ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 6/42

31.07.07

За позовом           Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
До                    Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія

                    "Київводоканал"
Про                    стягнення 47635337,08 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача                     Цурка Н.О. (за дов. № Д07/275 від 16.01.2007)

Від відповідача                     Ульянчук Ю.А. (за дов. № 82/7 від 13.06.2007)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішення прийнято 31.07.2007, оскільки у судовому засіданні 06.02.2007, 20.02.2007, 22.03.2007, 26.04.2007, 31.05.2007, 05.07.2007 оголошувались перерви в порядку ст. 77 ГПК України.

До господарського суду міста Києва звернулася з позовом акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»до відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»про стягнення  42607890,3 грн. за договором  № 2 від 24.12.1990, а саме: 34698823,2 грн. боргу, 1734941,16 грн. штрафу, 4872791,74 грн. інфляційних, трьох процентів річних в сумі 1301334,2 грн.

Крім того, сторона просить покласти на відповідача судові витрати (25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Ухвалою суду від 17.01.2007 було порушено провадження у справі № 6/42.

Під час розгляду справи позивач подав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Зокрема, позивач просить суду стягнути з відповідача 47635337,08 грн., а саме: 38083249,76 грн. основного боргу за електричну енергію, спожиту протягом лютого 2004 року - лютого 2007 року, 6000134,38 грн. інфляційних, 1904162,49 грн. штрафу, три проценти річних в розмірі 1647790,46 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, виклавши свою позицію у наданому суду відзиві. Відповідач стверджує, що спірний договір не породжує будь-яких зобов’язань для відповідача, оскільки договір було укладено іншими юридичними особами, правонаступниками яких є позивач та відповідач, між якими не укладався договір щодо заміни кредитора та боржника. Крім того,  сторонами не було змінено валюту розрахунків (радянські рублі), що унеможливило виконання зобов’язання.

Строк вирішення спору було продовжено за клопотанням сторін в порядку ст. 69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

24.12.1990 між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є позивач, та Деснянською водопровідною станцією, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір № 2 на використання електричної енергії (далі –Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов’язався відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов’язався оплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених в договорі.

Згідно з п. 17 Договору останній укладається строком до 31.12.1991, вступає в силу з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від Договору або про його перегляд.

Позивач на виконання умов Договору за період з лютого 2004 року по лютий 2007 року (включно) відпустив відповідачеві електричну енергію вартістю 69127128,63 грн. У свою чергу, відповідач оплатив електричну енергію на суму 31043878,87 грн., залишивши за собою заборгованість в сумі 38083249,76 грн. Розрахунок заборгованості та копії звітів про використану електричну енергію знаходяться в матеріалах справи.

Пунктом 7 Договору встановлено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

16.10.1996 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення зміни до статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні",  пункт 4 якої викладено в наступній редакції:  підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Таким чином, з часу набрання вказаним Законом чинності порядок розрахунків, встановлений п. 7 Договору, не відповідає вимогам закону, а тому не підлягає застосуванню.

З 01.01.2004 у зв’язку з набранням чинності Господарським кодексом України Закон України "Про підприємства в Україні" втратив чинність.

Одночасно 01.01.2004 набрав чинність Цивільний кодекс України, відповідно до якого правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю  волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього  права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний –усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Гроші у національній та іноземній валюті, в силу ст. 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб’єктів господарювання, які є об’єктом власності, і, виходячи вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Вказаним Законом  передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (п. 1.38 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Виходячи з визначеною ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»порядку ініціювання переказу при договірному списанні передбачити право банку на договірне списання коштів є правом платника.

Отже, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору.

Таким чином, з 01.01.2004 порядок розрахунків, встановлений п. 7 Договору, також не відповідає вимогам закону, а тому не підлягає застосуванню.

Сторони змін до Договору щодо встановлення нового порядку розрахунків за спожиту електроенергію не вносили.

З огляду на це,  строк виконання зобов’язання за Договором є не визначеним.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

02.02.2005 позивач направив відповідачу лист-вимогу № Д07/614 про сплату боргу, що утворився на 01.01.2005 сумою 12032948,55 грн., яку відповідач отримав 14.02.2005 року. 17.05.2007 позивач вручив відповідачу чергову вимогу про сплату боргу (копія –у справі).

Відповідачем обсяг використаної електроенергії, а також сума надходжень коштів за використану електроенергію не спростовано.

Таким чином, сума основного боргу відповідача за спірний період складає 38083249,76 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення 1904162,49 грн. штрафу на підставі пункту 5.5 Договору підлягають задоволенню. Відповідно до вказаного пункту абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплату сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.

          У той же час, вимоги про стягнення інфляційних та трьох процентів річних задоволенню не підлягають, оскільки останні нараховані до моменту пред’явлення вимоги про оплату, тобто за час відсутності прострочення зобов’язання.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 38083249,76 грн. боргу та 1904162,49 грн. штрафу. Підстави для задоволення позову в іншій частині відсутні.

Заперечення відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки при правонаступництві до правонаступників переходять права та обв’язки попередника, у зв’язку з чим вони (правонаступники) є учасниками договору в силу правонаступництва. Тарифи на  електричну енергію, відповідно до законодавства України, встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України, а тому вартість електричної енергії за Договором регулюється адміністративним актом центрального органу виконавчої влади.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 21405,94 грн. державного мита та 99,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія
"Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, рахунок
2600200990434 в КБ "Хрещатик" м. Києва, МФО 300670, код ЄДРПОУ
03327664) на користь акціонерної енергопостачальної компанії
"Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 260073013000005 в
Старокиївському відділенні Промінвестбанку України у м. Києві, МФО
300227, код ЄДРПОУ 00131305) 38083249,76 грн. боргу, 1904162,49 грн. штрафу, 21405,94 грн. державного мита та 99,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В іншій частині позову відмовити.

Суддя          Ковтун А.С.

Рішення підписано 14 серпня 2007 року