Справа № 22ц - 461/07                                                     Головуючий першої інстанції: Жосан В.М.

Категорія: 34                                                      Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

РІШЕННЯ 

Іменем   України

27 лютого 2007 року                        колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Славгородської Н.П.,

суддів:           Мурлигіної О.Я.,

Базовкіної Т.М.,

при секретарі судового засідання:                                                                      Бобуйок І.Ф.,

за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4, представника третьої особи Панайота К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою                               ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2007 року, ухвалене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,

встановила:

У жовтні 2004 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна.

Позивачка вказувала, що з 3 січня 1978 р. по 24 березня 1995 р. проживала з відповідачем однією сім'єю, а з 24 березня 1995 р. по 27 вересня 2004 р. перебувала у шлюбі.

Позивачка вказувала, що за час проживання вони з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль ВАЗ 2101, побудували гараж в автогаражному кооперативі "Жигулі" та придбали земельну ділянку з розташованим на ній садовим будинком у садово-виноградному товаристві "Дружба". Крім того, на ім'я відповідача були відкрити рахунки в банківських установах, де зберігаються заощаджені ними кошти, та на які ОСОБА_3 було також покладено кошти від продажу автомобілю і гаражу.

Позивачка неодноразово уточнювала свої вимоги та остаточно просила суд поділити спільне майно, виділивши їй у власність земельну ділянку з розташованим на ній садовим будинком вартістю 15000 грн., а відповідачу залишити грошові вклади на суму 34000 грн.

Судом до участі у справи в якості третьої особи притягнуто СВТ "Дружба".

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2007 р. позов задоволено.

Постановлено поділити майно, яке є спільною власністю подружжя, та визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок і земельну ділянку № 304 площею 508 кв. м, які знаходяться в СВТ "Дружба" вартістю 15000 грн., а за ОСОБА_3 визнано право власності на грошової кошти в сумі 34000 грн., які зберігаються в Миколаївській філії ТОВ "Українській промисловий банк".

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що, на його думку, суд помилково, всупереч вимогам матеріального права прийшов до висновку, що спірне майно є спільною власністю сторін, а тому просить рішення скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, його представника, позивачки, її представника та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

2 

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що з урахуванням положень СК України сторонами було придбано у спільну сумісну власність автомобіль ВАЗ 2101, гараж в автогаражному кооперативі "Жигулі", садовий будинок в садово-виноградному товаристві "Дружба" та за рахунок спільних коштів зроблені заощадження, які зберігаються в банківських установах на рахунках, відкритих на ім'я відповідача.

Між тим, до такого висновку суд прийшов внаслідок неправильного застосування матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, а тому рішення суду в силу п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове.

З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 1995 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1. (а.с. 4).

До реєстрації шлюбу у 1978 р. відповідачем було придбано автомобіль ВАЗ 2101, д/н НОМЕР_1 (а.с. 33) та побудовано гараж № 8 в кооперативі "Жигулі" (а.с. 35). Також 2 травня 1985 р. ОСОБА_3 придбав земельну ділянку № 304 в СВТ "Дружба", на якій у 1988 р. побудував садовий будинок (а.с. 36, 112). У 1997 р. вказана земельна ділянка була безкоштовно передано йому як члену СВТ "Дружба" у власність (а.с. 111).

Оскільки це майно придбано або створено до реєстрації шлюбу, а позивачкою не доведено, що його цінність було істотно збільшено внаслідок її трудових або грошових затрат, то не має підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін відповідно до положень ст. ст. 22, 24,25 КоБС України.

Відсутні й будь-які підстави для визнання вказаного майна спільною власністю сторін на підставі норм ЦК УРСР 1963 р.

Таким чином зазначене вище майно є особистою власністю ОСОБА_3 і він має право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому роздільним майном.

Виходячи з того, що, як пояснювали сторони в суді, грошові вклади в банківських установах на ім'я відповідача (а.с. 113 - 115) були утворені за рахунок коштів, отриманих ним від продажу належних йому автомобілю та гаражу, то колегія суддів не вбачає підстав для визнання банківських вкладів спільною сумісною власністю подружжя. Також позивачкою не доведено, що ці заощадження було збільшено за рахунок її власних коштів або коштів подружжя. З наданих довідок Миколаївської філії ВАТ "Причорномор'я" та Миколаївської філії ТОВ "Укрпромбанк" видно, що зростання грошових коштів на рахунках відповідача відбулося внаслідок накопичень від нарахованих банком відсотків.

Посилання ОСОБА_1 на проживання з відповідачем однією сім'ю до реєстрації шлюбу (з січня 1978 р. по березень 1995 р.) не має правового значення, оскільки КоБС України та ЦК УРСР, які діяли на час придбання спірного майна і норми яких регулюють спірні правовідносини, не встановлювали такої підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно.

Щодо положень СК України, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог, то за загальним правилом дії законів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми цього кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. За такого норми СК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного позов ОСОБА_1 є необгрунтованим і в його задоволенні необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2007 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 про поділ спільного майна відмовити.

3

Скасувати забезпечення позовів, встановлене ухвалами Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2004 року та від 14 липня 2006 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.