляду. Просять у задоволенні позову відмовити.
Позивач та відповідач в останнє судове засідання не з’явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належно були повідомлені про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.169 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов?язки та взаємовідносини сторін.
Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 дослідивши матеріали справи № 2-1256/03 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив аправо на користування жилим приміщенням, матеріали справи № 2-1453/09 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, інші матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, за безпідставністю позовних вимог.
Судом встановлено, що сторони уклали шлюб 22.10.1988 року, актовий запис № 3707. Від шлюбу народився син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішеням Залізничного районного суду м.Львова від 26.01.2009 року, шлюб між сторонами розірвано /справа № 2-1453/09 а.с. 20/
Згідно п . 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання.
20.06.2007 року між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № НОМЕР_2 на суму 6740,00 EUR, терміном на 6 місяців, до 20.12.2007 року. /а.с. 25-26/
06.03.2008 року відповідачем укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ним придбано автомобіль ЗАЗ 110206, д.н. НОМЕР_1, за кошти в розмірі 5000 грн. 00 коп. /а.с. 27/
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», я кщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.
Виходячи зі змісту зазначених норм закону, в судовому засіданні безспірно встановлено, що сторони фактично припинили шлюбні відносини у 2001 році та, до часу розірвання шлюбу у 2009 році, проживали окремо, не підтримували подружніх відносин, не мали спільного бюджету та не вели спільного господарства, а тому майно, набуте за вказаний період, а саме: автомобіль ЗАЗ 110206, д.н. НОМЕР_1 та банківський вклад на суму 6740 EUR не може вважатись спільним майном подружжя та є особистою приватною власністю відповідача.
Дані обставини справи стверджуються наступними доказами.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 06.11.2001 року відповідачу ОСОБА_2 відмовлено у розірванні шлюбу з ОСОБА_1, з позовом про який він звернувся 16.08.2000 року, мотивуючи тим, що подальше збереження сім’ї є неможливим. В ході розгляду зазначеної справи позивач ОСОБА_1 ствердила, що з відповідачем вона немає жодних стосунків із серпня 2001 року та він перебуває за кордоном.
03.04.2002 року, батько позивача ОСОБА_7, звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом про визнання відповідача ОСОБА_2, таким, що втратив право на проживання у АДРЕСА_1. Як вбачається з протоколу судового засідання від 13.03.2003 року та письмових пояснень від 17.02.2003 року позивач ОСОБА_1 даний позов підтримала, просила визнати відповідача таким, що втратив право на проживання у АДРЕСА_1 та пояснила, що з відповідачем не розмовляла та проживала у різних кімнатах, відповідач у серпні 2001 року забрав з квартири свої речі та пішов з дому. Їй не відомо де він проживає, оскільки не підтримує з ним будь-яких стосунків. З серпня 2001 року відповідач повністю припинив виконувати обов’язки члена сім’ї, пов’язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг. /справа № 2-1256/03 а.с. 7, 23/
З огляду на наведене суд вважає, що покликання позивача на те, що за час перебування відповідача у Португалії вони постійно спілкувались та після його приїзду, включно до 2008 року проживали як сім’я, вели спільне господарство, за спільні кошти зробили банківський вклад та придбали спірний автомобіль, не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.
Крім того, згідно договору банківського вкладу від 20.06.2007 року відповідачем вказано адресу проживання АДРЕСА_2, що також стверджує фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами на час придбання спірного майна. /а.с. 26/
Суд також не бере до уваги покликання позивача та її представника на те, що відповідач при укладенні даного договору банківського вкладу вказав його місце проживання АДРЕСА_1, а потім внісши у договір відповідні зміни вказав адресу місця проживання АДРЕСА_2, оскільки дані твердження спростовуються листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19.08.2009 року, у якому чітко зазначено, що будь-яких змін до договору не вносилось, лонгація та зміни процентних ставок проводились відповідно до умов договору.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що відповідач поїхав на роботу у Португалію десь у 2002-2003 роках та повернувся в Україну у 2006 році.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що відповідач проживав у його квартирі з жовтня 2006 до червня 2007 року та згодом переїхав до батька. Він особисто запропонував відповідачу проживати в його квартирі, оскільки відповідач повідомив, що у нього не склалось життя з позивачем та йому було ніде проживати.
Оцінюючи покази даних свідків, суд надає їм віри оскільки вони знаходяться у об’єктивному взаємозв’язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.
Також, суд вважає безпідставним покликання позивача та її представника, на надання нею 21.03.2005 року нотаріально засвідченої згоди, щодо придбання відповідачем АДРЕСА_3, як на обставину, що підтверджує підтримання між сторонами шлюбних відносин включно до 2008 року, оскільки ч. 3 ст. 65 СК України закріплено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Тому суд вважає, що надання позивачем такої згоди, підтверджує лише чітке дотримання сторонами вимог вказаної норми закону при придбанні нерухомого майна, оскільки така не передбачає винятків щодо необов’язковості такої згоди у разі фактичного припинення шлюбних відносин, на час придбання вказаної квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і одноособове укладення відповідачем даного договору було неможливим.
Крім того позивач, стверджуючи, що протягом 2001-2008 років сторони постійно проживали у шлюбі, не ставить вимог щодо поділу АДРЕСА_3, яку за її твердженням сторони спільно підшуковували для сумісного проживання, як спільного майна подружжя, що розцінюється судом, як розуміння позивачем того факту, що на час її придбання будь-які подружні відносини були припинені та вона не вправі вимагати поділу майна, що належить виключно відповідачу. Одночасно, при наданні згоди на придбання вказаного житла, позивач зазначила, що надає згоду на його придбання виключно за ціною і умовами на розсуд відповідача, що стверджується листом приватного нотаріуса ОСОБА_9 від 30.03.2009 року.
Даних висновків суду ні позивач, ні її представник, в ході розгляду справи спростувати не змогли.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснили, що сторони проживали разом до 2008 року у м.Львові на АДРЕСА_1. Конфлікт між сторонами стався лише у 2008 році та лише у цьому році сім’я розпалась.
Оцінюючи пояснення даних свідків, суд їх відхиляє, оскільки вони не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, є загальними, неконкретними, суперечливими, спростовані у ході судового розгляду, обєктивними показами інших свідків та матеріалами справи.
Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об’єктивності.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено, що вона та відповідач протягом 2001-2008 років проживали разом та вели спільне господарство, мали спільний бюджет та на спільні кошти придбали спірне майно, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 57, 69-72 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя » -
в и р і ш и в :
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити, за безпідставністю позовних вимог.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: А.І. Ліуш