Головуючий в суді 1 інстанції Криницький Л.В.                    Справа № 22ц\617

Доповідач Жигановська О.С.                                                    Категорія 27,40

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21.03.2007 року     Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючої                    Жигановської О.С.

суддів                             Косигіної Л.М., Олексієнко М.М.

при секретарі                 Хоменко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства „Камелот" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою приватного підприємства „Камелот" на рішення Володарсько-Волинського районного суду від 12.01.2007 року

встановив:

25.09.2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом. Зазначила, що 11.07.2005 року була прийнята на роботу в ПП „Камелот" на посаду бухгалтера. Наказом директора підприємства НОМЕР_1 від 30.05.2006 року її звільнено з роботи за систематичні прогули без поважних причин, тобто на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Рахує дане звільнення незаконним, оскільки вважала, що згідно поданої нею заяви та за погодженням з дирекцією підприємства їй була надана чергова щорічна відпустка.

Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, проведено з порушенням вимог ст.ст.47, 149 КЗпП України, будь-яких прогулів вона не вчиняла, оскільки перебувала у відпустці, позивачка просила задовольнити позовні вимоги: поновити її на посаді бухгалтера приватного підприємства „Камелот"; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.05.2006 року по день поновлення на роботі, а також 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 12.01.2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Позивачку поновлено на роботі на посаді бухгалтера приватного підприємства „Камелот" та стягнуто з відповідача на її користь 1902 грн. 25 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати згадане рішення і постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Апелянт зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи, невірно дослідив та оцінив докази, порушив норми процесуального і матеріального права.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка згідно наказу НОМЕР_2 від 11.07.2005 року працювала на посаді бухгалтера приватного підприємства „Камелот" (а.с.5). Наказом директора даного підприємства НОМЕР_1 від 30.05.2006 року її звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за систематичні прогули без поважних причин (а.с.6).

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником у разі вчинення ним прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 03.05.2006 року перестала виходити на роботу, тобто вчинила прогул, в зв'язку з чим і відбулось її звільнення 30.05.2006 року.

2

Посилання позивачки на те, що вона була відсутня в цей період на роботі на  законних підставах - перебування в оплачуваній щорічній відпустці, спростовуються матеріалами справи. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження наявності наказу про надання їй відпустки з 03.05.2006 року та нарахування відпускних коштів, факту відсутності на роботі в період з 03.05.2006 року по 30.05.2006 року не оспорювала. Слід зазначити, що згідно наказу НОМЕР_2 від 02.12.2005 року саме на позивачку було покладено обов'язки завідуючої відділом кадрів, що передбачає ведення нею книги наказів.

Як роз»яснено в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, зокрема, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів чергової відпустки.

Проте, як випливає з матеріалів справи, на час звільнення ОСОБА_1 з роботи вона була вагітною (а.с.42,53,54). А згідно вимог ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Враховуючи наведене, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивачки проведено з порушенням норм трудового законодавства. Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на повно встановлених і досліджених обставинах справи, узгоджується з вимогами ст.40 п.4, ч.3 ст.184,232 КЗпП України.

Однак, вирішуючи похідні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд 1 інстанції припустився помилки. Безперечною є та обставина, що ОСОБА_1 допустила тривалий прогул і саме це стало причиною для її звільнення, яке визнано судом незаконним лише з формальних підстав - недотримання роботодавцем вимог ч.3 ст.184 КЗпП України. Таким чином, позивачка своєю поведінкою спровокувала ситуацію, що призвела до її звільнення і як наслідок - позбавила її можливості отримувати заробітну плату. За таких обставин, на думку апеляційного суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди на користь ОСОБА_1 В даному випадку поновлення позивачки на роботі, виплата їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу є достатнім поновленням її порушених прав та відшкодуванням будь-якої моральної шкоди.

Рішення в названій частині підлягає скасуванню в порядку п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди.

Керуючись   ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства „Камелот" задовольнити частково.

Скасувати рішення Володарсько-Волинського районного суду від 12.01.2007 року в частині вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до приватного підприємства „Камелот" про відшкодування моральної шкоди. В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.