справа № 22ц-191/2010р. Головуючий у 1-ій інстанції
категорія № 52 суддя Слюсар Л.П.
Доповідач суддя Рудь В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21січня2010р.колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Рудь В.В.
суддів: Перцової В.А. Повєткіна В.В.
при секретарі: Білоконь Н.В.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в М.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Дніпрометиз» , третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську про виплату суми відшкодування збитків з моменту встановлення МСЕК відсотку втрати працездатності по трудовому каліцтву відшкодування збитків , завданих каліцтвом у розмірі середньомісячної заробітної плати 431445грн. , зобов'язання прийняти на місце роботи та посаду , яку мав до звільнення , відшкодування моральної шкоди в сумі 431445грн., зобов'язання передати середньомісячну плату в сумі 3125грн.до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську для навчання та перекваліфікації» зобов'язання надати фонду відповідні документи, -
Встановила :
У березні 2006р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до ВАТ «Дніпрометиз», третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську, про поновлення на роботі, визнання необґрунтованим наказу про звільнення, визнання формулювання причин звільнення незаконними, відшкодування збитків, завданих каліцтвом, відшкодування моральної шкоди, який уточнював в ході розгляду справи (а.с. 60, 73, 75, 85-89, 193-197т. 1) .Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 22.08.1991р. працював волочильником ВАТ «Дніпрометиз» .9.12.1997р. при виконанні трудових обов'язків отримав виробничу травму хребта. Факт травми встановлено рішенням Індустріального районного суду т. Дніпропетровська від 24.10.2005р.
23.02.1998р. ЛКК видана довідка №163 з рекомендацією легкої праці.
26.03.1998р. звільнений з роботи за п.2ст.40 КЗпП України за станом здоров’я, оскільки від запропонованої роботи пакувальника та слюсаря відмовився.
Просив визнати необґрунтованим наказ №56 від 26.03.1998р. по ВАТ «Дніпрометиз» про звільнення по п.2ст.40 КЗпП України та таким, що суперечить п.5ст.40 КЗпП України;визнати незаконним формулювання причин звільнення по п.2ст. 40 КЗпП України та анулювати такий запис у трудовій книжці, поновити строк на звернення до суду в зазначеній частині.
Стягнути з ВАТ «Дніпрометиз» на відшкодування збитків , завданих каліцтвом у сумі середнього заробітку 317963, 70грн., на відшкодування моральної шкоди 317963, 70грн.; встановити право на страхові виплати в розмірі середньомісячного заробітку в сумі 2625грн.та соціальних послуг з часу передачі ВАТ «Дніпрометиз» в установленому порядку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську відповідних документів; вимоги про обов'язок ВАТ «Дніпрометиз» виплатити суми про відшкодування збитків з моменту встановлення мсек відсотку втрати працездатності по трудовому каліцтву просив виділити в окреме провадження.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2008р. а задоволенні заявлених вимог відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2008р. рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову про поновлення на роботі, визнання необґрунтованим наказу про звільнення, визнання формулювання причин звільнення незаконними, відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення залишено без змін. В іншій частині рішення скасовано, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції(а.с.264-266 т.1).
При новому розгляді справи ОСОБА_2 неодноразово уточнював та доповнював позовні вимоги(а.с.37-40, 48-49, 63-68) 'і посилаючись на те , що відповідач порушив його право на працю та соціальний захист, що за ним , як працівником, який втратив працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності , просив зобов'язати ВАТ «Дніпрометиз» прийняти його на місце роботи та посаду яку мав до звільнення, стягнути на відшкодування збитку , завданого втратою працездатності в зв'язку з нещасним випадком на виробництві у розмірі середньої заробітної плати 431445 грн.;на відшкодування моральної шкоди стягнути 431445грн.;зобов' язати відповідача відповідно до медичних рекомендацій забезпечити його перепідготовку та працевлаштування, установити пільгові умови та режим роботи.
Зобов' язати відповідача у разі неможливості працевлаштування на підприємстві передати середньорічну заробітну плату в сумі 3125грн. до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Дніпропетровську;зобов'язати відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти в розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для осіб, які втратили працездатність;в рішенні зазначити причину звільнення в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю(пункт)закону та чи дотримався відповідач при його звільненні вимог 4.2, 5ст.40КЗпП України;зобов'язати надати третій особі документи (середньомісячний заробіток, що передував першому та повторному ушкодженню здоров’я ), що підтверджують його право на страхові виплати та соціальні послуги з правом вибору середньомісячного заробітку;вимоги про обов'язок відповідача виплатити суми відшкодування збитку відповідно до законодавства з моменту встановлення МСЕК відсотка втрати працездатності по трудовому каліцтву просив виділити в окреме провадження.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2009р. в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати , передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилюючись на неповне з*ясування обставин , що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову , суд виходив з того, що останній не грунтується на законі. Разом з тим, що стосується вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з травмою , що мала місце 9.12.1997р., та стягнення такої шкоди з ВАТ «Дніпрометиз», то колегія суддів вважає, що в зазначеній частині рішення суду підлягає скасування з огляду на таке.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 працював на ВАТ «Дніпрометиз» з 22.08.1991р. волочильником 4-го розряду.9.12.1997р.при виконанні трудових обов'язків отримав виробничу травму хребта. Факт травми встановлено рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.10.2005р.(а.с.5т.1).Висновком МСЕК від 10.11.2006р.встановлено первинно 20% втрати працездатності по вказаній травмі (а.с.50 т.1).
Оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з часу встановлення втрати працездатності, то його вимоги про відшкодування такої шкоди є обгрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 9, 23, 1167 ЦК України.
Що стосується розміру грошового відшкодування моральної шкоди , то з урахуванням конкретних обставин, розміру втрати працездатності та наслідків травми, то колегія суддів вважає можливим стягнути з ВАТ «Дніпрометиз» на користь ОСОБА_2. на відшкодування моральної шкоди 2000грн., в іншій частині вказаних вимог відмовити .
Посилання відповідача на те, що питання щодо відшкодування моральної шкоди вирішено судом при ухваленні рішення від 24.10.2005р., не можуть бути взяті до уваги , оскільки із справи №2-7б/2005р., дослідженої в судовому засіданні апеляційної інстанції, видно, що "рішення суду з таких вимог не ухвалювалось. Крім того , право на відшкодування моральної шкоди виникло у ОСОБА_2 10.11.2006р., тобто після ухвалення вказаного рішення.
З урахуванням наведеного, рішення суду в зазначеній частині на підставі п.1, 4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
Що стосується вимог ОСОБА_2 про прийняття на посаду, яку мав до звільнення, оскільки на його думку за ним , як працівником, який втратив працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності, -про стягнення на відшкодування збитку , завданого втратою працездатності в зв'язку з нещасним випадком на виробництві у розмірі середньої заробітної плати 431445 грн.;про зобов' язання відповідача відповідно до медичних рекомендацій забезпечити його перепідготовку та працевлаштування, установити пільгові умови та режим роботи; у разі неможливості працевлаштування на підприємстві, зобов'язати ВАТ «Дніпрометиз» передати середньорічну заробітну плату в сумі 3125грн. до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Дніпропетровську;зобов'язати відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти в розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для осіб, які втратили працездатність;в рішенні вказати причину звільнення в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону та вказати чи дотримався відповідач при його звільненні вимог ч.2, 5ст.40КЗпП України;зобов'язати надати третій особі документи (середньомісячний заробіток, що передував першому та повторному ушкодженню здоров’я ), що підтаерджу-готь його право на страхові виплати та соціальні послуги з правом вибору середньомісячного заробітку, щодо виділення в окреме провадження вимог про обов'язок відповідача з моменту встановлення МСЕК відсотка втрати працездатності по трудовому каліцтву виплатити суми відшкодування збитку відповідно до законодавства , то суд, перевіривши доводи та заперечення сторін в зазначеній частині вимог, прийшов до правильного висновку про відмову в їх задоволенні.
Так, по справі встановлено, що ОСОБА_2 звільнений з роботи 26.03.1998р. по п.2ст.40 КЗпП України за станом здоров’я, від запропонованої роботи пакувальника та слюсаря відмовився(а.с. 17 т.1).Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.05.2008р. звільнення ОСОБА_2 з зазначених підстав визнано таким, що відповідає вимогам закону. Вказане рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову про поновлення на роботі, визнання необґрунтованим наказу про звільнення, визнання формулювання причин звільнення незаконними, відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.12.2008р.(а.с.264-266 т.1).
Таким чином, обставини щодо звільнення ОСОБА_2, формулювання причин звільнення та їх відповідність вимогам п.2, 5ст.40 КЗпП України встановлені вказаними судовими рішеннями, які відповідно до вимог ст.61 ЦПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа , щодо якої встановлено ці обставини.
Як видно із справи, у зв'язку з встановленням у ОСОБА_2 20% втрати працездатності з 26.10.2006р. по травмі від 9.12.1997р. згідно висновку МСЕК від 10.11.2006р.(а.с.50 т.1), відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську йому призначено та виплачено відповідні страхові виплати, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».Тобто, відшкодування шкоди ОСОБА_2 у зв'язку з травмою
від 9.12.1997р.проводиться відповідно до вимог діючого законодавства , що регулює встановлені правовідносини.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суд неповно з*ясував обставини справи в зазначеній частині, допустив порушення норм процесуального права безпідставні , оскільки суд повно та всебічно з*ясував обставини справи , права та обов'язки сторін і з урахуванням встановленого прийшов до правильного висновку, що вказані вимоги не ґрунтуються на законі. В судовому рішенні наведені мотиви та підстави відмови в їх задоволенні, а також норми матеріального права , які регулюють встановлені правовідносини. Підстав для скасування рішення в зазначеній частині не встановлено.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 316 ЦПК України колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м .Дніпропетровська від 16 вересня 2009р.в частині відмови ОСОБА_2 до ВАТ «Дніпрометиз» про стягнення моральної шкоди скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ВАТ «Дніпрометиз» про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ВАТ «Дніпрометиз» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн. В іншій частині зазначених вимог відмовити.
Стягнути з ВАТ «Дніпрометиз» на користь держави судовий збір у розмірі 8, 50грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи-15грн.
Рішення суду в іншій частині залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.