Справа № 2 - 23 / 10 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2010 року                             Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі :  головуючого судді - Івка В.М.,

                 при секретарі – Жаботинській С.О.,

з участю - позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_4,

представника третьої особи –ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Нові Санжари,                  пл. Перемоги, 11, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Новосанжарського РВ ГУМВС України в Полтавській області, про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняття зазначених осіб  з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, -

встановив :

05.03.2009 року позивач звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_3, із залученням третьої особи – відділу громадянства паспортної та імміграційної служби при Новосанжарському РВ ГУМВС України в Полтавській області, про зняття з реєстрації її та малолітнього сина ОСОБА_6, 2001 року народження, за адресою село Мала Перещепина, вул. Жовтнева, 66, Новосанжарського району Полтавської області.

07.05.2009 року позивач уточнив позовні вимоги і прохає визнати відповідачку та її сина такими, що втратили право користування зазначеним житловим будинком та зобов’язати відділ громадянства паспортної та імміграційної служби при Новосанжарському РВ ГУМВС України скасувати реєстрацію зазначених осіб за вказаною адресою.

18.05.2010 року позивач уточнив позовні вимоги і прохає визнати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили користування житловим будинком № 66 по                    вул. Жовтневій у с. Мала Перещепина Новосанжарського району та зобов’язати сектор громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Новосанжарського РВ ГУМВС України в Полтавській області зняти з реєстрації місця проживання зазначених осіб у вказаному житловому будинку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що :

-   він є власником зазначеного будинку, де проживав разом із відповідачкою – колишньою дружиною ОСОБА_3 та їхнім сином ОСОБА_1 до 19.10.2007 року, коли вони залишили будинок за власним бажанням;

-   наявність реєстрації в будинку відповідачки з дітьми створює суттєві перешкоди в реалізації його права власності, зокрема, щодо оплати комунальних послуг, оформлення субсидій;

-   оскільки вказані особи не проживають без поважних причин в будинку більше 6 місяців, то вони відповідно і втратили право користування цим житлом.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечує зокрема з тих підстав, що :

-   позивач не є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 оскільки згідно вимог закону не зареєстрував це право в БТІ, у визначеному ст.ст. 331, 334 ЦК України порядку, а відповідно і не має права вимоги по даній справі ;

-   згідно зі ст. 156 ЖК України, члени сім’ї власника користуються житлом нарівні з ним, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування житлом ;

-    відсутні підстави для їх виселення, передбачені ст. 157 ЖК України, відповідно до якої це можливо лише у випадку, передбаченому                              ст. 116 ч.1 ЖК України – в разі систематичного руйнування чи псування житлового приміщення, використання його не за призначенням, систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, в той час, коли заходи запобігання і господарського впливу виявилися безрезультатними ;

-   змінити місце проживання вона була змушена в зв’язку з тим, що позивач постійно знущався над нею та дитиною, чинив насильство та виганяв з будинку і вона повернулася до будинку своїх батьків;

-   сам позивач також не проживає в будинку;

-   іншого житла вона не має і має намір проживати у будинку з дітьми, так як там зареєстрована, вкладала кошти у його переобладнання та у побудову господарських будівель, однак позивач перешкоджає їй у цьому;

-   після розірвання шлюбу з позивачем, майно між ними не розподілене, там залишилися речі її та сина, спільне придбане майно за час подружнього життя.

Представник третьої особи – служби у справах дітей Новосанжарської районної державної адміністрації, проти задоволення позову заперечує, вважає, що тим самим буде порушене право дітей на житло.

Ухвалою суду від 18.05.2010 року до участі у справі в якості співвідповідача залучений сектор громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Новосанжарського РВ ГУМВС України в Полтавській області, з виключенням його з числа третіх осіб по даній справі, представник якого на розгляд справи не з’явився з невідомих причин, будучи належним чином увідомленим про час і місце розгляду справи, в зв’язку з чим справа розглянута за його відсутності, відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи та давши належну оцінку доказам по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав .

Судом встановлено, що відповідно до ст. ст. 127, 224, 228 ЦК України 1963 року, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі – продажу від 20.02.2001 року, укладеного позивачем з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в смт. Нові Санжари Полтавської області, посвідченого нотаріально та зареєстрованого 01.03.2001 року в Малоперещепинській сільській раді Новосанжарського району Полтавської області за                  № 385.

У вказаному будинку сторони проживали як до шлюбу так і після його укладення 10.08.2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача ОСОБА_3 родився син ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим Малоперещепинською сільською радою Новосанжарського району .

З 19 жовтня 2007 року відповідачка із сином у вказаному будинку не проживає, а стала проживати в будинку батьків, в селі Пристанційне Новосанжарського району Полтавської області, що підтверджується як самими сторонами, так і актом від               24.01.2009 року, складеним Малоперещепинським сільським головою Сімійоном М.Г., депутатами сільської ради Сороковою В.Т., Камуз Т.А., жителем села ОСОБА_13, та довідкою Малоперещепинської сільської ради від 27.04.2010 року № 262.

Згідно серії НОМЕР_1, виданого відділом РАЦС Новосанжарського райуправління юстиції 04.11.2008 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 розірваний.

Як пояснила в судовому засіданні відповідачка, позивач постійно принижував її, застосовував фізичне насильство до неї та сина, в зв’язку з чим вони були вимушені залишити будинок, де проживала разом з позивачем та стала проживати в будинку своїх батьків в селі Пристанційне Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, разом із сином.

