Справа № 760/28753/20

Провадження № 2/760/1457/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

22 липня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю:

секретаря судового засідання Хліменкової А. Л.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь 14 000 доларів США за договором позики від 01 грудня 2019 року, а також судові витрати, а саме: 10 000 грн витрат на правничу допомогу; 4 416,33 грн - судового збору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 грудня 2019 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно з яким позивач надав у позику відповідачу грошові кошти в розмірі 14 000 доларів США, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 01 грудня 2019 року, яка написана та підписана нею власноруч. Строк повернення позики встановлено до 30 листопада 2020 року.

Позивач зазначає, що після спливу строку повернення позики ОСОБА_3 її не повернула. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо повернення суми позики за телефоном, остання спочатку обіцяла повернути позику пізніше, а з середини грудня взагалі перестала відповідати на телефонні дзвінки та ухиляється від будь-яких розмов та контактів з ним.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 січня 2021 року у вказаній справі відкрито загальне позовне провадження.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, учасники справи отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якій остання зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позов в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила.

Частиною першою статті 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_2 14 000 доларів США, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 01 грудня 2019 року.

Зі змісту вказаної розписки вбачається, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути кошти до 30 листопада 2020 року.

За таких обставин та встановлених фактів, суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов`язання, що випливають з договору позики.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.

Так, в судовому засіданні, судом було оглянуто оригінал розписки ОСОБА_3 від 01 грудня 2019 року, що свідчить про те, що боргове зобов`язання нею не виконане.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу в іноземній валюті.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Отже, вимоги позивача щодо повернення суми боргу в доларах США є обґрунтованими.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частинами другою, п`ятою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що на час звернення до суду, відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернула, при цьому вказаний термін повернення коштів минув, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за нею утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачем наведені позивачем обставини не спростовані, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Зокрема позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Короленко О. М. 19 жовтня 2020 року був укладений договір б/н про надання правничої допомоги адвокатом.

З Додатку № 3 від 17 грудня 2020 року до договору про надання правничої допомогу адвокатом від 19 жовтня 2020 року вбачається, кількість виконаних адвокатом послуг та їх вартість, яка становить 10 000 грн.

Сплата коштів підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 17 грудня 2020 року.

Таким чином, оплата позивачем судових витрат, пов`язаних із витратами на професійну правничу допомогу, підтверджена належними та допустимими доказами.

Під час розгляду даної справи від відповідача не надходило заперечень щодо розміру попередньо визначеної позивачем у позовній заяві вартості судових витрат, фактичний розмір яких не перевищує попередньо визначений.

Співмірності судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач також не оспорював.

За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та 4 416,33 грн судового збору.

З огляду на викладене, керуючись статями 526, 1046, 1047, 1049, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 137, 141 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2019 року в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на правничу допомогу та 4 416,33 грн судового збору.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи безпосередньо (частина перша статті 355 ЦПК України) або через суд першої інстанції (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л. М. Ішуніна