АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

03    червня  2010 року                                                                                                      м. Одеса      

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  апеляційного  суду Одеської  області   в складі:

головуючого -        судді                      Панасенкова В.О.

суддів:                                                    Парапана В.Ф.

 Громіка Р.Д.,

при секретарі:                                        Котової Д.Г.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, представника відповідача, Акціонерного  страхового товариства "Вексель" в особі ліквідатора Акціонерного  страхового товариства "Вексель" ОСОБА_3, - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного  страхового товариства "Вексель" на рішення  Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного  страхового товариства "Вексель" про визнання випадку страховим, стягнення страхового відшкодування та пені, трьох процентів річних і встановленого індексу інфляції  за неналежне виконання грошового зобов’язання,

в с т а н о в и л а:

27 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 08 листопада 2007 року вона уклала договір добровільного страхування № 202-8746/07 ЦЦСП з АСТ "Вексель" на строк один рік, відповідно до якого був застрахований належній їй автомобіль MAZDA-3, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, у тому числі від ризику пошкодження внаслідок пожежі, вибуху незалежно від місця їх виникнення як у застрахованому транспортному засобу, так і поза ним, в т.ч. в наслідок самозаймання, короткого замикання електропроводки, за винятком вибухів, що відбуваються під час робочого процесу в двигунах внутрішнього згорання, або внаслідок протиправних дій третіх осіб. 20 серпня 2008 року о 2 год. 55 хв. відбулося займання пожежею належного їй автомобіля за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 43. Вона негайно визвала пожежну, повідомила  про подію відповідача за телефоном вказаним у договорі, а також державні органи, які уповноважені розслідувати дану подію. Протягом п’ять днів  пред’явила пошкоджений автомобіль відповідачу і надала необхідні документи для страхового відшкодування при зверненні з заявою: акт  про пожежу від 20 серпня 2008 року, отриманий 16 вересня 2008 року, рахунок фактуру для підтвердження розміру шкоди від 24 вересня 2008 року,

довідку Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 24 вересня 2008 року, постанову про порушення кримінальної справи від 17 вересня 2008 року, отриману 29 вересня 2008 року, а згодом постанову про припинення досудового слідства у справі від 07 листопада 2008 року. Однак, незважаючи на неодноразові звернення з заявами про виплату страхового відшкодування, відповідач не визнав  вказаний випадок страховим або не відмовив їй у цьому у передбачений Договором строк після надання постанови про порушення кримінальної справи.

При повній фактичній або конструктивній загибелі застрахованого транспортного засобу, а також у випадку, коли вартість відновлювального ремонту перевищує 80 % його дійсної вартості, виплата страхового відшкодування здійснюється на умовах повної загибелі автомобіля. Сума відновлювального ремонту становить 415 122, 38 грн., вартість автомобіля – 133 800 грн., а страхового відшкодування – 120 000 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", позивачка ОСОБА_2 просила суд визнати  випадок страховим на 30 вересня 2008 року, стягнути страхове відшкодування в розмірі 120 000 грн., пеню за невиконання грошового зобов’язання за кожний день прострочення з 30 жовтня 2008 року та витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

При розгляді справи позивачка ОСОБА_2 неодноразово  уточнювала вимоги і остаточно 22 лютого 2010 року просила суд визнати випадок страховим на 01 листопада 2008 року, стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в сумі 100 420 грн., за невиконання грошового  зобов’язання - пеню за кожний день прострочення з 01 листопада 2008 року у сумі 12 042 грн., три проценти річних у сумі 4 279, 58 грн. та встановлений індекс інфляції у сумі 16 196, 77 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.    (а.с. 136).

Представник відповідача, АСТ "Вексель"  позов  фактично визнав частково і в своїх поясненнях зазначав, що у відповідності до підп. 7.3.5. п. 7.3 розділу 7 Договору страховик має право відстрочити прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхової виплати, письмово повідомивши про це страхувальника. У відповідності до ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик має право також  самостійно робити запити  про отримання відомостей, пов’язаних із страховим випадком. АСТ "Вексель" здійснювалися відповідні запити до компетентних органів, останній 26 лютого 2009 року, але відповіді не були отримані. Тому страхове товариство не могло прийняти рішення про відсутність або наявність в події страхового випадку. 30 квітня 2009 року був складений акт про визнання випадку страховим і прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 56 102, 17 грн. (133 800 грн. – 60 185, 94 грн. (вартість працездатних складових запчастин автомобіля) – 4 131, 89 грн. (попередні витрати за договором) - 13 380 грн.  (франшиза)). 07 травня 2009 року позивачці було виплачено   20 000 грн. страхового відшкодування (а.с. 77-78).