Згідно довідки Малоперещепинської сільської ради від 27.04.2010 року № 262, в будинку проживають також її співмешканець ОСОБА_14 та їхня спільна дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Після народження дочки ОСОБА_15 вона була також зареєстрована за місцем її реєстрації в будинку по АДРЕСА_1

Факт неналежного поводження позивача зі своєю дружиною та сином підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17

З пояснень свідка ОСОБА_17 вбачається, що за час їх спільного проживання, позивач неодноразово бив відповідачку, виганяв її з дитиною надвір, і вони шукали в неї прихисту.

Після того, як відповідачка залишила будинок, позивач там не проживає, а надає його для проживання іншим стороннім особам.

Свідок підтвердила, що відповідачка неодноразово, на протязі 2008 – 2010 р.р. зверталася до позивача, щоб він впустив її в будинок для проживання разом з дітьми, однак до будинку її позивач не впустив.

Як пояснила свідок ОСОБА_18, з 25.01.2010 року вона проживає в будинку, що належить ОСОБА_1 на підставі усної домовленості з власником житла, при умові сплати за комунальні послуги – газо та електропостачання, що вона і здійснює регулярно, згідно показів лічильників.

Свідок також підтвердила той факт, що в травні місяці цього року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зустрічалися біля будинку і між ними відбулася сварка з приводу того, що їй немає де жити та щоб позивач впустив її в будинок для проживання.

Свідок також пояснила, що з часу її проживання в будинку вона не бачила там ні жіночих ні дитячих речей .

Свідок ОСОБА_19 пояснила в судовому засіданні, що починаючи з зими          2008 року постійно проживає разом із позивачем ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, у своєму будинку в селі Мала Перещепина Новосанжарського району, після того як її чоловік ОСОБА_14 залишив її і став проживати з відповідачкою ОСОБА_3

Згідно матеріалів справи, в листопаді 2008 року відповідачка ОСОБА_3 зверталася з позовом до позивача ОСОБА_1 про визначення часток у праві спільної часткової власності та визнання права власності на ? частину житлового будинку, де вони проживали під час шлюбу.

Рішенням Новосанжарського районного суду від 12.02.2009 року, в позові їй було відмовлено з тих підстав, що спірне домоволодіння, придбане ОСОБА_1 по договору купівлі – продажу, не було перереєстроване в бюро технічної інвентаризації.

Згідно довідки Малоперещепинської сільської ради № 342, станом на                 22.04.2009 року, в жилім будинку ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 були зареєстровані – власник будинку ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_1

Вищенаведені факти свідчать про те що, в судовому засіданні позивач, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не зміг довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так, його твердження стосовно того, що не зняття відповідачкою з реєстрації місця проживання створює суттєві перешкоди у здійсненні ним прав як власника будинку в т.ч. щодо оплати комунальних послуг та оформлення субсидій, спростовується показаннями свідка ОСОБА_18 та матеріалами справи в цій частині .

Не підтверджується жодними доказами і не є переконливими твердження позивача стосовно того, що не перешкоджає його намірам продати будинок .

Доказів того, що у позивача є дійсно такі наміри ним суду не надано.

Крім того встановлено, що з часу придбання будинку в 2001 році, за договором купівлі – продажу у ОСОБА_8 та ОСОБА_9, позивач так і не перереєстрував у БТІ право власності на себе, що також спростовує його твердження щодо цього.

Статтею 3 ч.1 ЦПК України, визначене право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однак, позивач не довів в судовому засіданні, яким чином наявність реєстрації відповідачів у вказаному домоволодінні порушують його законні права, свободи чи інтереси та конкретно які саме.

Вирішуючи питання чи слід вважати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, суд виходить з наступних положень діючого законодавства.

Згідно ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло і не може бути примусово його позбавлений інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку            ( квартири ), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі ), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири ), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, і припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири ) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Таким чином, навіть після розірвання шлюбу між сторонами, за відповідачем ОСОБА_3, її дітьми зберігається, передбачене законом право користування житловим будинком, власником якого є позивач, оскільки, при вселенні в нього між ними не було укладено ніякої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ст. 163 ЖК України, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї, за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених ч.1, п.п. 1, 5 ч.3, ч.4 ст. 71 цього Кодексу.

Загальним терміном, визначеним статтею 71 ч.1 ЖК України, протягом якого за наймачем або членом його сім’ї зберігається жиле приміщення, у разі тимчасової відсутності, є термін шість місяців.

Відповідно до ч.2 цієї статті, в разі якщо зазначені особи були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем , а разі спору судом.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідачка вимушено залишила домоволодіння позивача в зв’язку з неналежним ставленням до неї та сина, з його боку, і стала проживати в будинку своїх батьків.

Власного житла ОСОБА_3 не має, після розлучення з позивачем у шлюбі не перебуває, неодноразово намагалася вирішити з позивачем питання щодо проживання в зазначеному будинку, однак безрезультатно .

Крім того, як зазначалося вище, позивач не довів у судовому засіданні необхідності у визнанні відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, не навів достатніх підстав для цього і не обґрунтував їх належності доказами.

При цьому суд враховує також і інтереси малолітніх дітей – ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4, щодо дотримання їхніх прав на житло.  

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212, 215, 218 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 71, 156, 157, 163 ЖК України, суд, -

вирішив :

    В позові відмовити .

    Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення .

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження .

Суддя ( підпис )

З оригіналом вірно .

Суддя Новосанжарського районного суду                    

Полтавської області                                       В.М.Івко