ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року Справа № 160/3633/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_3 з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;

- визнати неправомірним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розміру мінімальної пенси за віком, при нарахуванні ОСОБА_3 пенсії відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, меншого за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховуючи ОСОБА_3 пенсію відповідно до Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19 застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум;

- визнати неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, за період з квітня 2019 року по травень 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахуванні та виплати позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, у період з 01.04.2014 року по 02.08.2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі, встановленому статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки у вказані періоди законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому позивач, стосовно виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019р. у справі №160/8564/19 зазначає, що з 10.01.2018р., в тому числі з 01.03.2019р., відповідач мав нараховувати позивачу основну та додаткову пенсію, з підстав передбачених ст.50 та ст.54 Закону №796, у розмірі не меншому за шість з половиною мінімальних пенсій за віком, застосовуючи розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40 % мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом. Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів позивачем зазначено, що на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19, відповідачем, із розстрочення у період з 01.05.2020р. по 01.09.2020р., було виплачено заборгованість по перерахованій пенсії у розмірі 52471,43 грн. Однак, за фактом виплати, позиву не була нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, яку відповідач мав нарахувати та виплатити разом із виплатою заборгованості з підстав передбачених ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України для реалізації Закону.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження у справі №160/3633/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

02.07.2021р. відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено, що позивачем пропущений строку звернення до адміністративного суду, встановлений ст.122 КАС України, оскільки позивач просить здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2014 р. по 28.02.2019р. Щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19 відповідач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснено нарахування позивачу з 01.02.2019р.  державної (основної) пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та нарахування з 25.04.2019 державної (основної) пенсії по інвалідності відповідно до ч.3 ст.59 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за формулою встановленою п. 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум. Так, розмір пенсії позивачу застосовано на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Відповідач зазначає, що ст.2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадках, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені. Відповідні нарахування здійснено на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019р. по справі №160/8564/19 – 13.04.2020р. Доплата по рішенню суду за період з 01.03.2019р. по 19.01.2020р. обліковується в реєстрі судових рішень відповідно до Постанови КМУ  від 22.08.2018р. №649 «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», за період з 20.01.2020р. по 28.02.2020р. виплачена.

На підставі викладено вище, відповідач просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом IІI групи, інвалідність пов`язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, експертним висновком, довідкою МСЕК та випискою з акту освідчення ВТЕК.

Позивач, як непрацюючий пенсіонер, перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Вважаючи, що у відповідні періоди, а саме: з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з 1 січня 2015 року по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року правове регулювання правовідносин щодо виплати доплати до пенсії, основної та додаткової пенсії особам, які мають статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими законами, крім Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не здійснювалося, позивач звернулась до суду з відповідною позовною заявою.

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що 12.03.2020р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зі звернення щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19.

15.04.2020р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу позивача лист-відповідь «Про розгляд звернення» від 15.04.2020р. за №5539-4349/11-03/8-0400/20 в тексті якої зазначено,  що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19 ОСОБА_3 проведено перерахунок пенсії. Оскільки, загальний розмір пенсії обчисленої відповідно до п.9-1 постанови КМУ від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є меншим, тому, з 01.05.2019р. розмір державної (основної) пенсії по інвалідності нараховано в розмірі, не меншому за шість мінімальних пенсій за віком відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Загальний розмір пенсії становить з 01.03.2019р. 9730,50грн. Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду врегульовано постановою КМУ від 22 серпня 2018р. №649 (зі змінами) «Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». Доплату за період з 01.03.2019р. по 19.01.2020р. обліковано в Реєстрі судових рішень відповідно до Постанови №649.

В матеріалах справи міститься розрахунок суми доплати за рішенням суду від 11.11.2019р. №160/8564/19, що підлягає виплаті по постанові КМУ від 22.08.2018р. №649 за період з 01.03.2018р. по 11.12.2019р., особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначення соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХН (далі - Закон № 796- ХІІ).

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Статтею 50 Закону №796-ХІІ(в редакції від 01.07.1992) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону №796-ХІІ(в редакції від 01.07.1992) передбачено, що пенсії по інвалідності, що настали внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержуваного за роботу у зоні відчуження в 1986-1987 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але не нижче розмірів, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". При цьому пенсія по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчою: по I групі інвалідності семи мінімальних заробітних плат, по II групі інвалідності - п`яти мінімальних заробітних плат, по III групі інвалідності трьох мінімальних заробітних плат. Іншим інвалідам, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, пенсія по інвалідності не може бути нижчою: по I групі інвалідності - чотирьох мінімальних заробітних плат, по II групі інвалідності - трьох мінімальних заробітних плат, по III групі інвалідності - двох мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-ІІІ), що набрав чинність з 01.01.2015, внесено зміни до Закону України №796-ХІІ.

Зокрема, текст статей 50 та 54 Закону №796-ХІІвикладено у такій редакції: "Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України" (стаття 50 Закону №796-ХІІ).

"Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань" (стаття 54 Закону №796-ХІІ).