Представник відповідача вважає, що остаточно розмір страхового відшкодування становить 36 102, 17 грн. (56 102, 17 грн. – 20 000 грн.), а пеня розраховується з 07 травня 2009 року і становить 696 грн. (36 102, 17 грн. х 12 % х 2: 365 х 293) – а.с. 146-147.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд визнав випадок страховим та стягнув з відповідача, АСТ "Вексель", на користь позивачки 100 420 грн. в рахунок страхового відшкодування, 10 042 грн. в рахунок відшкодування пені, 4 277, 58 грн. в рахунок відшкодування трьох процентів річних, 16 196, 77 грн. в рахунок відшкодування суми інфляції, 3 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та 30 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а також в дохід держави  судові витрати в сумі 1 339, 66 грн.

В апеляційній скарзі  відповідач, АСТ "Вексель", просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволенні позову в частині виплати на користь позивачки страхового відшкодування в сумі 36 102, 17 грн. та пені в сумі 696 грн., мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції в іншій частині є необґрунтованим і незаконним.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, АСТ "Вексель",  перевіривши матеріали справи, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_2, представника відповідача, АСТ "Вексель" в особі ліквідатора АСТ "Вексель" ОСОБА_3, - ОСОБА_4, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Суд першої інстанції встановив, що 08 листопада 2007 року позивачка ОСОБА_2  уклала договір добровільного страхування № 202-8746/07 ЦЦСП з відповідачем, АСТ "Вексель", на строк один рік, відповідно до якого застрахувала належній їй автомобіль MAZDA-3, реєстраційний номерний знак  НОМЕР_1, 2007 року випуску (а.с. 6).

 20 серпня 2008 року о 2 год. 55 хв. відбулось займання пожежею належного їй автомобіля за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 43 (а.с. 13).

У відповідності до п. 4.2. Договору автомобіль позивачки ОСОБА_2 був застрахований  від ризику пошкодження внаслідок пожежі, вибуху незалежно від місця їх виникнення як у застрахованому транспортному засобу, так і поза ним, в т.ч. в наслідок самозаймання, короткого замикання електропроводки, за винятком вибухів, що відбуваються під час робочого процесу в двигунах внутрішнього згорання, або внаслідок протиправних дій третіх осіб (а.с. 6).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про страхування" страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк передбачений умовами страхування.

У відповідності до п. п. 8.1., 8.1.2., 8.1.3. розділу 8 Договору позивачка ОСОБА_2 негайно визвала пожежну, повідомила  про подію страховика за телефоном вказаним у договорі, державні органи, які уповноважені розслідувати дану подію, а також письмово повідомила страховика.

У відповідності до п. п. 8.1.4., 8.1.5. розділу 8 Договору вона протягом п’ять днів  пред’явила пошкоджений автомобіль відповідачу і надала необхідні документи для страхового відшкодування при зверненні з заявою про виплату страхового відшкодування:

акт  про пожежу від 20 серпня 2008 року (а.с. 13),

рахунок фактуру для підтвердження розміру шкоди від 24 вересня 2008 року,

довідки Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 23 вересня 2008 року

та Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в

м. Києві від 25 вересня 2008 року (а.с. 19, 20),  

постанову про порушення кримінальної справи від 17 вересня 2008 року, (а.с. 21),

а згодом

довідку Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 18 грудня 2008 року про припинення досудового слідства по кримінальній справі постановою від 07 листопада 2008 року (а.с. 31).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату   або виплату  страхового  відшкодування  у  передбачений  договором строк.  

