ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 серпня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/835/21

Головуючий у першій інстанції – Іващенко А.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1134/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,

секретар: Шапко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 червня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

                                В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, в якому просила суд скасувати рішення Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 23.04.2021 року, що було прийнято на дев`ятій сесії восьмого скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у безкоштовній передачі у власність 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 7423610000:00:013:0047 та зобов`язати Новгород-Сіверську міську раду Чернігівської області передати їй в приватну власність 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 7423610000:00:013:0047.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 10.06.1993 року, після смерті своєї матері, ОСОБА_2 , вона успадкувала 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . З часу отримання спадщини вона вільно користувалась і розпоряджалась даним майном. Інші 2/3  частини житлового будинку до цього часу не успадковані  спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Вказувала, що 14.01.2021 року вона звернулася до землевпорядної організації ПП «Шостказемпроект», з метою виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку під належним їй житловим будинком. Після виготовлення документації ОСОБА_1 звернулася до відповідача з метою передання їй в приватну власність 1/3 частини земельної ділянки. 22.04.2021 року Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області відмовила ОСОБА_5 в передачі в приватну власність 1/3 частини земельної ділянки. Вважає, що дії відповідача порушують її право власності, за захистом якого вона вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 червня 2021 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції вказав, що враховуючи те, що відповідачем у цій справі виступає суб`єкт владних повноважень – Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області, а спір щодо спонукання до вчинення певних дій стосується спору із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень та дій, то з врахуванням суб`єктного складу сторін спір у даній справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №488/3005/17 про те, що якщо в результаті прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктивного складу сторін спору.

Вказувала, що рішення органу місцевого самоврядування як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності на землю у фізичної особи, а тому зазначений факт наділяє відповідний спір ознаками приватноправового характеру, який у свою чергу підлягає у порядку цивільного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції, Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без зміни.

Позивач в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, повідомлялася про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства – цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

За правилами п. 1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 2а-6386/12/1070 вказано, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивачка вважає неправомірним оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, оскільки, на її думку, воно порушує її право на користування земельною ділянкою відповідно до розміру належного їй житлового будинку та законне сподівання  на отримання її у власність.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 526/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, від 28 листопада 2018 року № 463/1865/17, від 06 лютого 2019 року № 488/3005/17-ц, від 15 травня 2019 року № 729/608/17, від 15 травня 2019 року № 352/1414/15-ц.

Відповідно оспорювання зазначеного рішення Новгород-Сіверської міської ради  Чернігівської області у цьому випадку не має на меті захисту прав позивачки як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту її речових прав, розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Право власності на майно, речове право на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, незалежно від участі у них суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, даний позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Вказане залишилося поза увагою суду першої інстанції, який не дослідив належним чином питання юрисдикційності спору, помилково вважав, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не відповідає вимогам закону, а тому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

                                   П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 08 червня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2021 року.

Головуючий:                               Судді: