Цивільна справа № 2-1965-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 червня 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого – судді         Зінченко С.В.,

при секретарі             Шолудченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Народний кредит» про визнання недійсною умови договору, –

  в с т а н о в и в :

Позивач звернулась за даним позовом до суду, в якому просила визнати недійсною з моменту укладення умову п. 6.2 кредитного договору №16-80311-н від 13.03.2008 року, що був укладений між нею та відповідачем.

В обґрунтування позову зазначила, що дана умова кредитного договору є несправедливою, оскільки призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, в той час як статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавцям (виробникам, виконавцям) заборонено включати до договорів зі споживачами умови, що є несправедливими.

Як вказує позивач, внаслідок включення відповідачем оскаржуваної умови до договору в позивача виникло зобов’язання щодо сплати відповідачу суми компенсації в разі невиконання умов договору понад 500% від суми основного зобов’язання (суми отриманого позивачем кредиту), а тому така умова згідно п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою і відповідно до п. 2 вказаної статті Закону дає право позивачу вимагати визнання її недійсною з моменту укладення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також зазначила, що умова спірного пункту 6.2. кредитного договору №16-80311-н від 13.03.2008 року сформульована відповідачем таким чином, що не дозволяє пересічній особі, якими більшість позичальників, достеменно з’ясувати чи є дана умова різновидом штрафних санкцій чи вона є умовою зміни відсоткової ставки за таким договором, що думку представника позивача є ще однією підставою вважати таку умову несправедливою.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, зазначивши, що кредитна спілка «Народний кредит» діє відповідно до Закону України «Про кредитні спілки», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому на відносини між її членами та самою кредитною спілкою вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються. Також представник відповідача зазначила, що оскільки під час підписання кредитного договору позичальник була ознайомлена з його змістом та умовами, діяла добровільно, то підстави вважати таку умову кредитного договору несправедливою відсутні.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 березня 2008 року між Кредитною спілкою «Народний кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №16-80311-н.

Відповідно до п. 1.2 вказаного кредитного договору КС «Народний кредит» надала позивачу кредит у сумі дев'ять тисяч вісімсот гривень нуль копійок на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позивач зобов’язався повернути його відповідно до умов та в строки, передбачені цим договором.

Згідно п. 1.3 кредитного договору строк дії договору становить з 13.03.2008 року по 03.03.2010 року.

Пунктом 1.4 вказаного кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує спілці відсотки згідно пункту 3.2 Договору.

Пунктом 3.2 підпунктом «а» визначено, що позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у визначені договором строки із розрахунку 0,16% за кожний календарний день користування кредитом.

В той же час, пунктом 6.2. розділу 6 «Відповідальність сторін» кредитного договору встановлено, що «При порушенні строку сплати кредиту «Позичальник» зобов’язується сплатити проценти за весь строк користування кредитом (з дати виникнення строкової заборгованості до дати фактичного повернення кредиту або її частини) сума яких складає 1% (один відсоток) за кожен день строкової заборгованості на суму залишку по кредиту».

Слід зазначити, що безпосередньо факт укладання кредитного договору на вказаних вище умовах сторонами визнаний та не заперечувався.

Як вказує позивач в позовній заяві та вказала представник позивача в судовому засіданні, вказаний вище пункт 6.2 кредитного договору містить несправедливу умову, передбачену п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та суперечить вимогам статті 3 Цивільного кодексу України щодо положень справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України  та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин умови пункту 6.2 кредитного договору №16-80311-н від 13.03.2008 року, що був укладений між позивачем та відповідачем підлягає дослідженню з метою перевірки їх відповідності вимогам зазначених законів з урахуванням сфери та суб’єктів їх регулювання та особливостей правовідносин, які ними регулюються.

Так, судом встановлено, що кредитна спілка «Народний кредит» відповідно до статуту, затвердженого рішенням загальних зборів кредитної спілки «Народний кредит» 23 червня 2004 року, є юридичною особою (п. 4.1 Статуту) неприбутковою організацією (п. 2.1 Статуту) і діє на підставі Законів України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», «Про кредитні спілки», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», інших законів України та виданих відповідно до них нормативно правових актів (п. 1.1 Статуту).

Згідно пункту 2.2 Статуту завдання кредитної спілки полягає у задоволенні потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг шляхом здійснення діяльності, передбаченої підрозділом 5 цього Статуту.