У відповідності до п. п. 10.1., 10.1.1. розділу 10 рішення про здійснення страхової виплати або про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком не пізніше 30 календарних днів – у випадку викрадення ТЗ, та не пізніше 10 календарних днів – у випадку пошкодження ТЗ, з моменту отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у п. 8.1.5. Договору, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків.

Акт про визнання випадку страховим був складений відповідачем й прийнято рішення про виплату страхового відшкодування 30 квітня 2009 року (а.с. 119).

07 травня 2009 року позивачці виплачено частку страхового відшкодування в сумі 20 000 грн. (а.с. 144).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на 01 листопада 2008 року відповідач отримав усі необхідні документи для вирішення питання про  здійснення страхової виплати або про відмову у здійсненні страхової виплати і мав можливість прийняти рішення про виплату страхового відшкодування 01 листопада 2008 року, а не 30 квітня 2009 року

При повній фактичній або конструктивній загибелі застрахованого транспортного засобу, а також у випадку, коли вартість відновлювального ремонту перевищує 80 % його дійсної вартості, виплата страхового відшкодування здійснюється на умовах повної загибелі автомобіля.

 Рахунком фактурою від 24 вересня 2008 року встановлено, що сума відновлювального ремонту становить 415 122, 38 грн., а розмір збитків – 133 800 грн. (а.с. 14-18).

Згідно до підп. 10.4.3. п. 10.4. розділу 10 Договору розмір страхового відшкодування розраховується в розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи, вартості працездатних складових запчастин автомобіля і попередніх витрат за договором, за умови, що такі залишки транспортного засобу залишаються у страхувальника.

Позивачка ОСОБА_2 відмовилася від залишення у себе залишків транспортного засобу.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив, що розмір страхового відшкодування становить  120 420 грн.    (133 800 грн. –– 13 380 грн.  (франшиза), а остаточно - 100 420 грн. (120 420 грн. – 20 000 грн.).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування"  страховик  несе  майнову  відповідальність  за несвоєчасне здійснення страхової  виплати  (страхового  відшкодування)  шляхом сплати   страхувальнику  неустойки  (штрафу,  пені),  розмір  якої визначається умовами договору страхування.

Відповідно до п. 13.1 Договору виконання зобов’язання відповідачем забезпечується пенею в розмірі подвійної ставки НБ України від суми невиконаного стороною зобов’язання за кожний день прострочення, але не більше 10 % від суми боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування несвоєчасно і тому несе майнову відповідальність шляхом сплати   страхувальнику  пені в розмірі подвійної ставки НБ України від суми невиконаного стороною зобов’язання за кожний день прострочення, але не більше 10 % від суми боргу,  за період з 01 листопада 2008 року до 26 лютого 2010 року в розмірі 10 042 грн.  

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правильно виходив, що з відповідача за вказаний період також підлягає стягненню сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  в  розмірі 16 196, 77 грн.  та трьох процентів річних в розмірі 4 277, 58 грн.

Таким чином, сума страхового відшкодування з урахуванням пені, встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 01 листопада 2008 року по 26 лютого 2010 року становить 130 936, 35 грн. (100 420 грн. + 10 042 грн. + 16 196, 77 грн. +  4 277, 58 грн.).

Погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції, що у відповідності до ст. ст. 84, 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн.,

Твердження відповідача, АСТ "Вексель", в апеляційній скарзі  про те, що суд першої інстанції не врахував, що страховик має право відстрочити прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхової виплати, письмове повідомивши про це страхувальника, звертатися до державних органів з відповідними запитами для з'ясування обставин випадку, тому обґрунтовано акт  про визнання випадку страховим був складений 30 квітня 2010 року, не можуть бути прийняті на увагу за таких підстав.

Дійсно у відповідності до положень ст. 25 Закону України "Про страхування" та п. п. 7.3.5 п. 7.3 розділу 7 Договору страховик має право відстрочити прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхової виплати, письмове повідомивши про це страхувальника, звертатися до державних органів з запитами для з'ясування обставин випадку.

Однак за змістом ст. ст. 12 та 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором, або актами цивільного законодавства, особа повинна діяти добросовісно і розумно та не допускати  зловживання правом.

