ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2010 рокуСправа № 2а-417/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
при секретарі судового засідання Чміль І.В.,
з участю представник позивача Сорокопуда М.О.,
представника відповідача Бугайова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Едельвейс-Гранд» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Едельвейс-Гранд» звернулось з позовом до Луцької об»єднаної державної податкової інспекції (далі - Луцька ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000092301/0 від 12.02.2009 року та №0000082301/0 від 12.02.2009 року на підставі акту від 27.01.2009 року №12/2301/34868155 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «Едельвейс-Гранд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року», яким встановлено порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 1807558 грн., в тому числі в І кварталі 2007 року в сумі 18421 грн., в півріччі 2007 року в сумі 94925 грн., в ІІІ кварталі – 415876 грн., в VI кварталі – 806958 грн., в І кварталі 2008 року в сумі 357055 грн., в півріччі 2008 року в сумі 92284 грн., в ІІІ кварталі 2008 року – 22039 грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ПП «Едельвейс-Гранд» завищено суму податкового кредиту в сумі 3778 грн., в тому числі за січень 2008 року на суму 425 грн., за лютий 2008 року на суму 1417 грн., за березень 2008 року на суму 1086 грн., за квітень 2008 року на суму 850 грн., а також порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ПП «Едельвейс-Гранд» занижено суму податкових зобов’язань в сумі 58379 грн., а саме за травень 2007 року в сумі 389 грн., за серпень 2007 року в сумі 72 грн., за вересень 2007 року – 84 грн., за січень 2008 року – 19188 грн., за травень 2008 року – 35486 грн., червень 2008 року – 3160 грн.
Крім того, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року на підставі акту від 23.04.2009 року №1643/2301/34868155 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Едельвейс-Гранд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року», яким встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» за перевіряємий період занижено податок на прибуток на суму 1491984 грн., занижено податок на додану вартість на суму 32188 грн. та встановлено завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 27340 грн.
Вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення були винесені з порушенням норм чинного законодавства, а саме, на думку позивача пункт 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» застосовується для визначення сум оподаткування на товари, які ввозяться на митну територію України і до договірної ціни (рахунку-фактури) додаються всі витрати, які пов’язані із транспортуванням та витратами на митне оформлення товарів. Застосування даного пункту закону до формування внутрішніх договірних чи звичайних цін на реалізовані товари і послуги є помилковим. Позивач просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що реалізація кузовів до транспортних засобів здійснювалась підприємством за договірними цінами у відповідності до законодавства України про ціноутворення. З різниці між ціною придбання та ціною реалізації кузовів сплачувались податок на прибуток та податок на додану вартість. Крім того, зазначив, що відповідно до пункту 5.2.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту. Згідно абзацу 3 пункту 5.2.2 цього ж Закону якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту. Оскільки відповідь на скаргу від 18.05.2009 року не надсилалась позивачу вважає, що скарга повністю задоволена і всі подальші вимоги Луцької ОДПІ безпідставні. Просить визнати нечинними оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції.
Представники відповідача, які брали участь у судових засіданнях у даній справі, кожен зокрема, адміністративний позов не визнали та пояснювали, що перевіркою встановлено, що база оподаткування операцій з імпортних кузовів, які ввозив позивач, визначалася з вартості визначеної по іноземних каталогах за пропозицією митниці, тобто митної вартості. Визначена таким чином митна вартість кузовів зазначалася у графі 12 ВМД як митна вартість, з якої платником при розмитненні в певних розмірах сплачувались митні збори, мито та ПДВ. Дана митна вартість значно більша від фактурної (договірної) вартості. При оприбуткуванні імпортного товару платник формував ціну, виходячи з договірної ціни товару. ПП «Едельвейс-Гранд» здійснювало реалізацію кузовів до транспортних засобів, які були у використанні, фізичним особам (кінцевим споживачам) за договірними цінами, що є значно нижчими за звичайні ціни, а саме митну вартість з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших загальнодержавних податків та зборів, чим порушено пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». На думку представників відповідача, митна вартість товару, яка визначається для товарів, що імпортуються, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару, митна вартість та звичайна ціна ототожнюється. Крім того, повідомили, що відповідь на скаргу від 18.05.2009 року надсилалась позивачу рекомендованим листом на юридичну адресу підприємства: Луцький район, с. Баківці, вул. Червоного Хреста, 12-а. Представники відповідача просять в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, що беруть у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.
Судом встановлено, що згідно акту перевірки від 27.01.2006 року №12/2301/34868155 ПП «Едельвейс-Гранд» встановлені порушення податкового законодавства за період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року, а саме: заниження податку на прибуток на суму 1807558,00 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 58379,00 грн.
За розглядом матеріалів перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 12 лютого 2009 р. №0000082301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3315364,70 грн. (основний платіж — 1807558,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 1507806,70 грн.), №0000092301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 87568,50 грн. (основний платіж - 58379,00 грн., штрафні (фінансові) санкції-29189,50 грн.).
Директор ПП «Едельвейс-Гранд» Корнілюк Я.Й. з отриманими податковими повідомленнями - рішеннями не погодився і звернувся з первинною скаргою до Луцької ОДПІ.
Рішенням Луцької ОДПІ від 16 березня 2009 року №4325/10/25-006 термін розгляду первинної скарги було продовжено по 27 квітня 2009 року та призначено позапланову виїзну додаткову документальну перевірку.
Позаплановою виїзною перевіркою (акт перевірки від 23.04.2009 року №1643/2301/34868155) встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» за період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року занижено податок на прибуток на суму 1491984,00 грн., занижено податок на додану вартість на суму 32188,00 грн. та встановлено завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 27340,00 грн.
За наслідками розгляду первинної скарги, рішенням Луцької ОДПІ від 27.04.2009 року №6834/10/25-006 частково скасовано податкові повідомлення рішення Луцької ОДПІ від 12 лютого 2009 року №0000082301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 597858,20 грн. (основний платіж - 315574,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 282284,20 грн. №0000092301/0 на суму 39286,50 грн. (основний платіж - 26191,00 грн., штраф, (фінансові) санкції - 13095,50 грн.), а в іншій частині оскаржені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
З метою встановлення нового граничного терміну сплати визначених податкових зобов'язань та зменшення суми бюджетного відшкодування податку додану вартість Луцькою ОДПІ сформовано і направлено підприємству податкові повідомлення-рішення від 5 травня 2009 року №0000232301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2717506,50 грн., №0000242301/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 48282,00 грн., №0000252301/0 про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 27340,00 грн.
Позаплановою виїзною перевіркою (акт від 23.04.2009 року №1643/2301/34868155) встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» ввозяться на митну територію України вживані кузови до легкових автомобілів. При продажу кузовів на митній території України фізичним особам, база оподаткування податком на додану вартість та валовий дохід від продажу розраховувався із ціни, яка є нижчою за митну вартість.
В акті перевірки вчинено запис, що ПП «Едельвейс-Гранд» в порушення підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни при проведенні операцій з фізичними особами, дохід від продажу кузовів легкових автомобілів визначався за договірною ціною, яка нижче їх звичайної ціни, внаслідок чого в деклараціях з податку на прибуток підприємства за звітні періоди з І кварталу 2007 року по III квартал 2008 року занижено задекларовані суми валового доходу від продажу товарів на загальну суму 5967935,00 грн. і, відповідно, занижено податок на прибуток на загальну суму 1491984,00 грн.
Крім того, перевіркою встановлено, що ПП «Едельвейс-Гранд» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1193912,00 грн., оскільки в порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни та реалізовано кузови легкових автомобілів фізичним особам за цінами, нижчими від їх митної вартості, та в порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень - квітень 2008 року завищено задекларовані суми податкового кредиту на загальну суму 3778,00 грн., оскільки задекларовані суми податкового кредиту не відповідають даним бухгалтерського обліку платника, записів в реєстрі отриманих податкових накладних і податковим накладним.
За наслідками позапланової виїзної перевірки від 23.04.2009 року зроблено висновок про заниження ПП «Едельвейс-Гранд» податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 32188,00 грн., а також завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 27340,00 грн. внаслідок допущених порушень заповнення підприємством податкових декларацій з ПДВ.
Судом також встановлено, що позивач в період з 19.01.2007 року по 30.09.2008 року імпортував на митну територію України кузови до транспортних засобів (легкових автомобілів), сплачуючи при цьому митному органу податок на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, яка визначалася в вантажній митній декларації. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в акті перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також встановлено, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.
Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.
Суд звертає увагу, що відповідач не застосував порядку визначення рівня звичайної ціни, як це визначено пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не вжив заходів передбачених даною нормою, не отримав від уповноважених органів інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України.
Таким чином суд, приходить до висновку, що при розрахунку зобов’язань з податку на додану вартість і визначенні бази оподаткування, а також при формуванні валового доходу, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.
Крім того, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення», в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Таким чином, норми Закону України «Про ціни і ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб’єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до пункту 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 326 від 11.06.2004 року, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень посадовими особами, що здійснюють перевірку, які не мають підтверджених доказів.
В акті перевірки Луцької ОДПІ від 23.04.2009 року (п.п.3.2.3 акту) відповідач конкретно не зазначив, в чому саме виявилось порушення ПП «Едельвейс-Гранд» Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, чітко не вказав, у чому полягає неправильність визначення задекларованих сум ПДВ, що підлягають бюджетному відшкодуванню, та не надав обгрунтованих пояснень щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 27340,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представники відповідача не надали суду належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою ОДПІ податкових повідомлень-рішень №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року, в зв’язку з чим суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ПП «Едельвейс-Гранд».
Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих частиною 2 статті 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької об’єднаної державної податкової інспекції №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/0 від 05.05.2009 року.
Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об"єднаної державної податкової інспекції №0000092301/0 від 12.02.2009 року, №0000082301/0 від 12.02.2009 року, №0000232301/1 від 05.05.2009 року, №0000242301/1 від 05.05.2009 року та №0000252301/1 від 05.052009 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість та штрафних санкцій.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі - з 31 березня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий О.А.Лозовський