Відповідно до підрозділу 5 «Діяльність кредитної спілки» Статуту кредитна спілка, зокрема, надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі (підп. б п. 5.1 Статуту).

Також відповідно до Положення про фінансові послуги кредитної спілки «Народний кредит», затвердженого рішенням Спостережної ради кредитної спілки «Народний кредит» №28 від 29 жовтня 2006 року, кредитна спілка надає фінансові послуги зазначені у п. 1.1 цього Положення (залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки членів кредитної спілки, надання кредитів членам кредитної спілки, надання кредитів іншим кредитним спілкам) у відповідності до вимог чинного законодавства України (п.1.3 Положення) на підставі відповідних договорів (п.1.4 Положення) і кредитом наданим члену кредитної спілки є грошові кошти надані кредитною спілкою члену кредитної спілки (позичальникові) у готівковій або безготівковій формі під процент, у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором з дотриманням вимоги повернення коштів та сплати процентів у визначені кредитним договором строки (п.3.1 Положення).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, та фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Також згідно п. 6 ч. 1 ст. 4 вказаного закону фінансовою послугою є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону виконавець — суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника; споживчий кредит — кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, а послуга — діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

З вищевикладеного вбачається, що діяльність кредитних спілок, зокрема відповідача, є діяльністю з надання фінансових послуг, в якій кредитна спілка (відповідач) діє як виконавець послуг, а її член (позивач), який отримав грошові кошти на підставі відповідного договору, діє як споживач таких послуг, а отже дія норм Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на діяльність відповідача у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження представника відповідача щодо непоширення дії Закону України «Про захист прав споживачів» на діяльність кредитної спілки та на відносини між нею та її членами є необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Вказане також підтверджується положеннями постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» відповідно до якої «судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення — в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону».

Щодо безпосередньо змісту та суті умови п. 6.2 кредитного договору слід зазначити наступне.

Даним пунктом кредитного договору визначено, що при порушенні строку сплати кредиту «Позичальник» зобов’язується сплатити проценти за весь строк користування кредитом (з дати виникнення строкової заборгованості до дати фактичного повернення кредиту або її частини) сума яких складає 1% (один відсоток) за кожен день строкової заборгованості на суму залишку по кредиту.

При цьому слід зазначити, що даний пункт договору вказує на настання відповідальності позичальника в разі порушення умов кредитного договору і міститься в розділі договору «Відповідальність сторін», тобто даний пункт зазначений кредитною спілкою в договорі з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається зі змісту п. 6.2 кредитного договору та з урахуванням змісту вказаної статті ЦК України, оскаржувана умова договору має ознаки неустойки, а саме штрафу, оскільки грошова сума, яку боржник (позивач) повинен передати кредитору (відповідачу) у разі порушення боржником зобов’язання, обчислюється у відсотках.

Проте, якщо статтею 549 ЦК України обчислення розміру штрафу відбувається у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, то за умовами пункту 6.2 кредитного договору розмір такого штрафу обчислюється виходячи з суми залишку по кредиту.

Частиною 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором.

Виходячи з суми кредиту в 9800,00 гривень за кредитним договором, що був укладений між сторонами, та графіку і розмірів щомісячних платежів за договором, який встановлений п. 3.3 кредитного договору, то вбачається можливим провести наступні розрахунки з метою визначення розміру вищевказаної компенсації.

Якщо застосувати положення ст. 549 ЦК України в частині визначення як бази нарахування штрафу суму невиконаного зобов’язання, то розрахунок штрафу виглядатиме так:

-   згідно з умовами договору позивач 13.03.2008 року отримала кредит в сумі 9800,00 гривень. Перший платіж згідно графіку погашення (п.3.3) договору становить 878,73 гривень і має бути здійснений до 12.04.2008 року. Якщо позивач, наприклад, здійснить такий платіж 22.04.2008 року, тобто на десять днів пізніше, то вона має сплатити відповідачу штраф в розмірі 1% (розмір відсотка згідно умов договору) від суми невиконаного зобов’язання, тобто від суми в 878,73 гривень, за кожний день прострочення виконання такого зобов’язання. Тобто розмір штрафу в такому випадку становитиме 87,873 гривні (878,73 * 1% = 8,7873 * 10 днів = 87,873 грн.).