Матеріалами справи з достовірністю підтверджується, що позивачка ОСОБА_2 на 01 листопада 2008 року виконала усі вимоги Договору, передбачені розділом 8, негайно визвала пожежну, повідомила  про подію страховика за телефоном вказаним у договорі, повідомила державні органи, які уповноважені розслідувати дану подію, письмово повідомила страховика, протягом п’яти днів  пред’явила пошкоджений автомобіль відповідачу і надала необхідні документи для страхового відшкодування при зверненні з заявою про виплату страхового відшкодування.

Вона неодноразово зверталася до страховика з заявами про виплату страхового відшкодування, останній раз 24 лютого 2009 року (а.с. 120).

Однак випадок був визнаний страховим лише 30 квітня 2009 року (а.с. 119).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, АСТ "Вексель", діяв у даному випадку недобросовісно і нерозумно, допустив зловживання своїми правами та визнав випадок страховим несвоєчасно.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив,  що страховик мав можливість прийняти рішення про виплату страхового відшкодування 01 листопада 2008 року, а не 30 квітня 2009 року.

Доводи відповідача, АСТ "Вексель", в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при визначенні суми страхового відшкодування безпідставно не врахував вартість працездатних складових запчастин автомобіля в сумі   60 185, 94 грн. та попередні витрати за договором в сумі 4 131, 89 грн., не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно до підп. 10.4.3. п. 10.4. розділу 10 Договору розмір страхового відшкодування розраховується в розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи, вартості працездатних складових запчастин автомобіля і попередніх витрат за договором, за умови, що такі залишки транспортного засобу залишаються у страхувальника.

Звіт № 214 про оцінку автомобіля MAZDA-3, яким встановлено, що вартість працездатних складових запчастин автомобіля  становить 60 185, 94 грн., проведений 20 лютого 2009 року без огляду самого автомобіля (а.с. 81-87).

Позивачка ОСОБА_2 і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції наполягала на передачу пошкодженого автомобіля MAZDA-3 відповідачу.

Дійсно сума 4 131, 89 грн. була перерахована ДП "АВТО Інтернешнл" 07 травня 2008 року на заміну і фарбування переднього бамперу автомобіля MAZDA-3, але вказані роботи не були проведені, що підтверджується відповіддю ДП "АВТО Інтернешнл" № 279 від 31 березня 2009 року (а.с. 145).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано не врахував при визначенні розміру страхового відшкодування вартість працездатних складових запчастин автомобіля в сумі   60 185, 94 грн. та попередні витрати за договором в сумі 4 131, 89 грн.

Також не приймаються до уваги твердження відповідача, АСТ "Вексель", в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції зайво застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки законом  передбачено, що страховик  несе лише майнову  відповідальність  за несвоєчасне здійснення страхової  виплати    шляхом сплати   страхувальнику    пені),  розмір  якої визначається умовами договору страхування.

Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що відповідач, АСТ "Вексель", прострочив виконання грошового зобов'язання і тому у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачка ОСОБА_2 має право вимагати  стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

 Посилання відповідача, АСТ "Вексель", в апеляційній скарзі на те, що сума витрат на правову допомогу є необґрунтованою, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. 84 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 реально виплатила за надання їй правової допомоги своєму представнику ОСОБА_5 за період з 29 серпня 2008 року по 23 лютого 2010 року  5 000 грн. (а.с. 129, 130).

З урахуванням складності, тривалості розгляду і обсягу справи суд першої інстанції правильно визначив, що розмір витрат на правову допомогу становить 3 000 грн.

Вказаний розмір витрат визначений з урахуванням вимог розумності, справедливості і виваженості.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі  доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

При перевірці рішення суду першої інстанції колегія суддів приймає до уваги і те, що у зв’язку з зловживанням відповідача, АСТ "Вексель" правами, позивачка не може  тривалий час захистити свої права і отримати справедливе страхове відшкодування, а також вимушена зберігати пошкоджений автомобіль для передачі відповідачу.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і справедливим і законних підстав для його зміни немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308,  313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Акціонерного  страхового товариства "Вексель" відхилити,   рішення Київського районного  суду м. Одеси    від  26 лютого  2010 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області:                            В.О.    Панасенков

                  В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік