Справа № 760/28432/20

Провадження № 2/760/1392/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Соломахи А. П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить: зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 02 квітня 2012 року за реєстраційним номером обтяження 12349724 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 30 березня 2012 року, об`єкт обтяження - «невизначене майно, все нерухоме майно».

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Солом`янського суду міста Києва від 03 листопада 2011 року стягнуто з нього на користь ПАТ «УніверсалБанк» заборгованість за договором про видачу та використання кредитної карти № VG51 від 02 серпня 2007 року в сумі 25 284,08 грн ( в т.ч. 17 000,00 грн - основної суми боргу), судовий збір в розмірі 255,84 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн, а всього 25 659,92 грн. На виконання вказаного рішення був виданий виконавчий лист № 2-676 від 13 березня 2012 року, який пред`явлено до виконання.

Постановою головного державного виконавця Солом`янського РВ ДВС у м. Києві Мазура Ю. С. від 30 березня 2012 року відкрито виконавче провадження № 31913126. Також державним виконавцем 30 березня 2012 року винесено постанову про арешт всього майна, належного боржнику ОСОБА_1 ,

Позивач зазначає, що про наявність зареєстрованого обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, йому стало відомо 17 жовтня 2019 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Захарченка В. В. під час вчинення ним нотаріальних дій.

Крім того, довідкою від 06 листопада 2019 року АТ «Універсал Банк» повідомив ОСОБА_1 , що станом на 05 листопада 2019 року заборгованість по кредиту повністю погашена, а кредитний рахунок № НОМЕР_1 закритий.

Згідно з відповіддю Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавче провадження № 31913126 знищено за закінченням терміну зберігання. Підстави для зняття арешту з майна відсутні.

Таким чином, станом на 21 грудня 2020 року, підстави для продовження арешту відносно нерухомого майна боржника відсутні, майно підлягає звільненню з-під арешту, оскільки заборгованість по виконавчому документу погашена, виконавче провадження в межах якого накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно відсутнє на виконанні в Солом`янському районному відділі ДВС у м. Києві, а наявність вказаного арешту порушує право власності позивача та позбавляє його можливості вільно розпоряджатися майном.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з указаним позовом, оскільки безпідставне обтяження його майна створює перешкоди в його використанні, зокрема, неможливості розпорядитись ним.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 січня 2021 року вказаний позов було залишено без руху. На виконання зазначеної ухвали 21 січня 2021 року позивачем надано позовну заяву в новій редакції, в якій останній вказав з якого майна необхідно зняти арешт, а також надав докази місцезнаходження майна.

22 січня 2021 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.

Відповідач у встановлений судом строк не скористалися своїм правом на подання відзиву, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа пояснень до суду не надала.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

На виконанні у Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 31913126 з примусового виконання виконавчого листа № 2-676 від 13 березня 2012 року, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу в розмірі 25 659,92 грн.

З листа старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 грудня 2020 року та інформаційної довідки «ВП-спецрозділ» від 26 лютого 2020 року вбачається, що постановою головного державного виконавця Мазура Ю. С. від 30 березня 2012 року було відкрито виконавче провадження з накладенням арешту на все майно боржника.

16 серпня 2012 року головним державним виконавцем Мазуром Ю. С. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Також встановлено, що виконавче провадження № 31913126 знищене за терміном зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий документ № 2-676 від 13 березня 2012 року, виданий Солом`янським районним судом міста Києва на виконання до Відділу не надходив та на виконанні не перебуває.

Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28 жовтня 2020 року № 230111705 вбачається, що в розділі Державного реєстру про відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, містяться записи про обтяження № 12349724, внесені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 березня 2012 року, винесеної ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві, об`єктом обтяження є невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , тип обтяження - арешт нерухомого майна.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що заборгованість перед АТ «Універсал Банк» ним погашена повністю, а тому перебування його майна під арештом за відсутності на те правових підстав, порушує його права та інтереси.

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на дату винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідно до частин першої, другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», яка регламентує наслідки завершення виконавчого провадження (в редакції, чинній на дату винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Підстави повернення виконавчого листа стягувачу визначались положеннями статті 47 цього закону, а стаття 48 зазначеного закону передбачала підстави для повернення виконавчого листа до суду або іншого державного органу.

Положеннями статті 49 зазначеного закону передбачали підстави для закінчення виконавчого провадження серед яких також закінчення виконавчого провадження лише у зв`язку з поверненням виконавчого листа до суду або іншого державного органу.

Закінчення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу зазначеним законом не передбачено.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом у грудні 2020 року, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 02 квітня 2012 року за реєстраційним номером обтяження 12349724 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 30 березня 2012 року, об`єкт обтяження - «невизначене майно, все нерухоме майно».

Як на підставу позову посилався на те, що наразі виконавче провадження щодо нього відсутнє, заборгованість перед АТ «Універсал Банк» відсутня, а тому незнятий арешт обмежує його право розпорядження власністю.

Частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави звільнення майна з-під арешту: у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов`язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що Законом визначений вичерпний перелік підстав з настанням яких виконавець має право зняти арешт з обтяженого майна, а в усіх інших випадках арешт знімається за рішенням суду.

Так, до цього переліку не входить зняття арешту виконавцем у випадку повернення виконавчого документу без виконання, тож, враховуючи вищевикладене, таке праве належить суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Встановлено, що виконавчий лист у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк" боргу в сумі 25 659,92 грн повернуто стягувачові на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у 2012 році, у зв`язку з невиявленням майна боржника, а перед цим державним виконавцем було накладено арешт на належне боржнику майно, яке не було виявлено.

З довідки АТ «Універсал Банк» від 06 листопада 2019 року, виданої ОСОБА_1 вбачається, що станом на 05 листопада 2019 року, заборгованість по кредиту повністю погашена (а. с. 13).

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, не надавши відзиву до суду, приведені позивачем обставини не спростували.

Враховуючи наявність накладеного арешту на нерухоме майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку. Судом не встановлено порушень прав третіх осіб у разі звільнення з-під арешту майна, що належить власнику.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, позов в частині зняття арешту з майна підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір у розмірі 840,80 грн, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 41 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», статтями 15, 16, 18, 317, 321, 391 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Зняти арешт із всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , зареєстрований Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 02 квітня 2012 року за реєстраційним номером обтяження 12349724 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 30 березня 2012 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «Універсал Банк», код ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19;

третя особа - Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код ЄДРПОУ 35008087, місцезнаходження: 03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 76-А

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи безпосередньо (частина перша статті 355 ЦПК України) або через суд першої інстанції (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна