Справа № 2а-126-2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2010 року .   Зарічненський районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді   -   Березюк О.Г. ,

при секретарі   -           Лозейко Ю.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження в смт. Зарічне Рівненської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про визнання бездіяльності по неперерахунку пенсії по інвалідності неправомірною та зобов’язання вчинення певних дій, -

                    в с т а н о в и в:

ОСОБА_1  звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області, в якому просила зобов'язати відповідача призначити пенсію, як інваліду ІІІ -групи захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, з 22.05.2008 року відповідно до ч.4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вона є інвалідом ІІІ-групи  внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Крім того, статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) її віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону їй призначено державну пенсію за шкоду, заподіяну її здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами. Вважаючи, що їй невірно нараховується пенсія за шкоду, заподіяну її здоров'ю, неодноразово усно зверталась до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначеної пенсії відповідно до ст. 54 Закону № 796-ХІІ, якою встановлено, що розмір її пенсії не може бути нижчим 6 (шість)   мінімальних  пенсій за віком, але отримувала відмову, що і стало наслідком звернення до суду.

В судове засідання позивач не з’явилась, але надала суду письмову заяву від 18.01.2010  року, у якій позовні вимоги підтримала та просила розглянути справу за її відсутності.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, але відповідач надіслав суду заперечення від 31.03.2010  року, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач отримує пенсію по ІІІ-групі  інвалідності, захворювання якого пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Обчислення його пенсії проведено відповідно до вимог Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" від 28.05.2008 року N 530 та "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16.07.2008 року N 654. Просив розглянути справу за відсутності його представника.

Сторони до суду не з’явились, хоча належно були повідомлені про час та місце розгляду справи, однак  просили справу слухати у їх відсутності, тому суд відповідно до ч.3 ст.122 КАС України розгляд справи проводить у письмовому провадженні.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом ІІІ-групи  захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи  НОМЕР_1, виданого Рівненською облдержадміністрацією  28.09.2007 року, вкладкою № 626075 до посвідчення громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 НОМЕР_1, виданого Рівненською облдержадміністрацією  28.09.2007 року та довідкою Рівненської обласної спеціалізованої онко-радіологічної медико-соціальної експертної комісії  серії МСЕ № 070363, виданої 12.06.2007 року .

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.  

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 зміни внесені Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнано неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно з ч.4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 06.06.96 р. N 230/96-ВР в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи , щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних  пенсій за віком.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України встановлено, що прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, право на отримання пенсії у розмірі не менше, ніж 6 мінімальних  пенсій за віком, передбачене ст. 54 Закону № 796-ХІІ, у позивача на час його звернення з відповідною заявою до відповідача існувало, а реалізація цього права не залежала від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а мала безумовний характер.

Відповідно до ст.. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії провадиться у такі строки, зокрема, у разі виникнення права на  підвищення  пенсії  -  з  першого числа місяця,  в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами  подано  ним до  15  числа включно,  і з першого числа наступного місяця,  якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що Верховна Рада України, приймаючи Закон України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмежила соціальне право громадян, у тому числі і позивача, закріплене в ст. 54 Закону № 796-ХІІ. Даний висновок ґрунтується і на правових позиціях, висловлених Європейським судом з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року, що набрало законної сили 08.02.2006 року у справі Кечко проти України, де вказується, що реалізація особою права, що пов'язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань та у випадках, коли набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Зі статті 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначено, що мінімальний  розмір  пенсії  за  віком  за  наявності  у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у   розмірі   прожиткового   мінімуму   для   осіб,  які  втратили працездатність, визначеного законом.  

Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має.

Суд не бере до уваги положення ч. 3 ст. 28 вищезазначеного Закону, де зазначено, що мінімальний  розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї  статті,  застосовується  виключно  для визначення  розмірів  пенсій,  призначених  згідно  з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 54 Закону № 796-ХІІ.

Таким чином, при розрахунку державної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

 Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок пенсій позивачу УПФ провело виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., установленого чинною на той час Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523. Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту ст..ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ. А в пункті 2 Постанови від 03.01.2002 року № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначених статей закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ч.4 ст. 54 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 05.10.2006 р. N 231-V встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що дана норма свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначити пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно статті 58 Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28  Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести виплату недоплаченої пенсії з 22 травня 2008 року, оскільки  обов’язок   з перерахунку   пенсії  позивача на відповідача  можливо покласти лише з 22 травня 2008 року, тобто з дня  ухвалення  рішення Конституційним Судом України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8-14, 71, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

     п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про визнання бездіяльності по неперерахунку пенсії по інвалідності неправомірною та зобов’язання вчинення певних дій задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_1  з 22 травня 2008 року відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» по ІІІ (третій) групі інвалідності в розмірі 6 (шість)  мінімальних пенсій за віком, з послідуючим перерахунком розміру вказаної пенсії, в зв'язку зі змінами розміру мінімальної пенсії за віком та провести виплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано, а також в інших випадках у порядку визначеному цією статтею.

Постанова  може бути оскаржена до Апеляційного суду Рівненської області, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження, через Зарічненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Також вона може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

Суддя                                       підпис

       Суддя Зарічненського районного суду

Рівненської області                                                                                  Березюк О.Г.