ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 461/6475/19

провадження № 61-14445св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Служби у справах дітей Галицького району Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Зубачик Н. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Служби у справах дітей Галицького району Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 18 лютого 2006 року вона перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

Позивач стверджує, що, починаючи з 2014 року, дочка проживає з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

У зв`язку з невиконанням відповідачем батьківських обов`язків вона звернулася до органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, який за результатами розгляду її заяви надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки - ОСОБА_3 .

Посилаючись на зазначене, а також на те, що у провадженні Галицького районного суду міста Львова перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту свідомого умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки він позбавлений можливості спілкуватися з дочкою через існування конфлікту з позивачем.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що з 2014 року відповідач не приймає участі у вихованні дочки, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги також не надає, що свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків і є підставою для позбавлення його батьківських прав.

На думку заявника, залишені поза увагою судів і висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Крім того, суди не врахували і висновок органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 та не мотивували його неприйняття.

Апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим обмежив у можливості реалізувати процесуальні права і порушив принципи рівності сторін і змагальності.

Крім того, не повідомив апеляційний суд про розгляд справи і її представника, який направив клопотання про відкладення розгляду справи з поважних причин, та представника відділу Служби у справах дітей Галицького району Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, що є порушенням норм процесуального права. Також вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування доказів та клопотання про відкладення розгляду справи.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку доказам, поданим учасниками справи, і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Вважає доводи позивача стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, щодо розгляду справи за відсутності неповідомлених про дату, час і місце судового засідання позивача, її представника та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, безпідставними, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення цих учасників справи про день, час і місце судового засідання.

Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, на думку представника, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено, оскільки належних і допустимих доказів поважності причин неявки в судове засідання позивач суду не надала. Крім того, таке клопотання про відкладення розгляду справи підтверджує належне повідомлення позивача та її представника про день, час і місце судового засідання.

З урахуванням зазначеного, неявка позивача, її представника та представника третьої особи, які були належним чином повідомлені про розгляд справи, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджала апеляційному розгляду справи.

Представник відповідача також зазначала, що висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини, і прийнятий з порушенням порядку його ухвалення.

Відповідно до пункту 73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, працівник служби дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після з`ясування обставин, які призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.

Пунктом 8 Типового положення «Про комісію з питань захисту прав дитини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, визначено, що основною організаційною формою діяльності комісії є засідання, які проводяться в разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. До участі в засіданні обов`язково запрошуються повнолітні особи, стосовно яких приймається рішення або складається висновок органу опіки та піклування. Ці особи повинні бути належним чином повідомлені про час та місце проведення засідання. У разі неявки таких осіб на засідання та неповідомлення про поважні причини відсутності рішення або висновок можуть бути прийняті без їх участі на наступному засіданні комісії, про час і місце проведення якого такі особи повинні бути попереджені письмово.

Лист з таким повідомленням про час і місце розгляду заяви позивача був надісланий відповідачу на адресу, за якою він не проживає і не проживав. Отже матеріали, розглянуті органом опіки і піклування, не містять підтвердження отримання відповідачем зазначеного листа. За таких обставин висновок міг бути прийнятий без його участі лише на наступному засіданні комісії, про час та місце проведення якого він повинен бути також повідомлений належним чином.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що наявність стійкого тривалого конфлікту між позивачем і відповідачем підтверджується судовими справами, а саме - про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дитини та про надання дозволу на оформлення паспорта неповнолітній дитині без згоди батька, представник відповідача просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 направила відповідь на відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , в якій вказувала на помилковість тверджень його представника, оскільки вона та її представник про день, час і місце розгляду справи повідомлені не були. Наголошує на тому, що вона не підписувала рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (судова повістка), яке міститься в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не наведено жодного переконливого аргументу, чому висновок органу опіки та піклування не може братись до уваги і чому він є необґрунтованим чи суперечить інтересам дитини. Вважає, що відсутність батька у житті дитини, ухилення від своїх батьківських обов`язків протягом більше 6 років, є ґрунтовною підставою для звернення до органу опіки та піклування і отримання достовірного висновку про позбавлення батька батьківських прав.

