АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у першій інстанції: Грубіян Л.І. Справа № 22ц-8322/10
Доповідач Ступаков О.А. Категорія ЦП: 52
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2010 року м.Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ступакова О. А.
суддів: Варикаші О.Д, Журавльова О.Г.
при секретарі: Мандрик А.В.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Ізмаїльських електричних мереж відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго», третя особа Ізмаїльська організація НОПЕУ Ізмаїльські електричні мережі про визнання незаконним розпорядження про розірвання трудового договору та протоколу профкому і стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2009 року,
встановила:
У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Ізмаїльських електричних мереж відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго», третя особа Ізмаїльська організація НОПЕУ Ізмаїльські електричні мережі про визнання незаконним розпорядження про розірвання трудового договору та протоколу профкому і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, у грудні 2008 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що з 08.07.1988 року працював на Ренійському підприємстві електричних мереж електромонтером з обслуговування підстанції «Нагорное». Потім був переведений на цій же посаді на станцію «Буджак» 4-ої групи в Ізмаїльських електричних мережах ВАТ «Одесаобленерго» де працював до 16.10.2007 року. 16.10.2007 pоку згідно наказу № 841-к від 15.10.2007 року його було звільнено з займаної посади за ст. 40 п.1 КЗпП України «за скороченням чисельності персоналу».
Позивач вважає, що його звільнення є незаконним оскільки до видання наказу № 1143-к від 16.07.2007 року відповідач надав список конкретних осіб, які підлягають скороченню, в тому числі і його прізвище. 31.08.2007 року відповідач направив подання Голові профспілки Ізмаїльських електричних мереж з проханням «дати згоду на звільнення позивача» ст. 40 п.1 КЗпП України, в наданому списку було лише його прізвище із числа електромонтерів по обслуговуванню ПС «Буджак» 4-ої групи, таким чином Голові профкому ОСОБА_4 була надана лише одна його кандидатура, про що також підтвердив ОСОБА_4, який підтримував клопотання Ізмаїльських РЕМ. В ході розгляду кандидатури адміністрація не керувалася ст. 42 КЗпП України, а саме не враховувався рівень кваліфікації позивача, сімейне положення, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, безперервний стаж роботи на підприємстві, наявність заохочень та інші.
06.09.2007 року на засіданні профкому за звільнення позивача проголосував лише один член профкому, інші проголосували проти. На засіданні профкому не розглядалися вимоги ст. 42 КЗпП України, а саме не враховувався рівень кваліфікації позивача, сімейне положення, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, безперервний стаж роботи на підприємстві, наявність заохочень та інше. З протоколом засідання профкому позивача не ознайомили.
З 17.09.2007 року по 14.10.2007 року позивач знаходився у відпустці.
15.10.2007 року на засіданні профкому було прийняте рішення про надання згоди на звільнення позивача за п.1 ст. 40 КЗпП України, засідання профкому відбулося буз участі позивача, якого не повідомили про те, що буде розглядатися питання про надання згоди на його звільнення. На засіданні профкому не вирішувалося питання про надання позивачу переваг при звільненні перед іншими працівниками. В цей же день 15.10.2007 року був виданий незаконний наказ про звільнення позивача з займаної посади. В наказі про звільнення не зазначена посада та прізвище особи яка поставила підпис в графі керівник.
В кінці травня 2008 року позивач дізнайся, що в березні місяці на роботу в ІРЕМ було прийнято в якості електромеханіка сторонню людину, яка не має ані стажу роботи, ані досвіду, з чим він не може погодитися і претендує на поновлення його на колишній посаді, оскільки вважає, що адміністрація мала можливість на це місце перевести із працюючих працівників на станції «Буджак» електромонтерів які мали стаж, досвід та освіту.
На підставі наведеного позивач просив задовольнити його позовні вимоги, скасувати наказ № 1143-к від 16.07.2007 року про звільнення позивача з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України, поновити його на посаду електромонтера з обслуговування підстанції 4-ої групи ПС «Буджак» в Ізмаїльських електричних мережах ВАТ «Одесаобленерго», стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 18788 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що 16.10.2007 року адміністрація ІРЕМ направила листа на ім'я ОСОБА_3 з проханням прибути на підприємство для отримання трудової книжки. У відповідності до запису у книзі обліку, руху трудових книжок і вкладишів до них, ОСОБА_3 отримав трудову книжку 18.10.2007 року до цього був у відпустці та отримав належні виплати, а до суду з позовом звернувся лише 02.06.2008 р., тобто з пропущеним строком, нічим не мотивуючи причину пропуску. Підприємством всі вимоги при звільнені працівника ОСОБА_3 дотримано, а саме: 13.07.2007року ВАТ «Одесаобленерго» видано наказ № 205 - т «Про скорочення персоналу», 16.07.2007 року ВАТ « Одесаобленерго» видано наказ № 1143-к «Про скорочення посад», згідно якого Ізмаїльським районним електричним мережам наказувалося скоротити ряд посад по підприємству, в число котрих і входила посада електромонтера по обслуговуванню підстанцій 4 групи кваліфікації (ПС «Буджак» 110/35/10 кВ), ОСОБА_3 було ознайомлено з наказом під розпис, у встановленому порядку надано відпустку в період з 17.09.2007 року по 14.10.2007 року, яку він відбув. Так як на підприємстві в відділі, де працював ОСОБА_3, відпала необхідність, то адміністрація прийшла до висновку про доцільність скорочення даної посади.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв’язку з порушенням судом норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що згідно наказу № 205-Т від 13.07.2007 року по ВАТ «Одесаобленерго» проведено скорочення штату робітників. 16.07.2007 року по ВАТ «Одесаобленерго» виданий наказ № 1143- к «Про скорочення посад», у відповідності до якого, адміністрації ІЕМ наказувалося скоротити з 18.09.2007 року ряд посад по підприємству, в число яких входила посада електромонтера по обслуговуванню підстанції 4 групи кваліфікації ( ПС «Буджак») 110/35/10 кВ), на якій працював ОСОБА_3
18.07.2007 року ОСОБА_3 ознайомлений з наказом № 1143-к.
Згідно заяви ОСОБА_3 від 29.08.2007 року йому було надано відпустку в період з 17.09.2007 року по 14.10.2007 року.
31.08.2007 року за вих. № 06/2-300 у відповідності до ст. 43 КЗпП України, адміністрація Ізмаїльських електричних мереж звернулась з поданням до профспілкового комітету ІЕМ , щодо надання згоди на звільнення по позивача за ч. 1 ст. 40 КЗпП України працівників підприємств, посади котрих підлягають скороченню.
06.09.2007 року відбулось засідання профспілкового комітету, щодо надання згоди адміністрації підприємства на скорочення електромонтера по обслуговуванню підстанції 4 групи кваліфікації ( ПС «Буджак») 110/35/10 кВ) ОСОБА_3 за п.1 ст. 40 КЗпП України і 15.10. 2007 року було прийняте остаточне рішення про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади.
Про своє звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням чисельності персоналу позивач був ознайомлений згідно наказу №841-К, виданого 15.10.2007 року адміністрацією ІЕМ, з проведенням виплати вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, отриманням трудової книжки 18.10.2007 року. Таким чином відповідач при звільненні позивача не порушив вимоги КЗпП України.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Оскільки позивач про своє звільнення був повідомлений у встановленому порядку, отримав трудову книжку, обставини які послужили причиною звернення до суду з пропуском строку в позові не викладені, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду.
Колегія погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими оскільки позивачем як в первісних так і в уточнених позовних вимогах не ставилося питання про поновлення строку позовної давності для звернення до суду, хоча не це звертав увагу відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України – під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки позивачем в суді першої інстанції не заявлялися вимоги про поновлення строку позовної давності для звернення до суду, колегія при розгляді справи в апеляційній інстанції не може вирішувати питання про поновлення позивачу строку позовної давності для звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач видаючи наказ від 16.07.2007 року № 1143- к «Про скорочення посад» мав мету звільнити саме позивача, а судом не була перевірено чи мало місце скорочення численності персоналу підприємства, оскільки через п’ять місяців після звільнення позивача на роботу була прийнята стороння особа, відсутність в наказі про звільнення зазначення посади та прізвища особи яка поставила підпис в графі керівник, що є підставою для задоволення позовних вимог, колегія вважає помилковими, оскільки позивачем не доведено, що його звільнення відбулося не в зв’язку з скорочення численності штату працівників, позивачем в суді першої інстанції не заявлялися вимоги про правомірність видання наказу про звільнення позивача не з підстав скорочення численності штату працівників, також позивачем не доведено, наказ про його звільнення був підписаний неповноважною особою.
Таким чином колегія суду дійшла до висновку, що суд першої інстанції повно всебічно прийшов до висновку про відмову у позові, дав належну оцінку доказам, які є у справі.
Враховуючи все вищевикладене колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При постановленні ухвали колегія стягує з ОСОБА_3 в доход держави 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ від сплати яких позивач був звільнений при поданні апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2009 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Головуючий О. А. Ступаков
Судді О. Д. Варикаша
О. Г. Журавльов