АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22ц-4180/2009 Категорія ЦП:
Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М.
Доповідач: Фадєєнко А.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Фадєєнко А.Ф.
суддів Ващенко Л.Г., Вадовської Л.М.
при секретарі Пачевій Є.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків,
встановила:
11.02.2009 р. позивачка звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що заочним рішенням суду від 08.12.2006 р., яке набрало чинності, стягнуто з відповідача на її користь за договором позики від 31.03.2002 р. борг у сумі 49,500 грн.(а.с. 6-6 зворот).
04.12.2007 р. суд постановив заочне рішення, яке набрало чинності, про стягнення з відповідача на її користь індексу інфляції у сумі 15048 грн. за період з 31.03.2004 р. – строку повернення боргу, до 08.12.2006 р. – дня постановлення судом рішення за основним боргом (а.с. 7-7 зворот).
30.01.2009 р. постановами заступника начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції закінчено виконання за заочними рішеннями суду від 08.12.2006 р. про стягнення 49 500 грн. (а.с. 18) і від 04.12.2007 р. про стягнення 15048 грн. (а.с. 12).
Посилаючись на те, що з грудня 2006 року по січень 2009 року індекс інфляції склав 19849 грн. 50 коп. (2006 рік – 445 грн. 50 коп., 2007 рік – 8217 грн., 2008 рік – 11038 грн. 50 коп.), позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь зазначену суму коштів.
Крім того, позивачка зазначила, що відповідач повинен сплатити три відсотки річних від простроченої суми 49500 грн., за період з 01.04.2004 р. по 27.01.2009 р. (1762 дня), яка склала 7171 грн. 34 коп. (49500 грн. х 3) : 365 х 1762).
Загалом сума заявленого позову склала 27020 грн. 84 коп.
Заочним рішенням суду від 22.06.2009 р. у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, стверджуючи те, що суд прийшов до неправильного висновку про відмову у стягненні індексу інфляції за період з грудня 2006 року по січень 2009 року з посиланням на рішення суду про стягнення індексу інфляції за інший період; суд неправильно відмовив у позові про стягнення 3% річних з посиланням на те, що ЦК України 1963 року не передбачено отримання позикодавцем процентів за договором позики. Не звернуто увагу суду на те, що правовідносини сторін продовжували діяти після набрання чинності ЦК України 2004 року, тому суд неправильно застосував норми ЦК України 1963 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст заочного рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка заочного рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши апелянтку, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 311 ч. 1 п. 3 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутністю будь-якого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
Із матеріалів справи вбачається, що 17.02.2009 р. судом відкрито провадження у справі, і справа призначена у попереднє судове засідання на 11.03.2009 р. (а.с. 8).
11.03.2009 р. справа призначена у судове засідання на 08.04.2009 р. о 10 год. 00 хв. (а.с. 20-22), а потім – на 06.05.2009 р. о 12 год. 00 хв.; 01.06.2009 р. о 12 год. 15 хв.; 22.06.2009 р. о 15 год. 50 хв. (а.с. 23 – 38).
22.06.2009 р. суд розглянув справу по суті (а.с. 39-40).
Дані про вручення відповідачу повісток на зазначені дати у справі відсутні (а.с. 25-26, 30-31, 33- 35).
Повідомлення про слухання справи на 22.06.2009 р. повернуто до суду першої інстанції кур’єрською доставкою з посиланням на те, що адресат був відсутній.
Всупереч ст. 76 ч. 4 ЦПК України причина невручення відповідачу повістки кур’єрською службою не зазначена (а.с. 38).
Тому, вважати те, що відповідач належним чином повідомлений про слухання справи, неможливо.
Порушення судом правил ст. ст. 74-76 ЦПК України стосовно судового повідомлення є порушенням судом першої інстанції права відповідача на справедливий суд.
Виходячи із вимог ст. 303 ч. 3 ЦПК України, яка визначає межи розгляду справи апеляційним судом, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення.
В силу ст. 311 ч. 1 п. 3 ЦПК України таке порушення закону є безумовною підставою для скасування рішення суду.
Позивачкою заявлені вимоги про стягнення індексу інфляції за період з грудня 2006 року по січень 2009 року у сумі 19849 грн. 50 коп. та 3% річних, і саме ці вимоги повинен вирішити суд.
За правилами ЦК України 2004 року, до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються норми ЦК України 2004 року.
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами, 31.03.2002 р., укладений договір позики, строк виконання зобов’язання по якому визначений 31.03.2004 р. (а.с. 19), тобто, у період дії ЦК України 2004 року.
Оскільки зазначений договір продовжував діяти у 2004 році, правовідносини сторін регулюються ЦК України 2004 року.
Суд на це увагу не звернув та помилково виходив із норм ЦК України 1963 року.
За змістом ст. 625 ч. 2 ЦК України ухвалення судом рішення про стягнення грошової заборгованості не припиняє кредитних правовідносин сторін, оскільки, відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняття кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
Таким чином, саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання до того часу, коли буде здійснено виконання рішення, та не позбавляє кредитора права на отримання за рішенням суду боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання.
Наявність судових рішень про стягнення боргу та індексу інфляції за інший період невиконання боржником зобов’язання й відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутністю реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.
Однак суд першої інстанції на вищевикладене увагу не звернув та передчасно зробив висновок про відсутність правових підстав для стягнення інфляційних сум за період невиконання грошового зобов’язання з моменту набрання чинності рішенням суду до дня його реального виконання.
Слід звернути увагу на те, що офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення офіціальної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Тому, якщо кошти за договором позики надаються не у національній валюті Україні, і при перерахунку суми боргу з іноземної валюти на національну судом був урахований офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення, то при вирішенні питання про повернення боргу не може враховуватись індекс інфляції, який встановлений стосовно гривні, а не іноземній валюти.
Що стосується вимог позивачки щодо стягнення 3% річних за період з 01.04.2004р. по 27.01.2007 р., суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов у цієї частині заявлений 11.02.2009 р., тобто майже через 5 років після виникнення зобов’язання про повернення боргу – 31.03.2004 р.
Суд не звернув увагу на те, що, якщо строк позовної давності – три роки (ст. 257 ЦК України) пропущений – то сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки суд, порушивши право відповідача на справедливий суд, юридичну сутність правовідносин сторін не з’ясував, норми закону, які їх регулюють, не встановив, постановлене судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід виконати вимоги процесуального закону щодо права учасників процесу на справедливий суд, з’ясувати юридичну сутність правовідносин сторін, встановити норми матеріального закону, які їх регулюють, та, з урахуванням здобутих фактичних даних, постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 5, 311 ч. 1 п. 3, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду, іншим суддею.
Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців, з дня проголошення, через Верховний Суд України.
Головуючий
Судді
Вірність копії засвідчую:
суддя апеляційного суду А.Ф. Фадєєнко