У січні 2021 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Служби у справах дітей Галицького району Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, направила пояснення, в яких посилалась на те, що висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав виданий з дотриманням норм законодавства України, тому твердження представника відповідача про те, що висновок є невмотивованим та безпідставним - помилковий, оскільки органом опіки та піклування здійснено вичерпний перелік необхідних дій, які давали підстави стверджувати про наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Також вказує, що надіслані рекомендовані листи, адресовані відповідачу у Сполучені Штати Америки, повернулись до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з відміткою про невручення.

З урахуванням зазначеного третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, просила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі стали доводи заявника про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності, її та її представника і представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування доказів та клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 7 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 18 лютого 2006 року сторони у справі перебувають у шлюбі, який зареєстровано Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 343, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження дитини № НОМЕР_2 .

З характеристики, яка складена директором школи - ОСОБА_7 , суди встановили, що ОСОБА_3 навчається в першому класі Товариства з обмеженою відповідальністю «Уолд Скул Львів» (далі - ТзОВ «Уолд Скул Львів»), мати - ОСОБА_1 - цікавиться успіхами дитини, приводить та забирає дочку зі школи, відвідує індивідуальні конференції, які проводяться в школі. Батько дитини жодного разу за період навчання дочки в школі на зустрічі не приходив, з вчителями не спілкувався.

З акта від 5 серпня 2019 року, складеного представниками обслуговуючої організації Львівське комунальне підприємство «Княже місто», суди встановили, що ОСОБА_1 та її дочка проживають на АДРЕСА_1 .

21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до голови Галицької районної адміністрації міста Львова із заявою щодо надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки - ОСОБА_3 .

13 грудня 2019 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради як органом опіки та піклування надано висновок № 2608-5429 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судами попередніх інстанцій з копій банківських переказів також встановлено, що ОСОБА_2 регулярно протягом 2018 та початку 2019 років надсилав кошти позивачу на утримання дочки.

Під час розгляду справи судами достовірно встановлено, що між сторонами існує конфлікт і неможливість ОСОБА_2 у повній мірі виконувати батьківські обов`язки викликана неприязними відносинами, які склалися між сторонами.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, а також відповіді позивача на відзив, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частиною восьмою статті 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (стаття 150 СК України).

Частиною четвертою статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення батька (матері) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не його (її) волею.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилалась на те, що з 2014 року дочка проживає з нею та перебуває на її утриманні, а відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дочкою і не приймає участі у її вихованні.

У даній справі суди встановили і сторони не заперечували, що з 2014 року ОСОБА_3 постійно проживає з матір`ю у місті Львові.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що до 2014 року він разом з позивачем, дочкою ОСОБА_3 та сином Робертом проживали у Сполучених Штатах Америки, а потім мали намір переїхали до Великобританії. Однак у зв`язку зі смертю матері позивача у 2014 році вони змушені були приїхати до України. Під час візиту до України між ними відбувся конфлікт, який до цього часу не вирішився. Зазначав, що він категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки, оскільки фактично позбавлений можливості спілкуватися з дочкою через конфлікт і сварки з позивачем.

Також вказує, що не бажає, щоб його діти зростали окремо одне від одного, саме тому він та його адвокат зверталися до органів державної влади України щодо повернення дочки ОСОБА_3 до Сполучених Штатів Америки. На думку відповідача, у Сполучених Штатах Америки дочка отримає належну освіту та матиме доступ до сучасної медицини. Крім того, судом Сполучених Штатів Америки видано наказ щодо заборони будь-якої комунікації між сином ОСОБА_8 та його матір`ю - ОСОБА_1 , оскільки такі призведуть до заподіяння емоційної шкоди їхньому сину.

При вирішенні справи судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою і свідомо та умисно ухиляється від участі в утриманні дочки. Також суди вказували на те, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, відсутні.