Якщо ж застосовувати положення (умову) п. 6.2 в частині визначення як бази нарахування штрафу суму залишку по кредиту, то розрахунок штрафу виглядатиме так:

-   згідно з умовами договору позивач 13.03.2008 року отримала кредит в сумі 9800,00 гривень. Перший платіж згідно графіку погашення (п.3.3) договору становить 878,73 гривень і має бути здійснений до 12.04.2008 року. Якщо позивач, наприклад, здійснить такий платіж 22.04.2008 року, тобто на десять днів пізніше, то вона має сплатити відповідачу штраф в розмірі 1% (розмір відсотка згідно умов договору) від суми залишку по кредиту, тобто від суми в 9800,00 гривень, за кожний день прострочення виконання такого зобов’язання. Тобто розмір штрафу в такому випадку становитиме 980,00 гривень (9800,0 * 1% = 98,0 * 10 днів = 980,0 грн.).

Таким чином з наведеного розрахунку вбачається, що через внесення відповідачем до кредитного договору умови пункту 6.2 позивач зобов’язаний в разі невиконання ним зобов’язань за договором на протязі 10 днів, що було обраховано судом для прикладу, сплатити відповідачу суму компенсації, яка в десять разів перевищує суму щомісячного платежу за договором кредиту, а тому суд, виходячи з положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», приходить до висновку, що така умова договору є несправедливою.

Одночасно слід зазначити, що представником відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 11.06.2010 року, було зазначено, що на думку відповідача умова пункту 6.2 кредитного договору не є визначенням розмірів штрафної санкції за порушення умов договору, а є визначенням умови та порядку зміни відсоткової ставки за кредитом, що визначена п. 3.2.а кредитного договору.

Проте суд не погоджується з такою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни (проценти за користування кредитним коштами є ціною кредитного договору) після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, твердження представника відповідача про те, що пункт 6.2 кредитного догвору визначає можливість зміни умов кредитного договору в односторонньому порядку без згоди іншої сторони є необгрунтованим та безпідставним, оскільки суперечить наведеним вище нормам закону.

Крім того, пунктом 7.1 цього ж кредитного договору, встановлено, що зміни та доповнення до цього договору приймаються за взаємною згодою і укладаються додатковим Договором у письмовій формі, а отже твердження представника відповідача про можливість односторонньої зміни умов договору суперечить самому договору.

Також представником відповідача не подано суду жодних доказів на підтвердження того, що між сторонами було досягнуто будь-якої згоди на зміну умов договору, а також того, що такі пропозиції направлялись позивачу для отримання його згоди чи відмови.

Враховуючи вищевикладене, суд, заслухавши пояснення сторін, надавши їм належну оцінку, оцінивши належність, допустимість та значення кожного доказу окремо та в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, підтверджуються нормами чинного законодавства, а тому є такими, що підлягають задоволенню, а отже умову пункту 6.2 кредитного договору №16-80311-н від 13.03.2008 року, укладеного між Кредитною спілкою «Народний кредит» та ОСОБА_1, слід визнати недійсною з моменту її вчинення.  

Відповідно до статті 88 ЦПК України судові витрати понесені позивачем в розмірі 37,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезчення розгляду справи підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а державне мито в сумі 8,50 гривень підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 546, 549, 629, 632, 651 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

    Позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Народний кредит» про визнання недійсною умови договору – задовольнити.

Визнати недійсною з моменту вчинення умову пункту 6.2 кредитного договору №16-80311-н від 13.03.2008 року, укладеного між Кредитною спілкою «Народний кредит» та ОСОБА_1.

Стягнути з Кредитної спілки «Народний кредит» (ЄДРПОУ 22876833, 03057, м. Київ, пр.-т Перемоги, 49/2, р/р 2650000370126, МФО 321983, АКБ «Правекс-банк»)  на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Мерефа Харківської обл.., проживає: АДРЕСА_1)  37 (тридцять сім) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з Кредитної спілки «Народний кредит» (ЄДРПОУ 22876833, 03057, м. Київ, пр.-т Перемоги, 49/2, р/р 2650000370126, МФО 321983, АКБ «Правекс-банк») в дохід держави 8 (вісім) гривень 50 копійок державного мита.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом міста Києва.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано апеляційному суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: