Справа № 22- 660 - 2010 р. Головуючий у 1-й інст. – Цвіркун О.С.
Категорія № 20, 21 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 червня 2010 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
При секретарі - Омельчук А.М.
З участю прокурора Гіліс І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами заступника прокурора м. Рівне в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 19 лютого 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, КП « Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним договору купівлі –продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.02.2004 р., договору дарування вказаної квартири від 22.03.2004 р. та договору купівлі-продажу квартири від 25.06.2004 р.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 19 лютого 2010 р. в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В поданій в інтересах позивачки на рішення апеляційній скарзі заступник прокурора м. Рівне вважає його незаконним, оскільки судом порушено норми матеріального права. Позивачка в справі є єдиною спадкоємицею за законом ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 Рішенням Рівненського міського суду від 19.11.1999 р. ОСОБА_6 була визнана недієздатною. Таким чином, договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 26.02.2004 р. є нікчемним, оскільки на момент його укладення у ОСОБА_6 не було достатнього обсягу цивільної дієздатності. Такими діями остання позбавила позивачку права власності на майно, яке мало б їй належати після смерті спадкодавця. Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 також вказує на незаконність рішення. Суд послався, як на докази - на довідки та витяги з Єдиного реєстру заборони на відчудження об»єктів нерухомого майна - про відсутність арешту на спірну квартиру на час оформлення оспорюваних договорів її купівлі –продажу та дарування. Її мати ОСОБА_6 звернулася до суду 26.02.2004 р. про визнання недійсним укладений нею договір купівлі-продажу квартири. ЇЇ син - ОСОБА_7, як опікун її матері, також звернувся з позовом до суду. На спірну квартиру було накладено арешт, однак не зважаючи на це, квартира 25.06.2004 р. була продана ОСОБА_4 Суд не взяв до уваги рішення суду від 1999 р., яким ОСОБА_6 була визнана недієздатною та не вказав про це у рішенні. Оскільки її мати була недієздатною вона не мала права вчиняти будь-які правочини . Спірна квартира має загальну площу 43, 1 к в.м, а квартира АДРЕСА_2 – 18 кв.м. Вважає, що рішення апеляційного суду від 23.09.2009 р. , яким їй було відмовлено у праві на спадщину після смерті її батька , не стосується даного спору, окрім того, вона його оскаржила в касаційному порядку. Просить рішення скасувати , задовольнити її позовні вимоги.
Апеляційні скарги заступника прокурора м. Рівне та ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції – частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2005 р. ОСОБА_7, опікун ОСОБА_6 , в інтересах останньої звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватних нотаріусів Сохацького І.С. та Онофрійчук С.Й. – про визнання угод недійсними. У позовній заяві вказував, що його баба ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1.
26.02.2004 р. вказана квартира була нею продана ОСОБА_2 на підставі доручення від 2.02.2004 р . , яке ОСОБА_6 оформила на ім»я ОСОБА_8, посвідчене приватним нотаріусом Сохацьким І.С. та на підставі якого ОСОБА_8 від імені ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_9 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі –продажу від 1.03.2004 р., посвідченого приватним нотаріусом Онофрійчук С.Й. ( а.с. 4).
Просив визнати недійсними вказане доручення та вказані договори купівлі-продажу недійсними.
2.11.2005 р. ОСОБА_7 подав додаткову позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування спірної квартири, укладеному між відповідачами 22.03.2004 р. – недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла ( а.с. 91).
За заявою ОСОБА_1 від 30.05.2007 р. , в судовому засіданні 18.06.2007 р. її допущено в справу в якості правонаступника ( а.с. 98, 102 ).
З часу вступу у справу ОСОБА_1, остання неодноразово подавала до суду позовні заяви з уточненнями позовних вимог .
В останній позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати недійсними договір купівлі –продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 26.02.2004 р., договір дарування квартири , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.03.2004 р. та договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25.06.2004 р., виселити ОСОБА_4 зі спірного житла та зобов»язати КП «Рівненське ОБТІ» зареєструвати за нею право власності на вказану квартиру ( а.с. 122).
Ухвалою Рівненського міського суду від 19.02.2010 р. провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП « РІвненське ОБТІ» закрито у зв»язку з тим, що дана позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства ( а.с. 200-201 ).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд 1-ї інстанції у ньому посилався на відсутність порушення прав позивачки, яка вважає себе власником квартири згідно з рішенням суду від 28.11.2007 р., оскільки вказане рішення було скасовано і в справі 14.04.2009 р. ухвалено нове рішення, залишене без зміни ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23.09.2009 р., яким ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_4, Першої Рівненської держнотконтори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6, про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_12 та визнання права власності на спірну квартиру - відмовлено (а.с. 183, 167 – 168).
Також суд 1-ї інстанції послався у рішенні на оформлення у відповідності до вимог закону оспорюваних позивачкою правочинів , відсутність арешту чи заборони щодо спірної квартири та не надання ОСОБА_1 суду належних та допустимих доказів порушення її права.
Однак, з такими висновками не погоджується апеляційний суд.
Вищезазначене рішення суду від 14.04.2009 р., яке набрало законної сили, будь –яким чином не стосується заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, що є предметом розгляду у даній справі, оскільки цим рішення ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні за нею права власності на 1/ 2 частину спірної квартири, як спадкоємцю за законом після смерті батька у 1998 р.
В даному спорі позивачка пред»являє вимогу про визнання угод недійсними, оскільки перша угода купівлі - продажу спірної квартири ОСОБА_2 від 26.02.2004 р. була укладена її недієздатною матір»ю.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду від 19.11.1999 р. мати позивачки ОСОБА_6 за заявою органу опіки та піклування була визнана недієздатною ( а.с. 6).
Рішенням Рівненського міського суду від 1.12.2004 р. задоволено заяву ОСОБА_7 про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_6( а.с. 68) та на підставі розпорядження міського голови від 1.03.2005 р. за № 291 –р його призначено опікуном останньої ( а.с. 69). Після чого, ОСОБА_7 звернувся в суд з даним позовом.
Під час перебування справи у провадженні суду , ОСОБА_6 померла і до участі в справі в якості її правонаступника допущена ОСОБА_1
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 226 ЦК України, правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
Ч. 2 ст. 215 ЦПК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Ця обставина міститься і у роз»ясненні п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» .
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.
Отже, з наведеного вбачається, що договір купівлі –продажу квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 26.02.2004 р. , за довіреністю від 2.02.2004 р. , виданою ОСОБА_6 на ім»я ОСОБА_8, є нікчемним , а тому не потребує визнання його судом недійсним (а .с. 3 ).
Оскільки вказаний нікчемний договір був підставою для укладення наступного договору дарування спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.03.2004 р. та договору її купівлі –продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25.06.2004 р. , вказані договори підлягають визнанню недійсними ( а.с. 19, 265).
Однак, позовна вимога ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири до задоволення не підлягає, оскільки на даний час вона не є власником цього житла і її права, у зв»язку з цим, будь-яким чином не порушено.
Окрім того, згідно з довідкою Першої державної нотаріальної контори від 15.05.2009 р. за № 853/02-14 ( а.с. 196), за заявою ОСОБА_1 від 3.02.2006 р. № 108 була заведена спадкова справа № 83 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 Спадкоємцем, який також вчасно прийняв спадщину , є її брат - ОСОБА_13 (заява від 24.05.2006 р. ).
У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. « Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги при визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги, поданої ОСОБА_1 на рішення щодо нерозглянутої судом вимоги про зобов»язання Рівненське ОБТІ зареєструвати за нею право власності на спірну квартиру, оскільки ухвалою суду від 19.02.2010 р. провадження в справі в цій частині закрито і вказана ухвала сторонами не оскаржена.
У зв»язку з наведеним, рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі продажу квартири від 26.02.2004 р. , договору дарування від 22.03.2004 р. та договору купівлі-продажу від 25.06.2004 р. недійсними з ухваленням нового рішення в справі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ч. 2 ст. 215 , ст. 216 , ч. 1 ст. 226 ЦК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги заступника прокурора м. Рівне та ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 19 лютого 2010 р. – в частині відмови ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2, , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі продажу квартири від 26.02.2004 р. , договору дарування від 22.03.2004 р. та договору купівлі-продажу від 25.06.2004 р. недійсними – скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі –продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 26 лютого 2004 р ., який є нікчемним – відмовити.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування від 22.03.2004 р. та договору купівлі –продажу квартири від 25.06.2004 р. – задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 березня 2004 р. посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І. реєстровий номер 1485 та договір купівлі –продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 25 червня 2004 р. , посвідчений приватним нотаріусом Круліковським А.І. реєстровий номер 3317 – недійсними.
В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий Судді