КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.

Єдиний унікальний номер справи № 761/34562/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11197/2021

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 серпня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 03 вересня 2010 року відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №б/н, згідно якої відповідач отримала кредит у розмірі 4100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач вказував, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Посилався на те, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 31 травня 2018 року склав 115 348,78 грн, яка включає в себе: заборгованість за тілом кредиту - 4060,64 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 111 288,14 грн.

На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 вказану заборгованість на свою користь.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4060,64 грн та судові витрати в сумі 1762 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 115 348,78 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що 03 вересня 2010 року ОСОБА_1 заповнила бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 11) та підписала довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна» (а.с. 12).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 03 вересня 2010 року по тілу кредиту складає 4060,64 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с. 6-9). Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірів відповідач суду не надала.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку не були повернуті, тому вимога щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4060,64 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом; штраф (фіксовану частину), та штраф (процентну складову).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 03 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, в поданому до суду позові обґрунтовує свої вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилаючись крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 вересня 2010 року, на «Умови та правил надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 вересня 2018 року), тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком з Умов та правил надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 вересня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками та штрафами.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості посилань на висновок Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, а твердження щодо наявності згоди відповідача з усіма умовами договору ґрунтуються лише на власному розумінні апелянтом норм закону.

Посилання у апеляційній скарзі на неможливість безпроцентного використання кредитних коштів оцінюються судом критично, оскільки позивач не довів, що відповідач надала свою згоду на нарахування відсотків, визначених банком, в той час як вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності згоди сторін по розміру відсоткової ставки, пені та штрафів, оскільки відповідач підписав довідку про умови кредитування, в якій зазначено в тому числі і розмір відсоткової ставки, пені та штрафів, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Подаючи позов, банк зазначив, що укладений між сторонами договір включає цілий ряд документів, зокрема: «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Підписання відповідачем фрагментарно одного із документів, а не усіх в цілому не є доказом досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, про що вказувалося вище і що суперечить ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: С.М. Верланов

С.І. Савченко