Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Вавшка В.С., Колоса С.С.,
при секретарі Топольської В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов’язання виплатити грошову допомогу,
за апеляційною скаргою Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 лютого 2010 року,
у с т а н о в и л а :
Із зазначеним адміністративним позовом ОСОБА_5 звернувся до суду 9 червня 2009 року (а.с.1).
Зазначав, що він є учасником бойових дій і відповідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має отримувати щорічно до 5 травня грошову допомогу в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Вказував на те, що відповідачем, з посиланням на Закон України «Про державний бюджет України» на відповідні роки дана допомога не надавалась в повному розмірі. Усупереч вимогами ч. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким визначено, що нормативні акти, які обмежують пільги за цим Законом є недійсними, разова грошова допомога не була нарахована та виплачена в повному розмірі за 2007, 2008, 2009 роки.
Просив визнати протиправними рішення Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про неповну виплату грошової допомоги в 2007, 2008, 2009 роках.
Зобов’язати виконати вимоги Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо виплати разової грошової допомоги (ч.5 ст.12) за 2007, 2008, 2009 роки і доплатити йому вказану допомогу в розмірі: за 2007 рік – 1770 грн. 30 коп.; за 2008 рік – 2095 грн.; за 2009 рік – 2150 грн., а всього 6015 грн. 30 коп.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 лютого 2010 року позов задоволено.
Визнано протиправним рішення Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про неповну виплату грошової допомоги до 5 травня в 2007-2009 роках згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ОСОБА_5
Зобов’язано Головне управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради виплатити ОСОБА_5 разову грошову допомогу за 2007 рік -1170 грн. 30 коп., за 2008 рік – 2095 грн., за 2009 рік – 2150 грн., а разом 6015 грн. 30 коп.
У апеляційній скарзі Головне управління праці і соціального захисту населення (далі – ГУПСЗН) Вінницької міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та постановити нове рішення, яким позивачу у задоволенні його вимог відмовити.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Виходячи із Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаними із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року №1681- VI, апеляційні скарги на постанови судів у адміністративних справах розглядаються загальними апеляційними судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України з перевіркою дотриманням судом першої інстанції положень КАС України.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_5 є учасником бойових дій та відповідно до положень вказаного Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон) має право на отримання щорічно разової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Такі разові допомоги йому виплачені у 2007, 2008, 2009 роках не з розрахунку п’яти мінімальних пенсій за віком, а у менших розмірах, які були запроваджені відповідними Постановами Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року за №486 та за №425 «Про забезпечення виплат разової грошової допомоги». Різниця склала 6015 грн. 30 коп.
Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив із того, що позивач мав отримувати щорічно одноразову грошову допомогу в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень вказаного вище Закону.
Суд виходив із положень ч.3 ст.2 цього ж Закону, за якими нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом є недійсними, а тому виходячи із встановлених обставин та враховуючи також положення ст. 22 Конституції України суд задовольнив позов.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки до таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, оскільки не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Так, згідно ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
На період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та закони України про Державний бюджет України на 2006- 2009 роки ) які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розміри щорічної допомоги до 5 травня.
Відповідач здійснюючи відповідні нарахування разової грошової допомоги позивачу до 5 травня дотримувався тих актів законодавства, які діяли на той час, тобто відповідач діяв у межах цих актів, а тому не порушував прав позивача, що узгоджується з положеннями ст. 19 Конституції України.
Нарахування та виплата позивачу разової грошової допомоги саме у таких розмірах у відповідні періоди не викликана протиправними діями ГУПСЗН Вінницької міської ради.
Як вбачається із аналізу актів законодавства, що регулюють спірні правовідносини, порушення прав відповідача викликано неузгодженістю та суперечливістю актів законодавства законодавчої та виконавчої влади.
Така неузгодженість та суперечливість, зокрема постанов уряду та законів прийнятих Верховною Радою України щодо врегулювання спірних правовідносин, що потягло порушення прав позивача, може бути підставою для звернення із позовом про відшкодування шкоди в порядку визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України.
Отже, суд першої інстанції неправильно витлумачив та застосував норми матеріального права, що потягло неправильне вирішення справи. Зазначене, у відповідності до правил п.4 ч.1 , ч.2 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
За таких обставин постанову суду слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити через їх безпідставність.
На підставі викладеного, керуючись п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ” від 18 лютого 2010 року №1681- VI, ст. 15, ст. 303, п.3 ч.1 ст. 307, ст.313, ч.2 ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради задовольнити .
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 лютого 2010 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до Головного управління праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов’язання виплатити грошову допомогу – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ В.С. Вавшко
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: