Справа № 2 – 66  /10  

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем україни

14 червня     2010     року   Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого  судді Яковенко Н.Л.,    

при секретарі  Залєвській Я.В.

за участю:

      представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гуцалюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»   про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 01 жовтня 2010 року  звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

В поданій до суду позовній заяві посилалася на те, що в 2005 року була прийнята на роботу до ВАТ «Кременчукнафтопродуктсервіс»,  потім  переведена оператором заправних станцій ВАТ «Укрнафта». Наказом  від 21 серпня  2008 року звільнена з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Протягом періоду роботи у відповідача виконувала роботу в надурочний час, яка відповідачем не оплачувалася.  Всього не було виплачено за роботу в надурочний час 6489 грн. 06 коп. У зв’язку з невиплатою заробітної плати за роботу в надурочний час, затримка розрахунку при звільненні  існує за період з жовтня 2007 року  в сумі 19349,55 грн.  

Своїми неправомірними діями відповідачем спричинено також моральні страждання, які позивач оцінює в 5000 грн.

В поданій до суду позовній заяві позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 6489,06 грн. за роботу в надурочний час, 19349,55 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 5000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати.

05 січня 2009 року позивач подала до суду позовну заяву, в якій збільшила розмір позовних вимог та просила  суд стягнути середній заробіток в сумі 26385 грн. 55 коп.  та в подальшому по день ухвалення судового рішення в справі.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав подані  до суду заяви  ОСОБА_3,  посилаючись на викладені в них  обставини.

Представник  відповідача  в судовому  засіданні  позовні вимоги  не визнавала, пояснила, що надурочні роботи на підприємстві не застосовувалися, до відповідача ОСОБА_3 жодного разу з вимогами про нарахування заробітної плати за  роботу в надурочний час не зверталася. Просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача,  представника  відповідача, дослідивши зібрані по справі докази,  приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач  працювала на посаді оператора заправних станцій 3 розраду ВАТ «Укрнафта».

 Наказом від 21 серпня 2008 року  № 703–зс ОСОБА_3, оператор заправних станцій 3 розряду (АЗС № 16/066) відділення реалізації нафтопродуктів по Полтавській області Управління реалізації нафтопродуктів Апарату управління ВАТ «Укрнафта»,  звільнена 22 серпня 2008 року  за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. ст. 57, 58  КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни)  передбачаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством,  при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Статтею 61 КЗпП України передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Як встановлено судом,  начальником реалізації нафтопродуктів по Полтавській області ВАТ «Укрнафта» затверджено графіки роботи  при безперервному процесі виробництва  на 2007 рік та 2008 рік (том 1 а.с. 44, 45).

Також  встановлено, що  затверджені графіки роботи на 2007 рік та на 2008 рік затверджені таким чином, що тривалість робочого часу не перевищує нормального числа робочих годин.

Наявність графіків роботи  не заперечувалося позивачем в судовому засіданні та підтверджено показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.

Згідно з нормою ст. 62 КЗпП України надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, в томі числі встановлену ст. 61 КЗпП України.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. N 138, підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період.

Наказом Міністерства  статистики України від   9 жовтня 1995 року N 253 «Про затвердження типових форм первинного обліку», який діяв станом на час існування спірних правовідносин, затверджено  типові форми первинного обліку,  відповідно до якого такими документами з обліку  з обліку використання робочого часу є: П-12 "Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати";  П-13 "Табель обліку використання робочого часу";  П-14 "Табель обліку використання робочого часу";  П-15 "Список осіб, які працювали в надурочний час";  П-16 "Листок обліку простоїв".

Як встановлено дослідженими в справі доказами, табелі обліку робочого часу за період 2007 – 2008 років   знищені (том 1 а.с. 62).

В той же час позивачем в поданій до суду позовній заяві та представником позивача в судовому засіданні не заперечувалася обставина того, що дані табелів обліку робочого часу відповідали затвердженим графікам роботи.   Згідно даних  табелів обліку робочого часу тривалість робочого часу працівників  не перевищувала  нормального числа робочих годин (том 1 а.с. 126, 127).

Будь-які   докази того, що до табелів   облік у робочого часу вносилися зміни бухгалтером ОСОБА_4 в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.    

В судовому засіданні не було встановлено наявність будь-яких  (письмових чи усних) вказівок роботодавця  позивачу на виконання роботи в час, що не був затверджений графіком роботи.   Можливе виконання ОСОБА_3 будь-якої роботи понад затверджений графіком роботи час за власним розсудом, без вказівки роботодавця не оцінюється судом як надурочна робота в розумінні ст. 62 КЗпП України.  

Статтями  10, 11 та 60 ЦПК України передбачено, що обставини цивільних справ з’ясовуються на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 58, 59  ЦПК України належними є ті докази, які містять інформацію  щодо предмета доказування, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть  підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем ОСОБА_3  в підтвердження наявності   надурочних робіт, тобто, робіт поза затвердженим графіком роботи, жодних належних та допустимих доказів надано не було.

Наданий до суду Журнал прийому-здачі змін АЗС не є документом первинного обліку, зокрема,  обліку робочого часу, тому не може бути прийнятий судом як належний  доказ виконання позивачем ОСОБА_3 роботи в  надурочний час.  

Відповідно до Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах в Україні, затвердженої   Постановою  Правління Національного банку України  від 14 лютого 2007 року N 45, явочна картка використовується  під час інкасації коштів та  жодним чином не може слугувати  підтвердженням роботи позивача ОСОБА_3   понад нормований час.  

Крім того судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, працюючи на посаді оператора  3  розряду, згідно з посадовими обов’язками  (том. 1 а.с.128-129) у разі відсутності оператора 4-го розраду тимчасово виконує його обов’язки та несе відповідальність за роботу АЗС.  Згідно з розпорядженнями від 19 червня 2007 року та від 25 березня 2008 року, наданими до суду представником позивача, ОСОБА_3 виконувала обов’язки оператора 4-го розраду.  Відповідно до посадової інструкції оператора 4-го розряду (том 1 а.с. 47-48а), саме на нього покладається  обов’язок  вести табелі обліку робочого часу.  Тобто, виконуючи обов’язки оператора 4-го розряду, безпосередньо позивач ОСОБА_3 вела  табелі обліку робочого часу, тому її посилання на те, що облік робочого часу належним чином не вівся,  судом оцінюється критично.

Посилання позивача на те, що покладення на неї виконання обов’язків оператора 4-го розряду вчинене з грубим порушенням вимог трудового законодавства не заслуговує на увагу. Як встановлено судом, згідно з посадовою інструкцією оператора 3 розряду, з якою позивач  була ознайомлена під підпис,  саме вона мала виконувати такі обов’язки у разі відсутності оператора 4 розряду.  Тому таке  покладення обов’язків не є переведенням на іншу робота та зміною істотних умов праці, а є роботою, що виконувалася нею  в межах  трудового  договору.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що позивачем в судовому засіданні не доведено наявність  її роботи на АСЗ понад встановлену графіком тривалість, тому позовні вимоги ОСОБА_3  про стягнення  заробітної плати за надурочний час задоволенню не підлягають.

Оскільки відповідачем не  обмежувалося  право  позивача та отримання інформації щодо розміру заробітної плати,  посилання позивача на  ненадання роботодавцем розрахункових листів судом не оцінюється як підтвердження залучення ОСОБА_3    до надурочних  робіт.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку  і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,  що належать йому від   підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.  Якщо працівник в  день  звільнення  не  працював,  то зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати  з  вини  власника  або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що  в день звільнення 22 серпня 2008 року позивачу ОСОБА_3 були виплачені розрахункові кошти в сумі  2610 грн. 12 коп. (том 1 а.с. 46).

Оскільки позивач в день звільнення отримала в повному обсязі належні їй при звільненні суми, жодні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, як того просить позивач, відсутні. Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.  

В судовому засіданні позивачем не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені  в результаті порушення відповідачем законних прав ОСОБА_3, жодні докази наявності моральної шкоди не наведені.  Тому суд приходить до висновку, що в частині відшкодування  моральної шкоди позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у зв’язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, судові витрати не підлягають йому відшкодуванню. Крім того,  витрати позивача на оплату послуг нотаріуса (том 1 а.с. 126) не є судовими витратами в розумінні ст. 79   ЦПК України.

Керуючись ст.  ст. 209,   213- 215  ЦПК України, суд,   -

В И Р І Ш И В  :

    В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»   про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі заяви  про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги  на рішення суду протягом двадцяти днів  після  подання  заяви  про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня  проголошення рішення.

Рішення суду набирає чинність після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо  подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий               /підпис/             Н.Л.Яковенко  

Суддя                                 Н.Л.Яковенко