Таким чином, Законом №76-VIII статті 50, 54 Закону №796-ХІІ викладено в нових редакціях, згідно з якими особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України; умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на викладені положення законодавства, з 01.01.2015 визначення розмірів пенсій особам, постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28 лютого 1991 р. №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ст. 49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

«1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселений - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Згідно з ст. 50 Закону № 796. особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам І групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам Ш групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 ст. 54 Закону № 796 передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Разом з цим, 14 червня 2011 р. Верховна Рада України прийняла Закон України №3491-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491- VI), яким розділ VII Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

Положення пункту 4 розділу VII Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 р. №20-рп/2011. Тобто, у 2012-2013 роках норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.

На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 23 листопада 2011 р. №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок № 1210, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 15 вказаного Порядку передбачено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні

Водночас, І січня 2014 р. набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16 січня 2014 р. №719-VІІ. прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону №796-Х1І, передбачено не було.

Лише Законом України від 31 липня 2014 р. №1622-VІІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (далі - Закон №1622-VІІ. розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 січня 2014 р. №719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20: 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.

Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-УІІІ, який набув чинності 1 січня 2015року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлених ст.ст. 39, 50, 54. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, та доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 50, 54 Закону №796.

З 3 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, в період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі основної пенсії, додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39, 50, 54 Закону № 796, а не Порядком № 1210.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в СДРСР- 74820849) та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714).

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402- VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Виходячи з принципу пріоритетності Закону №796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, з 01.01.2014 нарахування та виплата основної пенсії, щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, доплата до пенсії за проживання на території радіоекологічного контролю повинні були здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ.

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VІІІ), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VІІІ), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закоу № 796-ХІІ вказане рішення не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VІІІ, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VІІІ.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VІІІ, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VІІІ спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VІІІ. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79-VІІІ), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79-VІІІ не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.

Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VІІІ.

Тому, стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ з 17 липня 2018 року має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VІІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

Разом з тим, суд звертає увагу, що предметом позову є триваюче правопорушення відповідача щодо нарахування пенсії позивачу.

Однак суд враховує, що визначений статтею 122 строк на звернення до адміністративного суду, - є строком, в межах якого реалізується не лише право на подачу позовної заяви, але і право на судовий захист. Такий висновок слідує з аналізу норми ч.2 ст.122 кодексу адміністративного судочинства України.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу не достатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Право на звернення до суду за захистом не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду за захистом, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

При цьому положення статті 87 Закону №1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV, суд не може застосувати, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

З урахуванням наведеного, - реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС у постанові від 31.03.2021 у справі 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Як наслідок у вже порушених справах, суд не може застосувати судовий захист щодо порушених прав позивача через безпідставний пропуск строку, визначеного ст.122 КАС України.

За таких умов суд приходить висновку, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_3 з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум, слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розміру мінімальної пенси за віком, при нарахуванні ОСОБА_3 пенсії відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, меншого за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховуючи ОСОБА_3 пенсію відповідно до Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19 застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19, яким позовну заяву ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 з 25.04.2019 р. державної (основної) пенсії по інвалідності відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за формулою встановленою п. 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 з 01.03.2019 р. основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_3 з 01.03.2019 р. державної (основної) пенсії по інвалідності у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_3 з 25.04.2019 р. державної (основної) пенсії по інвалідності відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за формулою встановленою п. 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, та у розмірі не меншому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.  

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що означене вище рішення суду від 11.11.2019 р. у справі №160/8564/19 виконано, виплачено заборгованість по перерахованій пенсії у розмірі 52471,43 грн., із розстроченням у період з 01.05.2020р. по 01.09.2020р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який і застосовував відповідач при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу.

Пунктами 11, 13 Постанови №1210 визначено, що мінімальний розмір пенсії становить для осіб з інвалідністю III групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р.

Щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1 для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, зокрема, особам з інвалідністю III групи - 170,82 гривні.

Враховуючи наведене, питання підвищення до пенсії, як особі, яка належить до 1 категорії з інвалідністю 3 групи щодо якої встановлений причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, врегульоване чинним законодавством, виплата проводиться згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги щодо визнання неправомірним застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розміру мінімальної пенси за віком, при нарахуванні ОСОБА_3 пенсії відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, меншого за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховуючи ОСОБА_3 пенсію відповідно до Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19 застосовувати розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично сплачених сум є необґрунтованими та безпідставними, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірним бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, за період з квітня 2019 року по травень 2020 року, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п.2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи позивача стосовно того, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік є протиправною судом не беруться до уваги, оскільки даним рішенням, із зазначенням вище по тексту, відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_3 з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з 1 січня по 12 березня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2019 року основної пенсії у розмірі не нижчому за шість мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії, за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірі п`ятдесят відсотків мінімальної пенсії за віком, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік

З урахуванням обставин цієї справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із простроченням строків виплати пенсії нарахованої відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 160/8564/19, застосовуючи з 01.01.2018р. розмір мінімальної пенсії за віком на рівні не меншому за 40% мінімальної заробітної плати, розмір якої визначено Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством.

З урахуванням вищезазначеного слід відмовити у задоволенні означених позовних вимог.

Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, позовна заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     О.В. Єфанова