№ 2а- 122 /10                                                              

                П О С Т А Н О В А

                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2010 року                                 м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси в складі:

головуючої - судді Середи І.В.,

при секретарі – Чорній А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії ,

                                ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами і просив визнати відмову головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (далі ГУПФ в Одеській області) у проведенні підвищення пенсії як учаснику бойових дій, зобов’язавши їх здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням  її підвищення на 150% мінімального розміру пенсії за віком щомісячно починаючи з 01.01.2000 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 01.01.2000 року отримує пенсію та перебуває на обліку як  учасник бойових дій. В зв’язку з чим на нього розповсюджуються дії ч.4 ст.12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., якою передбачена щомісячна виплата підвищеної пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком. На думку позивача, головним управлінням пенсійного фонду було протиправно відмовлено в перерахунку та виплаті йому підвищеної пенсії на підставі Постанов КМ України від 19.03.1996р. № 342; від 26.07.1996р. № 831; від 03.01.2002р. № 1, якими було передбачено розмір пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів та якими фактично був зменшений розмір їх виплат. Позивач вважає, що головне управління пенсійного фонду в Одеській області повинно було зробити розрахунок підвищення пенсії починаючи з 2000 року згідно Законів України „Про затвердження прожиткового мінімуму” на відповідні роки.

Під час розгляду справи, представник позивача уточнив позовні вимоги, в останній редакції яких просив визнати протиправними дії відповідача з відмови у проведенні перерахунку щомісячного підвищення до пенсії за участь у бойових діях з 01.01.2000 року, зобов’язати відповідача провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком, за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідний рік, та з 1 січня 2006 року виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком з наступними її змінами згідно законів України, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим, та зобов’язати відповідача починаючи, при розрахунку призначеної пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій, керуватися розміром мінімальної пенсії за віком, що встановлюється законами України, та сплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому  засіданні   з позовом не погодився, вказавши на те, що  до 1.01.2007 року нарахуванням пенсії займався  Одеський обласний військовий комісаріат,  а  при проведенні нарахувань підвищеної пенсії позивачу, головне управління пенсійного фонду України в Одеській області діяло в межах та обсязі визначених актами Кабінету Міністрів України та не порушував права позивача. На думку представника відповідача, позивачем було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволені позову.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що   адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та починаючи з 1.01.2000 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., із змінами внесеними згідно Закону України № 458/95 від 23.11.1995р., учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. В наступному, відповідно до Закону України № 2939-ІУ від 05.10.2005р. в ч.4 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., яка набула чинності з 01.07.2006р.,  були внесені зміни відповідно до яких, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість раніше встановлених 150 процентів.

Знаходячись  на обліку в головному управлінні пенсійного Фонду України в Одеській області, ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, з 01.07.2000 року виплачувалось підвищення до пенсії в розмірі 24,93 гривень.

Як видно з представлених матеріалів З 1.10.2003 року по 1.07.2006 року виплачувалось підвищення до пенсії в розмірі 29,87 гривень, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002р. „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, якою був встановлений розмір підвищення до пенсії 19,91 гривень (150%х19,91=29,87).

Однак з проведеними нарахуваннями та виплатою підвищення до пенсії не можна погодитися в зв’язку з наступним.  

Частиною 3 ст.46 Конституції України встановлено, що  пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р. № 2017-ІІІ. Відповідно до ст.17 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами. Встановлення ж розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом  Міністрів України суперечить наведеним нормам  закону.

Прожитковий мінімум, згідно ст.2 Закону України „Про прожитковий мінімум”, від 15.07.1999р. № 966-ХІУ,  застосовується для визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та інших.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-1, який набрав чинності з 01.01.2004р., мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіка 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Встановлені  норми вказують на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, з якого необхідно проводити розрахунки додаткової пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана  Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд, відповідно до ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням положень Конституції України, приймаючи до уваги пріоритетність законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні додаткової пенсії позивачу застосуванню підлягають ч.3 ст. 46 Конституції України, ч.4 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., ст.17 Закону України № 2017-ІІІ від 05.10.2000р. та ч.1 ст.28 Закону України  № 1058- 1 від 09.07.2003р., а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002р., якою було істотно звужено обсяг встановлених пенсійних прав позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем по справі неправомірно було відмовлено в проведенні перерахунку до пенсії по надбавці (підвищенню) як як учаснику бойових дій починаючи з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року, виходячи із розрахунку визначеного Постановою Кабінету Міністрів України.

Законом України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000р.”  визначений розмір прожиткового мінімуму в 2000 рік для осіб, що втратили працездатність –в розмірі 216,56 грн., законом України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001р.” – розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб складав – 248,77 грн., законом України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001р.” – розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб складав 268 гривень.   Статтею 1 Закону України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003р.” склав – 268 гривень. У 2004р. розмір прожиткового мінімуму на 2004р. склав 284,69 гривні. У 2005 році – 332 гривні. Згідно Закону України „Про державний бюджет України на 2006рік”, прожитковий мінімум для непрацездатних осіб склав з 01.01.2006р. 350 гривень, з 01.04.2006р. – 359 гривень.    

Таким чином, позивач по справі починаючи з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року повинен був отримувати підвищення до пенсії в розмірі 150% виходячи з мінімального прожиткового мінімуму встановленого законодавством у відповідних роках.

Заперечення представника відповідача суд до уваги не приймає оскільки вони не ґрунтуються на законі та суперечать фактам встановленим у судовому засіданні.

Починаючи з 01.07.2006р. відповідно до внесених змін до ч.4 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р.,  25% від прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність –склали: з 01.07.2006р. - 89,75 гривень, з 01.10.2006р. – 91,50 гривень, з 01.01.2007р. – 95 гривень, з 01.04.2007р. – 101,50 гривень, з 01.10.2007р. – 102,75 гривень, з 01.01.2008р. – 117,50 гривень, з 01.04.2008р. – 120,25 гривень, з 01.07.2008р. – 120,50 гривень, з 01.10.2008р. – 124,50 гривень.

Як вбачається з представлених копій матеріалів пенсійної справи, ОСОБА_2, починаючи з 01.07.2006р. отримував підвищення до пенсії в розмірі та обсягах зазначених вище. В зв’язку з чим, суд вважає, що ГУПФУ  в Одеській області, починаючи з 01.01.2007р. правильно проводило нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії і правомірно відмовило в перерахунку підвищення з 01.07.2006 р..    

Враховуючи викладене вище з зазначених підстав не підлягає задоволенню вимога про зобов’язання відповідача при розрахунку призначеної пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій, керуватися розміром мінімальної пенсії за віком, що встановлюється законами України, та сплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 150 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України № 1058-1 від 09.07.2003р., нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Частиною 2 ст.55 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку на звернення до суду, оскільки пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чиним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), тому суд вважає, право на соціальний захист не може бути обмежено та строк позовної давності не поширюється на соціальні виплати.

Керуючись ст.ст.2,4,7-9,11,71,99,158-163 КАС України,суд -

                    П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в проведенні ОСОБА_1  перерахунку  пенсії по підвищенню до пенсії, як учаснику бойових дій  у  розмірі 150 відсотків щомісячно за період з 01 січня 2000 року по 01 липня 2006 року в обсязі передбаченому частиною 4 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого законодавством для непрацездатних осіб.

Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити   ОСОБА_1  підвищення до пенсії, що передбачене  ч.4 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком, щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум в наступних розмірах:

З 01.01.2000 року по 31.12.2000 року – у розмірі 324,84 гривни;

З 01.01.2001 року по 31.12.2001 року – у розмірі 373,15 гривень;

з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року – у розмірі 402 гривень;

з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року – у розмірі 427,04 гривень;

з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року – у розмірі 498 гривень;

з 01.01.2006 року по 31.03.2006 року – у розмірі 525 гривень;

з 01.04.2006 року по 30.06.2006 року – у розмірі 538,50 гривень.

В решті позовних вимог ОСОБА_1  - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м.Одеси шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

Суддя