ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 6/533

18.07.07

За позовом                     Військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі

1)  Міністерства внутрішніх справ України

2) Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

До відповідач             Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ

                                     України «Спецсервіс»

Про                                  визнання недійсним договору          

                                                                                                    Суддя Ковтун С.А.

Представники:

Від позивачів          1) Скляров Д.М. (за дов. № 124/3/Л від 31.08.05)

                              2) Скляров Д.М. (за дов. № 3/7-41 від 17.07.2007)

Від відповідача           не з’явились

Від прокуратури           Лашко І.І. (посв. № 632 від 28.11.2006)

          

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До господарського суду міста Києва звернувся з позовом військовий прокурор Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним договору про порядок реалізації (комісії) нерухомого військового майна № 3/21/1-59Д від 06.07.2004.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач-2 помилився щодо свого права виступати стороною за вказаним договором комісії та уклав з відповідачем договір про порядок реалізації нерухомого військового майна всупереч вимогам закону.

          Ухвалою суду від 06.07.2007 було порушено провадження у справі № 6/533 та призначено розгляд останньої на 18.07.2007.

          Представником відповідача подано заяву про визнання позову, в якій він зазначив, що позов визнає повністю та просить здійснити розгляд справи без участі свого представника.

          За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

          

          Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури , суд встановив:

          

          06.07.2004 між Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (комітентом)  в особі начальника управління, який діє на підставі положення про управління, та державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс»в особі директора було укладено договір про порядок реалізації нерухомого військового майна № 3/21/1-59Д (далі –Договір).

          Відповідно до умов Договору (п. 1.1) комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов’язання за комісійну винагороду вчинити в інтересах комітента і за рахунок останнього від свого імені угоду з третьою особою (покупцем) на реалізацію нерухомого військового майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67, військові містечка № 181/2 та 181/1 (далі - майно).

          Міністерство внутрішніх справ України відповідно до Указу президента України від 15.12.1998 № 1574/99 «Про склад Кабінету Міністрів України»є центральним органом виконавчої влади.

          Згідно зі ст. 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»внутрішні війська входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі з організованою злочинністю.

          Відповідно ст. 6 вказаного закону внутрішні війська підпорядковується Міністру внутрішніх справ України. Безпосередньо керівництво внутрішніми військами здійснює начальник головного управління - командувач внутрішніх військ.

          Начальник Головного управління - командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх військ України підпорядковується Міністру внутрішніх справ України і діє в межах повноважень, які надані йому актами діючого законодавства України та положенням про Головне управління внутрішніх військ МВС України, затвердженим наказом МВС України № 1402 від 21.11.2003.

          Законом України «Про правовий режим майна Збройних сил України»визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, а також повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

           Відповідно ст.ст. 1, 2 вказаного Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв’язку тощо. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами.

          Відповідно ст. 3 вищезазначеного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

          Згідно ст. 6 Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

          Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

          Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

          Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 (далі - положення).

          На виконання положення Кабінет Міністрів України розпорядженням № 214-р від 12.04.2002 затвердив перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, яке пропонується до відчуження.

          Згідно з Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності від 13.01.2003 було затверджено додатковий перелік № 1, до якого було включено згадане вище нерухоме майно військових містечок № 181/1 та № 181/2.          

          Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Отже, враховуючи те, що Договір суперечить вказаним вище нормам законодавства, позов є обґрунтованим.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача. Зокрема, з останнього підлягає стягненню 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

          Визнати договір про порядок реалізації нерухомого військового майна № 3/21/1-59Д від 06.07.2004, укладений між Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та державним підприємством МВС України «Спецсервіс», недійсним з моменту укладення.

          Стягнути з державного підприємства Міністерства внутрішніх справ  України «Спецсервіс»(м. Київ, вул. Волгоградська, 9-а, рахунок 260012018 в 3-й Київській філії АБ «Укргазбанк», МФО 300090, код 30434770) до Державного бюджету України 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

      Суддя                                                                                            С.А.Ковтун

          Рішення підписано 16 серпня 2007 року