Встановивши такі обставини, врахувавши, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення 164 СК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіряючи доводи заявника, які стали підставою відкриття касаційного провадження у цій справі, про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування статті 164 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, касаційний суд дійшов висновку, що зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року у справі про позбавлення батьківських прав.

Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав у справі № 331/5427/17, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач з дитиною не спілкується, її вихованням і розвитком не займається, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків. При вирішенні цієї справи суди також встановили, що дитина постійно проживає з батьком, спілкуватися з матір`ю категорично не бажає, уникає зустрічей і негативно проти неї налаштована.

Встановивши зазначені обставини, а також врахувавши висновок опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення цього позову.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням у вказаній справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, Верховний Суд зазначав, що покладаючи в основу рішення про задоволення позову висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 27 листопада 2017 року щодо можливості позбавлення відповідача батьківських прав, суди не врахували, що даний висновок обґрунтований виключно поясненнями неповнолітньої дитини, які зводяться до її небажання спілкуватися з матір`ю.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини неповнолітня дитина пояснила, що з батьком проживає за власним рішенням, підтримує його ініціативу щодо позбавлення матері батьківських прав і не бажає з нею проживати чи спілкуватись; у судовому засіданні дитина пояснила, що не спілкується з матір`ю, так як вона, на її думку, має на неї негативний вплив через свою негідну поведінку.

Покладаючи ці пояснення в основу рішення про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив належні і допустимі докази, на підставі яких встановив, що мати дитини особливо неблагонадійна і спілкування з нею суперечить інтересам неповнолітньої дитини.

За таких обставин Верховний Суд не погодився із висновком органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 27 листопада 2017 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки вважав, що цей висновок немотивований і суперечить інтересам дитини.

Касаційний суд також зазначав, що при вирішенні судом питання про позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що мати не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, натомість встановлено, що між сторонами існує конфлікт у зв`язку з ініціюванням відповідачем процедури розірвання шлюбу з позивачем, що негативно вплинуло на її взаємовідносини з дочкою, яка залишилася проживати з батьком.

Таким чином, Верховний Суд, дійшов висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні цієї справи неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 164, 166, 171 СК України та дійшли помилкового висновку про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дочки, у зв`язку з чим ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.

Отже доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки фактичні обставини справи, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Підставами для відкриття касаційного провадження також були доводи заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, про розгляд справи за відсутності її і її представника та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування доказів та клопотання про відкладення розгляду справи.

Вказані підстави касаційного оскарження щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права також не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У статті 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.

Дана цивільна справа призначалася апеляційним судом до розгляду на 25 серпня 2020 року.

Про дату, час і місце розгляду справи суд апеляційної інстанції повідомляв усіх учасників справи, в тому числі, позивача, її представника та представника третьої особи, що підтверджується повістками-повідомленнями, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, апеляційний суд повідомляв позивача про день, час і місце розгляду справи - 25 серпня 2020 року шляхом направлення їй рекомендованого повідомлення, яке ОСОБА_1 отримала особисто 10 липня 2020 року, що також підтверджується рекомендованим повідомленням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.

Щодо необґрунтованої, на думку заявника, відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається із журналу судового засідання суду апеляційної інстанції від 25 серпня 2020 року, колегією суддів у відкритому судовому засіданні розглянуто клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, з`ясовано думку осіб, які з?явилися, а саме представника відповідача, і ухвалено рішення про розгляд справи за відсутності осіб, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення.

Судом апеляційної судом також зазначено, що дана справа перебуває в провадження судді апеляційної інстанції з березня 2020 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів щодо поданого позову, заперечень на нього, письмових пояснень, апеляційної скарги та відзиву на неї.

Посилання заявника про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у касаційній скарзі заявник не зазначає, яким чином невитребування доказів унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Відхиляє касаційний суд і доводи щодо неврахування судами висновку органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , оскільки, вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій надали оцінку зазначеному висновку, результати якого відобразили у судових рішеннях і вказали, що такий висновок складений за відсутності відповідача і базується виключно на акті обстеження матеріально-побутових умов та поясненнях позивача.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук