Справа № 22ц-3790 від 2009 року

Головуючий в 1 інстанції Румянцев О.П.

Категорія 5

Доповідач Бараннік О.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2009 рік липень 27 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Бараннік О.П.,

суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М. М.,

при секретарі - Лещинській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган Опіки і піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про позбавлення права користування квартирою, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення права користування квартирою, посилаючись на те, що з відповідачкою по справі він перебував в зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2004 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3.

В послідуючому, за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2007 року шлюб між позивачем та відповідачкою був розірваний.

Під час спільного проживання сторін у шлюбі відповідачка спочатку разом з дитиною проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, яка позивачеві належить на праві приватної власності.

Однак, після того, як відповідачка протягом 2005 - 2006 років без вагомих на те причин більше чотирьох разів залишала сім’ю і разом з сином переходила жити до своєї матері, 24 лютого 2007 року за рішенням суду вона в черговий раз вселилась до квартири позивача, але без сина та речей, так і не маючи реального наміру в ній проживати, про що свідчить той факт, що починаючи з слідуючого дня після заселення, тобто з 25 лютого 2007 року і по теперішній час вона разом з сином в зазначеній квартирі не проживає.

Таким чином, оскільки відповідачка разом з сином більш ніж два роки в спірній квартири не проживає та плату за комунальні послуги в добровільному порядку не вносить, позивач вимушений був звернутись з даним позовом до суду.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2009 року ОСОБА_4 визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. У визнанні втратившим право користування житловим приміщенням вказаної квартири ОСОБА_5 вказаним рішенням суду відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що прийняте рішення суду суперечить вимогам ст. 405 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», просив вказане рішення суду змінити шляхом доповнення його пунктом про позбавлення ОСОБА_5 права користування спірною квартирою.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відносно визнання його сина ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням спірної квартири, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 в частині визнання його сина ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з положень частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений в порушення норм матеріального права та без врахування дійсних обставин по справі, з матеріалів якої вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 за місцем своєї реєстрації у спірній квартирі з лютого 2007 року не проживає і бажання проживати в ній не має, у зв’язку з чим за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2009 року вона і була визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. І, оскільки з вказаними висновками суду відповідачка погодилась, воно в цій частині набрало законної сили зі всіма витікаючими з цього наслідками.

В той же час, відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 в частині визнання і його сина ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, суд першої інстанції послався на положення ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», не приймаючи до уваги при цьому тієї обставини, що фактичне місце проживання дитини в даному випадку є не місце її реєстрації, а місце проживання її матері.

З урахуванням викладеного, рішення суду в оскаржуваній частині не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частини про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, яким з лютого 2007 року не користується разом зі своєю матір’ю ОСОБА_2 без поважних на те причин.

На цій підставі і апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 209, 304, 307, п.п. 3-4 ст. 309, 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2009 року в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_1 у визнанні ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 - скасувати.

Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

В інший частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2009 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.