У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді
Суддів Сокола В.С.,
Балахонова Б.Л., Новікова Р.В.,
при секретарі Троян К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АРК (далі – Управління) про виплату соціальної допомоги як дитині війни, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АРК на постанову Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 21 січня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
11 листопада 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду із вище зазначеним позовом, просила поновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати відповідача, визнавши його дії протиправними, нарахувати та стягнути на її користь недоплачені їй, як дитині війни, суми у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з роміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.01.2006 року по 31.08.2009 року у розмірі 4353 грн.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 21 січня 2010 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АРК щодо нездійснення перерахунку з листопада 2008 року неправомірними та зобов’язано його здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання з листопада 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, вказує на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та неврахування того, що внесені Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зміни визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 22.5.2008 року. Також Управління просить звернути увагу на те, що Постанова КМ України № 530 від 28.5.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не визнані неконституційними. Також вказує на виконання апелянтом зобов’язань в межах наданих державним бюджетом України коштів.
ОСОБА_5 рішення суду не оскаржила.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені у встановлений законом (ст. 99 КАС України) строк звернення до суду.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст. 46).
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни" , в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Інші доводи апеляційної скарги про те, що Постанова КМ України № 530 від 28.5.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та ч. 2 ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не визнані неконституційними, не можуть являтись підставою для скасування рішення суду, оскільки сторони спорять саме про реалізацію положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як гарантію соціального захисту позивача. Щодо застосування судом даних положень (ч. 2 ст. 54 Закону України від 26.12.2008 року «Про державний бюджет України на 2009 рік», Постанови КМ України № 530 від 28.5.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»), то колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 54 Закону України від 26.12.2008 року «Про державний бюджет України на 2009 рік» не містить вказівки про який-небудь розмір спірної державної соціальної гарантії на 2009 рік, а п. 8 Постанови КМ України № 530 від 28.5.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» протирічить закону.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що внесені Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зміни визнані Конституційним судом України неконституційними лише 22.5.2008 року, не стосуються суті спору, оскільки суд вирішив питання про права і обов’язки сторін за період з листопада 2008 року.
При вирішенні апеляційної скарги колегія суддів не може не враховувати і наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Згідно статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до вимог абзацу 3 ст. 2 Закону України від 15.7.1999 року «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
До 01.01.2004 року, тобто до набрання чинності Закону України від 09.7.2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком визначався на рівні мінімального споживчого бюджету (ч. 3 ст. 19 Закону України від 05.11.991 року «Про пенсійне забезпечення»). Відповідно до абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія – державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Вимоги ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».
З огляду на вище зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обгрунтовано судом не взято до уваги, оскільки питання фінансування цих видаків не виступає предметом даного спору, проблеми надання бюджетних коштів для виконання задач Управлінням у справі даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Безпідставними є також і посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування Управління.
Таким чином, апелянт в порядку статті 60 ЦПК України не надав суду належних доказів на спростування оскаржуваного висновку суду про з обов’язання Управління здійснити перерахунок недоплаченої щомісячної соціальної грошової допомоги, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, т ому оскаржуване рішення суду колегія суддів в порядку статті 308 ЦПК України залишає без змін.
Керуючись статтями 303, 304, 308 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АРК відхилити.
Постанову Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 21 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: