Справа № 11-а-1484 Категорія - ч. 1 ст. 187 КК України
Головуючий в суді 1-ї інст. Сержанюк А.С. Доповідач Скавронік В.М.
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
м. Київ-601, вул. Солом'янська, 2-а
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Скавроніка В.М.,
суддів: Наставного В.В., Шальневої Т.П.,
прокурора Тертичного О.А.,
потерпілої ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_3,
розглянула 15 жовтня 2009 року кримінальну справу за апеляцією
засудженого ОСОБА_3 на вирок Святошинського районного суду міста
Києва від 19 грудня 2008 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого і проживаючого по АДРЕСА_1, не судимого,
визнано винним і засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк три роки.
Строк покарання йому обчислено з 29 вересня 2008 року, зараховано строк перебування його в слідчому ізоляторі - 25.09.2008 року.
25.09.2008 р. ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді взяття під варту.
З засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2 стягнуто 785 грн.
Як вказано у вироку, ОСОБА_3 02.05.2008 року, приблизно о 23 годині 20 хвилин, знаходячись на вул. Депутатській, 6 в м. Києві здійснив розбійний напад на гр. ОСОБА_2 і вирвавши з її рук сумочку, від чого вона, не втримавшись, впала на землю, вдарилась головою та пошкодила її, від чого втратила свідомість, тобто застосувавши насильство, небезпечне для життя і здоров'я, заволодів її майном (сумочкою, мобільними телефонами, грошима) на загальну суму 2 363 грн. 25 коп.
В апеляції засуджений просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 186 КК України і з урахуванням його щирого каяття у вчиненому та сприяння розкриттю злочину пом'якшити призначене йому покарання.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 березня 2009 року дії ОСОБА_3 перекваліфіковано на ч. 2 ст. 186 КК України, до нього застосовано ст. 69 цього Кодексу та пом'якшено покарання до двох років і шести місяців позбавлення волі.
В решті вирок суду залишено без зміни.
Частково задовольнивши касаційне подання прокурора, який брав участь в розгляді справи апеляційною інстанцією, колегія суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах своєю Ухвалою від 14 липня 2009 року скасувала вказану Ухвалу Апеляційного суду міста Києва і направила справу на новий апеляційний розгляд, вказавши на м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання і на необхідність проведення судового слідства та, в залежності від встановленого, постановления законного і обгрунтованого рішення.
Постановою попереднього розгляду від 29.07.2009 року Апеляційний суд міста Києва призначив у справі судове слідство.
Заслухавши доповідь судді та пояснення засудженого, який підтримав свою апеляцію, пояснення прокурора і потерпілої, які проти апеляції заперечували, провівши у справі судове слідство, допитавши засудженого та потерпілу щодо обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину, зокрема характеру, інтенсивності та спрямованості вчиненого ним насильства щодо потерпілої ОСОБА_2, провівши судові дебати і надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріалами справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не вбачає будь-яких підстав до задоволення апеляції та зміни вироку.
Вина ОСОБА_3 у вчинені інкримінованого йому злочину повністю доведена судом першої інстанції, підтверджується дослідженими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами в їх сукупності та ніким з учасників судового розгляду не оспорюється, у т. ч.1 засудженим, який частково визнав її.
Як показала апеляційному суду потерпіла ОСОБА_2, засуджений ОСОБА_3 02.05.2008 року, приблизно о 23 год. 20 хв., на вул. Депутатській 6 в м. Києві, за встановлених у справі і викладених у вироку обставин напав на неї, вхопив за ручки її сумку з особистими речами, яку вона тримала на плечі, з метою заволодіти ними. Вона намагалася чинити йому спротив, але після того як ручка сумки обірвалася, вона впала горілиць на землю і вдарившись головою в якийсь предмет, можливо в камінь, та розбивши її, втратила на певний час (на декілька хвилин чи, може, секунд) свідомість. Прийшовши до тями вона побачила ОСОБА_3, який стояв біля неї. Побачивши, що до неї повернулася свідомість, ОСОБА_3 побіг геть з викраденою в неї під час нападу сумкою і речами, які в ній знаходилися. Вона категорично стверджує, що втрачала свідомість, проте вважає, що це вийшло випадково і ОСОБА_3 не бажав такого результату.
Колегія суддів зазначає, що показання потерпілої ОСОБА_2 в цій частині, які є послідовними, такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі, повністю спростовують викладені в апеляції доводи засудженого ОСОБА_3 про те, що потерпіла від його дій не падала на землю, не розбивала голови та не втрачала свідомості, а тільки впала на коліна.
Вказані доводи засудженого суперечать також фактичним даним, що містяться в його ж показаннях як підозрюваного (а. с. 56), в яких ОСОБА_3 визнає, що «... він потягнув сумку на себе, а жінка (потерпіла ОСОБА_2Ф.) тримаючись за неї, чинила опір мені, однак після ривка втратила рівновагу та впала на землю, випустивши при цьому сумку...».
Зазначені показання ОСОБА_3 повністю узгоджуються з показаннями потерпілої і під час досудового слідства, в яких вона вказує на те, що «... від ривка, оскільки (вона) чинила опір, не втримала рівновагу та впала на спину і вдарилась головою о землю, втративши при цьому свідомість...» (а. с. 34-36, 40).
Таким чином, доводи засудженого про те, що його дії мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України як грабіж є необгрунтованими, такими, які спростовуються фактичними даними, що містяться як в показаннях потерпілої, які колегія суддів визнає достовірними та правдивими, так і в показаннях самого ОСОБА_3 про те, що саме після
того як ручка сумки обірвалася потерпіла ОСОБА_2, яка була повернута до нього лицем і кричала на нього, не втримавшись, впала на землю.
Зі змісту диспозиції частини першої статті 187 КК України випливає, що до фізичного насильства, яке є ознакою розбою в силу його небезпечності для життя і здоров'я особи, що зазнала нападу, крім заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості належить також віднести тілесні ушкодження, які були пов'язані з втратою потерпілою особою свідомості, оскільки хоча вказане насильство не спричинило істотної шкоди життю та здоров'ю потерпілої, але було небезпечним для її життя та здоров'я в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну погрозу для життя та здоров'я потерпілої.
Цим вказане насильство принципово відрізняється від насильства, що не є небезпечним для її життя і здоров'я і є ознакою грабежу.
В пункті 10 постанови від 25.12.1992 року, № 12 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» Пленум Верховного Суду України також звернув увагу судів на те, що небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство - це як заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а й інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння, до яких слід відносити «... насильство, що призвело до втрати свідомості...» та інші.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки з повною достовірністю встановив, що застосувавши до потерпілої насильство, яке є небезпечним для її життя і здоров'я, засуджений вчинив розбійний напад на неї з метою заволодіння чужим майном, що їй належить.
Колегія суддів не вбачає також будь-яких законних підстав до застосування відносно засудженого вимог статті 69 КК України та пом'якшення йому покарання, оскільки воно призначене у відповідності до статті 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, даних про його особу, а також обставин, що його пом'якшують, враховуючи які суд першої інстанції призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією частини першої статті 187 КК України.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав до зміни вироку та задоволення апеляції засудженого.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2008 року відносно нього - без зміни.